Відбулися ХІІІ Академічні читання пам’яті В.І.Стріхи

 

Віталій Іларіонович Стріха (1931-1999) був світлою і цілеспрямованою людиною, одним з піонерів української фізики напівпровідників, що особливо активно розвивалася у 60-70-ті роки минулого століття. Професору Стрісі належить пріоритет у створенні сучасної теорії контакту метал-напівпровідник з урахуванням проміжного шару (попередні теоретики цим тонким зазором, який неминуче існує в реальних системах, нехтували). Ця теорія дозволила досягнути у 1960-ті радикального покращення роботи багатьох НВЧ пристроїв. Та й пізніше учений завжди був на вістрі наукового пошуку. У другій половині 1980-х він став одним із засновників української сенсорики (напрям інтенсивно розвивається й досі), а в 1990-ті його фотоперетворювачі на аморфному кремнії мали дуже високі для того часу показники. До речі, ще на початку 1980-х професор Стріха став і одним із перших популяризаторів фотовольтаїки в Україні, набагато випередивши сучасних адептів «зеленої енергетики».

Попри великий список піонерських праць з високими показниками цитованості, незалежного університетського професора, який від початку наукової кар’єри й до останнього дня життя працював на радіофізичному факультеті КНУ ім.Т.Шевченка, так і не обрали до АН УРСР, - він аж ніяк не вписувався у складну підкилимну боротьбу тодішніх лідерів відділення фізики за розширення своїх кланових впливів. Прагнучи запропонувати справедливішу ієрархію наукових еліт, в 1992 році професор Стріха разом з 49 однодумцями створив громадську Академію наук вищої школи України, яка й досі об’єднує понад 300 провідних університетських учених (і членством у якій не гребують зараз і люди з дипломами академіків і членів-кореспондентів НАН). У пам’ять про свого першого президента АН вищої школи щорічно проводить Академічні читання, які є, напевно, єдиним в Україні науковим форумом такого рівня, де можуть поспілкуватися представники різних галузей знань: фізики та астрономи – вислухати сучасні концепції філологів та мистецтвознавців, а історики – почути про нові здобутки фізіологів.

Цьогорічні Академічні читання пам’яті В.І.Стріхи, що відбулися 20 лютого в Інституті післядипломної освіти КНУ ім.Т.Г.Шевченка, були вже тринадцяті за чергою. В них взяли участь учені з усіх головних університетських центрів держави: від Ужгорода і Дрогобича й до Маріуполя та Запоріжжя, від Києва й Харкова до Одеси й Херсона. А присутність відомого фахівця в галузі нелінійної механіки Катіци Гедріх з Белграду надала їм статусу міжнародних.

Визначний учений-гідромеханік, почесний академік АН вищої школи України, академік НАН України Віктор Грінченко виголосив доповідь на тему «Тенденція синтезу наук: теорія складності». Він почав з відомого історичного прикладу: впродовж першої половини ХХ століття вчені намагалися зрозуміти життя з погляду законів квантової механіки. Але згодом прийшло розуміння: на кожному новому рівні фундаментальності формується новий рівень складності, який потребує нових методів. Уже в 1948 році з’явилася ідея про те, що прорив в описі біологічних і соціальних систем можуть забезпечити новостворені комп’ютери.

А відтак постало й логічне запитання: як має бути організовано дослідження і навчальний процес щодо складних систем, для розуміння яких не досить описати їхні окремі складники? Адже доти понад три століття в науці панував Декартів редукціонізм. Цей метод проголошував: розділяйте складну систему на частини, вивчайте їх одна по одній, а потім крок за кроком повертайтеся до складного. Але вже понад 100 років тому славетний француз Анрі Пуанкаре довів теорему, де показав: систему пов’язаних гравітаційною взаємодією 3-х тіл ні на який спосіб не може бути зведено до поведінки 3-х її можливих підсистем з двох тіл, оскільки додавання ще одного тіла переводить систему на принципово вищий рівень складності.

Відтак протягом останніх 50 років у науковій методології відбулося повернення до Арістотелевого холізму, який проголошує: ціле завжди більше за просту суму частин. Число наукових публікацій, у назві яких присутнє слово complexity – складність, зростає нині за експонентою. У 2012 році вчені Стенфордського університету в США побудували повну комп’ютерну модель живої клітини, зробивши тим великий крок до розуміння явища життя. Сьогодні кардіологи вже описують турбулентності серцевого ритму хворої людини в термінах «втрати складності». Водночас сподіваються, що, коли для явищ життя буде створено нову математичну фізику, вона допоможе не лише боротися з раком і пандемічними вірусами, але й зуміє передбачати терористичні атаки чи нестабільність фінансових ринків. 

Учений-фізіолог, академік АН вищої школи України Микола Макарчук розповів про дослідження найскладнішого об’єкту живої природи - мозку, які підтверджують річ, добре відому нам з емпіричного досвіду: сприйняття інформації мозком чоловіків і жінок різне. Асиметрія статей є фундаментальною характеристикою живих об’єктів. Причому, на думку дослідника, «основний» проект виду homo sapiens – саме жіночий, чоловіки є своєрідним «відхиленням» на його дереві. Адже розум передається від матері, а характер може бути успадкований або від матері, або від батька. Дівчатка раніше стають особистостями – пересічно в 11 років їхня  лобна кора набуває здатності контролювати емоції. У хлопчиків це відбувається приблизно на 2 роки пізніше.

Потужний інструмент дослідникам дає вивчення сприйняття запахів. Адже відчуття запаху створює сам мозок. Гіпоталамус чоловіків і жінок активується при цьому по різному, і це може бути надійно зафіксовано добре розробленими електрофізичними методами. Відомо й те, що чоловіки значно менш реагують на нейтральні стимули, аніж жінки (саме тому вибір краватки для чоловіка є значно меншою проблемою, аніж кольору шалі – для жінки). Тому, хоча всі передові суспільства давно сприйняли ідею рівності чоловіків і жінок, насправді нерівність статей закладено самою природою. І при цьому є всі підстави вважати «кращою» статтю саме жінок!    

Учений-фізик, академік АН вищої школи України Микола Макарець розповів про високі енергії як вияв взаємозв’язку мікро- і макросвітів. Його доповідь стосувалася частинок, що рухаються зі швидкостями, що наближаються до швидкості світла 300000 км/с, а відтак, у відповідності для відомої формули Енштейна, вони наділені гігантськими енергіями (прискорена до відповідної субрелятивістської швидкості макова зернина може мати енергію тонни тринітротолуолу).

Ще в 1912 році відкрили космічні промені. Часом ці потоки елементарних частинок бувають настільки інтенсивні, що здатні створювати в атмосфері світіння, помітне вночі неозброєним оком. Потім з’ясували: джерелом одних із них є Сонце, інші приходять із глибин всесвіту. Причому ці космічні промені можуть мати величезне значення для життя на Землі. Сьогодні вважають, що Велике ордовік-силурійське вимирання приблизно 450 млн років тому, коли на нашій планеті упродовж короткого періоду загинули 95% живих організмів, було спричинене порівняно недалеким за галактичними масштабами космічним вибухом, енергія випромінювання якого на один гектар земної поверхні сягала енергії атомної бомби, скинутої на Хіросіму.

Найвища можлива енергія космічних частинок – 1021 електрон-вольтів (хоч таких високоенергетичних частинок дуже мало і зареєструвати їх надзвичайно складно). У знаменитому Великому адронному колайдері сьогодні отримують частинки з енергією 1017 електрон-вольтів. Взаємодія таких високоенергетичних частинок дозволяє народжувати весь «зоопарк» 16 базових елементарних частинок, з яких, як сьогодні вважають, побудовано Всесвіт. У цих роботах ЦЕРН беруть участь і студенти та викладачі фізичного факультету КНУ ім.Т.Шевченка, який очолює М.Макарчук.

Учений-фізик, академік АН вищої школи України Володимир Міца зробив доповідь на тему: «Халькогеніди миш’яку та їх застосування: від пігментів в старовинних папірусах до елементів надшвидкісних оптичних інтегральних схем». Він розповів про роботи, які велися в Ужгородському національному університеті майже від моменту виявлення фоточутливості тонких плівок халькогенідів 60 років тому, і в яких у кращі часи одночасно брали участь близько 400 дослідників (сьогодні це число скоротилося вп’ятеро). Ці роботи ужгородських науковців мають, зокрема, й важливе оборонне значення (наприклад, у лазерних системах наведення на ціль), але сьогодні їх, на жаль, використовує тільки Росія, що скористалася з результатів, отриманих ще в радянські часи…

Академік АН вищої школи України Леонід Любчик, який представляє харківську кібернетичну школу, виголосив доповідь «Математичні моделі WEB-простору і ранжування об'єктів в Інтернеті». Учений звернувся до проблеми підготовки фахівців з data science – науки про видобування інформації з великих масивів даних. Загальна потреба в таких фахівцях у світі становить сьогодні понад 100000, на той час як сумарно всі університети випускають тільки 20000, - отже, ближчими роками тут неминуче залишатиметься великий незадоволений попит.

В НТУ «ХПІ» сьогодні розпочато підготовку з Web mining – науки про видобування даних з інтернету. Адже на яких принципах працює пошуковик Google, чому він ставить одні результати вище, а інші – нижче, – невідомо нікому. Відтак подолання монополізму Google – питання стратегічне з багатьох аспектів. На жаль, підготовка фахівців з цього напрямку в Україні наражається на несподівану перешкоду: талановитих студентів-айтішників фірми заманюють високою зарплатнею на роботу вже з 2-го курсу, і на старших курсах вони через те пропускають пари і недоотримують дуже важливі знання. Сьогодні ця проблема набула вже системного характеру й потребує вирішення на рівні узгоджених дій держави й бізнесу.

Почесний академік АН вищої школи України Катіца Хедріх з Белграду розповіла про розвиток сучасних методів нелінійної механіки, початок яким поклав сербський учений Михайло Петрович (1868-1943), учень великого Пуанкаре. Ці методи може бути застосовано від традиційних задач про зіткнення обертових тіл аж до опису ДНК. Сама Катіца Хедріх, учениця відомого українського вченого Юрія Митропольського, досі тісно співпрацює на цій ниві з ветераном української механіки, академіком АН вищої школи України 91-річним Олегом Горошком, який також був присутній на Читаннях. 

Академік АН вищої школи України Тетяна Гарник розповіла про розвиток народної та нетрадиційної медицини в Україні. Ще в 1978 році ВООЗ ухвалила резолюцію щодо необхідності наукового вивчення апробованих емпіричних методів лікування, а в 2014 році було прийнято й відповідну стратегію, яка передбачає вивчення досвіду народних лікарів (у першу чергу – фітотерапевтів), його наукове обґрунтування та інтеграцію в «офіційну» медицину. У США підготовку фітотерапевтів здійснюють сьогодні 46 коледжів. Відповідну програму розроблено і в Україні, де фахівців з народної медицини готують у Києві, Львові, Харкові, Дніпропетровську.

Академік АН вищої школи України Микола Недюха у своїй доповіді спробував обґрунтувати державотворчий потенціал української національної ідеї: «Україна – демократична держава рівних можливостей». Дослідник наголосив: протягом історії наша держава 6 разів здобувала незалежність, і 5 разів її втрачала. Аби цього не сталося вшосте, в новій Конституції має бути ретельно виписано баланс по осі: «держава – країна – суспільство – самодостатня людина».

Відомий економіст-міжнародник, академік АН вищої школи України Антон Філіпенко виголосив доповідь «Про політичну стабільність та економічне зростання в Україні». Учений розпочав із цифр: за обсягом ВВП Україна зараз посідає 62 місце в світі. Її сьогоднішні 83 млрд доларів (проти 491 млрд у Польщі) – це два річні бюджети Гарвардського університету. За показником ВВП на душу населення (2081 долари) ми – передостанні в Європі (далі – тільки Молдова), і відстаємо від лідера-Данії в 30 разів. Трохи рятує ситуацію те, що офіційна статистика не враховує «тіньових» цифр, а близько половини української економіки перебуває в «тіні».

Учений наголосив на тому, що в 2015 році місцевими виборами закінчився черговий політичний цикл, і сьогодні Україна гостро потребує не консервації кризової ситуації, а саме стабільності. Стабільність, що виявляється в злагодженій роботі всіх гілок влади, необхідна сьогодні для імплементації угоди про асоціацію з ЄС, для стримування російської агресії на Донбасі, для повернення Криму.

Водночас для виходу з кризи Україна потребує зміни моделі олігархічного капіталізму (за нею на планеті живуть сьогодні близько мільярда людей – в країнах колишнього СРСР і в деяких країнах Третього світу). Виходом, на думку ученого, є перехід до моделі народної солідарної економіки з перерозподілом ресурсів від олігархів до середнього класу,  з опорою на народні підприємства й різні форми кооперативів. При цьому кожен крок влади мусить супроводжуватися бодай невеликим, але підвищенням добробуту громадян. Учений повідомив, що працює над відповідними законопроектами разом із присутнім на читаннях народним депутатом України, доктором економічних наук Михайлом Довбенком.

Відомий учений-аграрій і громадський діяч, академік АН вищої школи України, член-кореспондент НААН України Валентин Яблонський зробив розгорнуту доповідь на тему: «Вища освіта України з поглядом у майбутнє». Він нагадав про історичні факти: в УНР діяло близько 70 вишів. УСРР відмовилася спершу від університетів, замінивши їх «інститутами народної освіти», але повернулася до університетської системи на початку 1930-х. У 1991 році незалежна Україна успадкувала 158 ВНЗ, з них 16  університетів.

На жаль, жодну з численних реформ освітянської галузі, які проводилися в незалежній Україні, так і не було доведено до кінця. Фінансування освіти з розрахунку на душу населення в Туреччині в 9 разів, а в Канаді і США у 50-70 разів більше, аніж у нас. Тож до повноцінної інтеграції в Болонську систему (яка стала реакцією Європи на освітнє відставання від Америки) Україна так само виявилася не готова.

Сьогодні маємо (з урахуванням колишніх ВНЗ 1-2 рівня акредитації) понад 850 вишів – і величезний комплекс освітянських проблем, підсилених украй несприятливою демографічною ситуацією. На додачу триває розв’язана Росією «гібридна війна», у якій наша північно-східна сусідка виявила себе справжньою «імперією зла», здатною вдаватися і до сучасної летальної зброї, і до не менш убивчої брехні.

На Майдані, у боях на Сході, у волонтерському русі сформувалася нова українська Нація. Але вона гостро потребує адекватних кроків в освіті. І насамперед – створення по-справжньому елітних університетів, які б взорувалися на Кембридж («кузню» нобелівських лауреатів) чи Єль («кузню» лідерів світової політики).

Учений-радіофізик і водночас – відомий аматор київської старовини, академік АН вищої школи України Ігор Анісімов зробив доповідь про ліплення соборів Пустинно-Микільського та Братського монастирів. Актуальність теми доповіді посилюється тим, що київське ліплення доби мазепинського бароко, на відміну від інших мистецьких феноменів того часу (архітектура, живопис, гравюра, вишивка, ювелірне мистецтво, різьблення по дереву), досі практично випадало з поля зору мистецтвознавців.

Доля обох досліджуваних соборів подібна: їх було споруджено (перший – на Печерську, другий – на Подолі) за часів Івана Мазепи, і зруйновано в середині 1930-х під час «соціалістичної реконструкції» Києва. До моменту знищення обидва собори зберігали багаті ліплення (на щастя, зафіксовані на численних фотографіях). Досі прийнято було вважати ці ліплення роботами Івана і Степана Стовбинських, які 1746-48 роках оздоблювали дзвіницю Святої Софії.

Але детальний аналіз різних елементів цих ліплень дозволив досліднику стверджувати, що вони створювалися упродовж понад півстоліття. При цьому колони бічних порталів з їхнім ренесансним оздобленням виноградним листям були, очевидно, сучасниками самих соборів, інші елементи були створені пізніше майстрами, які вже, без сумніву, бачили іконостас спорудженої в середині XVIII століття Андріївської церкви.

Академік АН вищої школи України Богдан Андрусишин звернувся в своїй доповіді до теми «Державна незалежність України: проблеми спадкоємності». Він нагадав: сьогоднішня Україна виникла в 1991 році як правонаступниця УРСР. Її було легітимізовано всенародним референдумом і пізнішим широким міжнародним визнанням. Проте коли постала Україна як суб’єкт міжнародного права: 24 серпня 1991 року? 1 грудня 1991 року? Чи 22 січня 1918 року, з проголошенням IV Універсалу? Чи через рік, з проголошенням Акту злуки УНР і ЗУНР? 

Відповіді учених-істориків і правників на ці питання різняться. Хоч правосуб’єктність УНР нікуди не зникала: у 1942 році партизанська УПА Бульби-Боровця діяла в юрисдикції не якоїсь політичної партії, а уряду УНР в екзилі, а через півстоліття Микола Плав’юк передав державні символи цього уряду першому президентові нової України Леоніду Кравчуку.

При цьому інші учені-правознавці нагадують про статус УРСР як держави-засновника ООН у 1945 році. А відомий український правник і політичний діяч, генеральний суддя УНР Сергій Шелухин вважав, що правосуб’єктність України відновилася в лютому 1917-го, бо зречення Миколи ІІ автоматично звільнило українців від присяги, даної московському цареві в Переяславі…

Доповідач нагадав: у 1917-21 роках Росія так само вела проти незалежної України «гібридну війну». Тож правильні відповіді на історичні запитання дозволять нам успішніше боротися у війні сьогоднішній.  

Академічні читання пам’яті В.І.Стріхи відбулися 20 лютого, тож при початку на пропозицію президента АН вищої школи України Олександра Наконечного присутні вшанували полеглих героїв Небесної сотні. А наприкінці Читань їх учасники вирішили підтримати заклик Антона Філіпенка і звернутися до політичних еліт держави з вимогою пам’ятати про необхідність збереження політичної стабільності. Адже втягування держави у нові передвиборчі протистояння може вартувати Україні непрогнозованих втрат, а самі вибори потребуватимуть коштів, які значно доцільніше було б витратити на підтримку науки й освіти.

 

Максим Стріха, віце-президент АН вищої школи України, доктор фізико-математичних наук