Відбулися ХІІ Академічні читання пам’яті Віталія Стріхи

 

Академічні читання пам’яті засновника й першого президента АН вищої школи України, відомого вченого-фізика Віталія Стріхи (1931-1999) відбулися цього року вже вдванадцяте. У попередні роки їх приймали КНУ ім.Т.Шевченка, НТУУ «Київський політехнічний інститут», НПУ ім.М.Драноманова, а цього разу вони вперше пройшли в стінах Національного університету «Києво-Могилянська Академія». Структура читань залишилася традиційною: провідні вчені України презентували для загалу доповіді з різних актуальних напрямків розвитку світової й вітчизняної науки. Але ознакою часу стало те, що, відкриваючи читання, президент АН ВШ України Олександр Наконечний закликав присутніх вшанувати світлу пам’ять не лише засновника Академії, а усіх тих, хто пішов із життя, захищаючи гідність, волю і незалежність України.

Академік НАН України Віктор Грінченко зробив доповідь на дещо несподівану тему: обман у науці. Проблема несумлінності в наукових дослідженнях існувала завжди, і Роберт Бойль ще в середині 17 ст. вважав головним завданням новоствореного Лондонського королівського товариства захист наукової чесності. Але проблема ця загострилася в останні десятиліття, коли наукові дослідження стали справою дуже дорогою, і надавачі коштів (що цілком природно) захотіли отримати механізми перевірки ефективності їх використання. Відтак було вироблено систему науковометричних показників, якою повсюдно користуються для оцінювання і окремих науковців, і цілих наукових установ.

Але, як наголосив відомий учений-гідромеханік, ці показники – лишень цифри, які позбавлені сенсу самі по собі, і якими можна маніпулювати. Скажімо, зараз спостерігається справжня злива маловартісних статей з метою розширити список публікацій, а журнали розробили спеціальні методи для підвищення власного імпакт-фактору (найпоширеніший і найпростіший: авторам наполегливо рекомендують посилатися на всі власні попередні статті в цьому ж виданні). Словом, діє відомий соціологам закон Гудхарта – якщо соціальний або економічний показник стає ціллю соціальної або економічної політики, він втрачає значення. І тому довіра до імпакт-фактора чи індекса Гірша як до незаперечного показника ваги журналу чи вченого сьогодні вже суттєво нижча, аніж це було кілька років тому.

Натомість питання етичних критеріїв у науці сьогодні як ніколи в центрі уваги наукової спільноти. Цій темі присвячено численні міжнародні конференції, її висвітлює багато наукових журналів (скажімо, вже 8 років видається часопис «NanoEthics» - виявляється, дослідження в цій галузі породжують свої етичні складнощі).

Зрозуміло, що запровадження науковоментричних критеріїв оцінювання результатів досліджень породило проблеми і в Україні. Причому в нас вони мають ще більш гіпертрофований характер. Інтернет рясніє пропозиціями забезпечити упродовж певного часу й за певну оплату публікацію статей у різних журналах, зокрема й включених до науковометричних баз. І в цьому сенсі «скопусівський» журнал відрізняється від просто «ваківського» лишень на порядок більшою сумою…

Доповідач переконаний: зло заховане в самій людській природі, але однак із ним потрібно боротися. І для України дієвим може виявитися розміщення в інтернеті ще до захисту не лише текстів усіх дисертацій, але й відгуків на них. Це різко підвищить відповідальність тих, хто звик, не роздумуючи, підписувати схвальні рецензії.

Академік НАН України Ярослав Яцків розповів про реалізовуваний спільно фахівцями Головної астрономічної обсерваторії НАН та КБ «Південне» космічний проект «Аерозоль-UA». Адже досі відсутня надійна кількісна модель кліматичних змін. Причому якщо СО2 зумовлює тренд до глобального потепління, то наявні різного походження атмосферні аерозолі (викликані різними антропогенними забрудненнями, виверженнями вулканів тощо) навпаки призводять до охолодження. Тож, щоб прогнозувати кліматичні зміни, потрібно моніторити тропосферний аерозоль. Спосіб цього й пропонують сьогодні українські вчені – спершу з використанням літаків, а в майбутньому – і космічних апаратів.
Академік АН ВШ України, історик Олександр Головко звернувся в своїй доповіді до постаті великого князя Київського Володимира Святославовича, 1000 років від дня смерті якого минає цього року. Найчастіше про нього згадують як про хрестителя України-Русі, але, окрім релігійної, князь здійснив іще й адміністративну та військову реформи, по праву ввійшовши до числа чільних постатей нашого історичного пантеону. Тож, на думку доповідача, головну нагороду Академії цілком слушно названо Нагородою Святого Володимира.
Академік АН ВШ України,  радіофізик Ігор Анісімов є водночас палким аматором київської старовини. Тому його доповідь було присвячено скульптурі й ліпленням дзвіниці Софії Київської. Відомо, що цю дзвіницю було зведено в три етапи. Проте й досі історики архітектури сперечаються: що саме дійшло до нас від часів гетьмана Івана Мазепи (1699-1706 рр.), що – від добудови за митрополита Рафаїла Заборовського (1744-1749 рр.). На основі скрупульозного аналізу архітектурних деталей доповідач довів: два перші яруси побудовано в одному стилі, і їх впевнено можна атрибутувати часом Мазепи, натомість третій – цілком відмінний, і в ньому можна знайти виразні паралелі з іншим дітищем архітектора Шеделя, його знаменитою великою дзвіницею Лаври. А ось четвертий ярус постав на місці незвичного для бароко шпиля (він зберігся на багатьох видах Києва першої половини ХІХ ст.) вже у 1851-1852 рр.
Дослідник реконструював і первісний зовнішній вигляд дзвіниці до того, як її почали прикрашати у 1730-х рр. багатими ліпленнями (що спершу були поліхромними). На його слайдах постала несподівана для багатьох, але по своєму дуже гарна споруда класичного «мазепинського» бароко. Цікавим і переконливим виявився також презентований аналіз символіки ліплень.
Аспірантка Сабріє Трош виголосила доповідь, підготовлену спільно з  академіком АН ВШ України Мариною Новиковою. Її було присвячено розгорнутому аналізові сонета королеви Марії І Шотландської, яка програла свій заочний двобій із Єлизаветою Англійською і померла на ешафоті, а також захопливим політичним, релігійним та особистим обставинам, які стояли за цим сонетом. Цікавими в доповіді були й несподівані паралелі між Марією Стюарт і її сучасницею Ханзаде Ханум, яка відіграла непересічну роль у історії Кримського ханату й також писала вишукані вірші. А на доповідь молодого літературознавця накладався ще й трагічний сюжет сьогоднішнього Криму, де відомий український перекладознавець Марина Новикова не з власної волі опинилася сьогодні в зовсім інших життєвих реаліях, а сама Сабріє змушена продовжити свою наукову роботу в Києві… 

Доповідь академіка АН ВШ України Валерія Коваля було присвячено інформаційній системі передачі єдиної національної шкали часу з використанням ІР-технологій, які дозволяють досягти синхронізації на рівні наносекунд. Адже сучасні технологічні завдання (у тому числі й навігаційні) потребують саме такої точності!

Академік АН ВШ України Антон Філіпенко зупинився на баченні принципів народності й солідарності в моделі майбутньої економіки України. Реалізовувала сьогодні ліберальна модель, на думку відомого економіста, не привела до позитивних результатів і по суті вичерпала себе. Відтак завдання наукової спільноти – виробити розумну альтернативу, яку в короткі терміни слід презентувати суспільству й політичним елітам.

Доповідь академіка АН ВШ України Володимира Бахрушина стосувалася проблем прийняття рішень у сфері освіти. Учений навів промовисті приклади помилок, що призвели до наслідків, цілком протилежних до очікуваних. Так, з метою підвищення рівня ВНЗ в умови ліцензування було закладено високі вимоги до числа докторів і кандидатів наук. Результатом стало те, що кількість викладачів із науковими ступенями збільшилася, а ось якість дисертацій різко впала. Було запроваджено список «ваківських» видань – але їх число наблизилося до 3000, і переважна більшість з них – відверті «мурзилки». Наслідком прагнення закрити слабкі ВНЗ стало перебазування слабких студентів у сильні – що знизило рівень підготовки й тут. Тож учений застеріг: всі рішення мають ухвалюватися на основі абсолютно достовірної інформації, а не «міфів» (як-от про те, що в Україні «понад 900 університетів», а насправді їх – трохи більше 300, і за цим показником наша держава не надто відрізняється від країн з таким самим населенням).

Академік АН ВШ України, заступник міністра освіти і науки України Максим Стріха розповів про підготовку нової редакції закону України про наукову і науково-технічну діяльність. Він, зокрема, презентував ідею створення нового органу – Національної ради з питань науки, технологій та інновацій, яка повинна допомогти ліквідувати сьогоднішній відчутний розрив між науковим середовищем, владними елітами, й реальним сектором економіки.

На завершення учасники читань ухвалили два звернення. Перше – із закликом продовжити термін реєстрації на проходження ЗНО для тих воїнів, які захищали Україну, і яких буде демобілізовано в березні. Друге – до президента «Євразійської асоціації університетів», ректора МДУ Віктора Садовничого з вимогою звернутися до російської влади в справі звільнення Надії Савченко. Адже, якщо станеться непоправне, провина ляже не тільки на тих, хто організовував цей злочин, але й на тих, хто промовчав…

Читання, що відбулися в стінах НаУКМА, ще раз підтвердили: громадські наукові організації здатні (і повинні) бути дієвими гравцями на нашому науковому полі, беручи приклад із заснованої 23 роки тому з ініціативи професора Віталія Стріхи Академії наук вищої школи України.