На початок

Відбулися ІХ Академічні читання пам’яті професора Віталія Стріхи

 

12 лютого в аудиторії головного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яку півстоліття тому називали «великою фізичною», відбулися ІХ щорічні Академічні читання пам’яті визначного українського вченого-фізика і громадського діяча, ініціатора створення і першого президента Академії наук вищої школи України професора Віталія Стріхи (1931-1999). Протягом минулих років ці читання здобули статус помітного форуму нашої університетської науки. На них за традицією зібралися провідні вчені з різних ВНЗ, аби заслухати доповіді, присвячені найактуальнішим сьогодні напрямкам наукових досліджень. Учасники читань тепло привітали почесних гостей з академічних установ, близьких друзів В.Стріхи, академіка НАН України Віктора Грінченка, члена-кореспондента НАН України, президента Українського фізичного товариства Володимира Литовченка, і члена-кореспондента НАН України Віталія Шелеста, який, живучи з волі обставин останні 40 років у Москві, не пориває тісних зв’язків із Києвом.

P2125471.jpgТак само за доброю традицією президент АН вищої школи України Микола Дробноход, відкриваючи читання, вручив Академічну Нагороду Святого Володимира за довголітню працю на ниві української вищої освіти й науки визначному ученому-біологу, екологу й історику природознавства члену-кореспонденту НАН України Івану Григорюку й Академічну Нагороду Ярослава Мудрого відомому вченому-економістові Олександру Гребельнику. Від імені ректора КНУ ім.Т.Г.Шевченка академіка Леоніда Губерського учасників читань тепло привітав віце-президент АН ВШ України, проректор КНУ з наукової роботи Валерій Григорук.

Академік Віктор Грінченко (Інститут гідромеханіки НАН України) виголосив проблемну доповідь «Наука в добу інформаційних технологій». Учений підкреслив: розвиток інформаційних технологій відкрив перед наукою небачені раніше можливості, але водночас народив і непрості моральні проблеми. В основу використовуваних в обчисленнях моделей кладуть фундаментальні наукові положення, але, щоб такі моделі виявилася «працездатні», до них часто долучають також довільні по суті припущення. Відтак виникає реальна загроза наукових фальсифікацій, від появи яких, як сьогодні вже очевидно, не убезпечені навіть найрейтинговіші журнали з найприскіпливішими рецензентами.

І все ж учений налаштований оптимістично. На його думку, моделювання здатне не лише кількісно збільшувати знання, а й призводити до нових фундаментальних результатів. Прикладами цього є створення теорії детермінованого хаосу й розшифровка геному людини. Що ж до інженерних задач, то тут можливості математичного моделювання справді величезні. Вже сьогодні в галузі гідро- й аеродинаміки воно дедалі частіше заміняє дороге фізичне моделювання в аеродинамічних трубах чи басейнах.

Професор Ігор Анісімов (КНУ ім.Т.Шевченка) виголосив доповідь з актуальної проблеми сьогоднішньої фізичної електроніки: просвітлення плазми. Відомо, що плазма – іонізований газ – непроникна для електромагнітних коливань із частотами, нижчими від певного граничного значення. Це створює значні проблеми – наприклад, для радіозв’язку з космічними кораблями, які, розігріваючись при входженні в густі шари атмосфери, виявляються оточені плазмою. Учені радіофізичного факультету столичного університету запропонували елегантний метод «просвітлення» такого плазмового бар’єру.

Доктор фізико-математичних наук Максим Стріха (Інститут фізики напівпровідників ім.В.Лашкарьова НАН України) зробив доповідь «Фізика графену: стан і перспективи». У ній він спробував відповісти на декілька запитань: чому протягом останніх років виник справжній бум, пов’язаний із вивченням графену – вуглецю завтовшки всього в один атомний шар? Які перспективи несе графен для нашого повсякденного життя?

Учений наголосив: графен наділений низкою унікальних фізичних особливостей, електрони в ньому мають риси, притаманні лише ультрарелятивістським частинкам – фотонам і нейтрино (і відтак деякі явища, які раніше потребували прискорювачів, у графені можна спостерігати в «експериментах на поверхні столу»). Причому роль українських теоретиків у вивченні цих явищ виявилася доволі значною. Графен уже знайшов низку застосувань – у сенсорах, супершвидкодійних транзисторах, мініатюрних конденсаторах високої ємності, елементах пам’яті нового покоління тощо. І все ж чи відбудеться масова заміна головного елементу сучасної електроніки – кремнію – на вуглець, говорити, на думку М.Стріхи, ще зарано.

P2125484.jpgЧлен-кореспондент НАН України Богдан Пташник (Інститут прикладних проблем механіки і математики ім.Я.Підстригача НАНУ, Львів) виголосив доповідь, присвячену життєвому і творчому шляхові визначного українського математика академіка НАН України Івана Данилюка (1931-1988). З неї постав образ не лишень неординарного вченого, організатора й першого директора Інституту прикладної математики й механіки НАН України в Донецьку, але й палкого патріота, тонкого поціновувала літератури, автора вишуканих сонетів українською мовою. На жаль, обласна влада ще в 1974 році змусила вченого піти з посади через стандартне тоді звинувачення в «націоналізмі». Лишень перебудова відкрила для нього нові обрії – але невблаганна хвороба надто рано урвала його життя.

Ще коротшим виявився життєвий шлях іншого українського математика, геніального Євгена Вікторовського (1926-1956). Про нього розповіла в своїй доповіді професор Ніна Вірченко (НТУУ «Київський політехнічний інститут»). Вона порівняла киянина (який під час сталінських репресій втратив батька, юнаком був вивезений на примусову роботу до Німеччини, а за два тижні до смерті захистив кандидатську дисертацію - і рада одноголосно присудила йому за неї докторський ступінь) із геніальним французом Галуа (1811-1832), ідеї якого лишень посмертно осягнув Ліувіль. Шість прижиттєвих надзвичайно стисло написаних робіт Вікторовського з теорії диференційних рівнянь, на думку Н.Вірченко, ще чекають на свого Ліувіля.

Визначний учений-медик і хірург, професор Федір Тишко (Національний медуніверситет ім.О.Богомольця) зробив доповідь «Лариготрахеопластика: вибір методу при усуненні стенозів і дефектів гортані і трахеї», у якій узагальнено досвід понад 1000 проведених ним і його асистентами операцій. Розроблені професором Тишком дозволяють у багатьох випадках, які раніше вважалися безнадійними, відновити дихальну, захисну й розподільну функцію гортані, дають пацієнтові змогу знову нормально спілкуватися.

Член-кореспондент НААНУ, народний депутат України ІІ скликання Валентин Яблонський (Національний університет біоресурсів і природокористування) зробив доповідь «Болонський процес і Україна: що далі?» Як відомо, 1999 року, коли відзначалося 900-річчя найстарішого в Європі Болонського університету, постала Болонська декларація, що започаткувала спільний Європейський простір освіти і науки. У рамках цього спільного простору передбачалося забезпечити взаємне визнання дипломів, стандартизацію навчальних програм, мобільність професорсько-викладацького складу і студентів та багато інших привабливих речей. Проте окремі складники Болонського процесу було сприйнято неоднозначно. Цим і зумовлений вихід з нього такого славетного університету як Кембридж, з яким пов’язано понад 80 Нобелівських лауреатів.

Що ж до України, то тут висновки професора В.Яблонського невтішні. Долучитися до реальних переваг Болонського процесу (наприклад, до забезпечення повноцінного стажування наших студентів і викладачів у кращих університетах континенту) нам заважає мізерне фінансування освіти (в абсолютних цифрах на одну людину воно в 9 разів менше, ніж у Туреччині, й у 50-70 разів менше, ніж у провідних державах ЄС). Отже, саме поняття «Болонський процес» набуває в нас стійкої негативної конотації, асоціюючись насамперед з підготовкою нових і нових нікому не потрібних бюрократичних документів, які забирають решту часу професорів і доцентів, і так перевантажених надмірною кількістю лекційних годин…

Доктор історичних наук Олександр Головко (Кам’янець-Подільський університет імені Ів.Огієнка) зробив повідомлення на тему «Методологічні засади дослідження державно-політичних процесів на теренах України в добу Середньовіччя». Вона мала на меті закласти чіткий алгоритм відповіді на запитання: які саме з державних утворень на українській території і за якими ознаками можна вважати саме українськими.

Доктор історичних наук Сергій Білокінь (Інститут історії України НАНУ) виголосив доповідь «Перспективи вивчення справи «Спілки визволення України». Ганебний процес СВУ в приміщенні Харківської опери, який засудив у березні 1930 року 45 чільних представників старої української інтелігенції на чолі з академіком Сергієм Єфремовим, можна вважати «початком кінця» доби «Розстріляного Відродження» 1920-х (остаточно усім позитивним тенденціям цього періоду поклав край Голодомор 1932-33 років). Для радянської історіографії СВУ була викритою органами держбезпеки реальною підпільною організацією, що планувала повалення радянської влади й відновлення УНР. Так само ставилася до СВУ й «діаспорна» наука повоєнних років, - лишень зі зміною оцінки від «мінуса» на «плюс».

Відтоді, як у 1989 році Верховний Суд УРСР посмертно виправдав підсудних, а справу закрив «за відсутності складу злочину», до СВУ прийнято ставитися як до чогось цілком сфабрикованого органами держбезпеки. Як доводить С.Білокінь, дійсність була складніша. І питання слід ставити не про те, чи реально існувала СВУ як організована підпільна структура, а про те, чи були осередки опозиційності до режиму УСРР у 1920-ті. Відповідь на це запитання, на думку історика, однозначно ствердна.

Лідер відомої львівської школи перекладознавства, професор Роксолана Зорівчак (ЛНУ імені І.Я.Франка) виголосила доповідь «Про поняття «національна література»: перекладознавчий погляд».  Головна її теза полягає в тому, що кожна національна література включає не лишень оригінальні, але й перекладні твори, без розгляду яких скласти адекватне уявлення про цю літературу неможливо. На жаль, у дотеперішніх історіях української літератури про переклади здебільшого згадували лишень мимохідь, а тим часом вони виконували не лише інформаційну функцію, але й впливали на формування мови й оригінальної творчості. Як відомо, Іван Франко перекладав 188 авторів з 23 літератур народів світу, відтворював фольклорні твори ще 20 літератур. Його знаменитий вірш «Товаришам з тюрми» («Обриваються звільна всі пута…») літературознавці традиційно пояснювали соціалістичними поглядами молодого поета. Але, на думку професора Р.Зорівчак, не менше значення мала й тодішня робота Франка над перекладами з Дж.Байрона, зокрема над «Каїном» із його бунтівними й богоборчими мотивами. 

Ще один відомий лінгвіст, професор Олександр Чередниченко (КНУ ім. Т.Г.Шевченка) зробив доповідь «Євролект: термінологія і переклад». Явище євролекту почало формуватися разом із процесом європейської інтеграції з початку 1950-х. Ідеться не про спільну «європейську мову» (на відміну від пострадянського простору, де в інтеграційних процесах безроздільно домінує одна мова, Європа в цьому сенсі цілком плюралістична). Ідеться радше про систему спільних цінностей і понять, які зближують концептуальні картини світу для всіх європейців. До них належать верховенство права, права і свободи людини, незалежне правосуддя, свобода ЗМІ. «Біла книга» для всіх європейців означає збірку основних політичних і правових документів ЄС, «зелена книга» - документів з аграрних питань, «синя» - з використання морських ресурсів тощо.

Євролект ставить специфічні проблеми перекладу. Скажімо, англійський термін “the rule of law” можна перекласти як «влада закону», проте, за підрахунками професора Чередниченка, у документах ЄС принаймні у 90% випадків його за змістом слід перекладати як «верховенство права». Натомість в Україні, слідом за Росією, його досі часто офіційно перекладають як «верховенство закону», - що ментально віддаляє нас від Європи…

Професор Іван Бейко (НТУУ «КПІ») зробив доповідь «Про нові математично-комп’ютерні засоби для підвищення ефективності наукових досліджень». На думку вченого, поява теорій оптимального керування означала справжню революцію в житті людства – адже віднині найскладніші питання життя суспільства можна вирішувати на науковій основі (що й намагаються робити розвинуті країни).

Професор Антон Філіпенко (КНУ ім.Т.Г.Шевченка) зробив доповідь «Про монізм наукового дискурсу». Відомий учений-економіст визнав: економічна наука досі не розв’язала питання, що існує від часів Адама Сміта: чим вона є, наукою чи мистецтвом? Причиною співіснування в сучасній економічній науці шести чи семи головних методологій є надто різна структура самих національних економік, де країни «золотого мільярду», Китай, ісламський світ і держави Африки важко увібгати в рамки однієї моделі.

У заключному слові президент АН вищої школи України Микола Дробноход наголосив: університетська наука переживає нині вкрай тяжкі часи. Свідченням «уваги» до неї з боку влади є те, що в Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту вперше за добу незалежності ліквідовано навіть окремий фаховий науковий департамент, а залишки наукових структур влито в підрозділ, який займається питаннями ліцензування й акредитації. За наказом МОНМС №1242 від 28 листопада 2011 року залишено без фінансування 44% робіт з фізики, 41% з приладобудування, 39% з інформатики і кібернетики, 29% з електроніки, по 28% з хімії і машинобудування – тобто саме з тих напрямків, які визначають науково-технологічний прогрес. І все ж поки в Україні ще є активна спільнота науковців, залишається надія. І діяльність громадської Академії наук вищої школи України, заснованої 20 років тому з ініціативи професора Віталія Стріхи, є прикладом того, що українські науковці готові не лише отримувати першорядні результати, але й боротися за гідний статус науки в своїй державі.

 

На початок