На початок

 

Відбулися Восьмі Академічні читання пам’яті професора В.І.Стріхи

 

30 травня цього року визначному українському вченому-фізикові, педагогові й громадському діячеві, засновникові й першому президентові Академії наук вищої школи України професорові Віталію Стрісі виповнилося б 80. На жаль, уже 12 років Віталія Іларіоновича немає з нами. Але живуть його справи. І в пам’ять про нього заснована ним громадська Академія, яка об’єднує сьогодні близько 300 провідних учених, що працюють в українських ВНЗ, щороку проводить Академічні читання, на яких звучать доповіді з пріоритетних наукових напрямків, які розвиваються в Україні й світі. Цьогорічні вже Восьмі читання відбулися в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, якому професор Віталій Стріха віддав усе своє творче життя.

Відкриваючи читання, президент АН вищої школи України професор Микола Дробноход наголосив: вони відбуваються у вельми складний час. І від позиції освітянської і наукової спільноти сьогодні значною мірою залежатиме те, чи залишаться в Україні українська освіта і наука.

Від імені керівництва Київського національного університету імені Тараса Шевченка присутніх привітав проректор з наукової роботи, віце-президент АН вищої школи України професор Валерій Григорук.

Академік НАН України Костянтин Ситник (Інститут ботаніки ім.М.Г.Холодного НАН України) поділився з присутніми міркуваннями  на тему «Про пріоритети української науки на сьогоднішньому етапі». На думку патріарха вітчизняної ботаніки, українська наукова громада сьогодні неорганізована і невпливова. Ситуація в Україні надто відрізняється від американської, де Американська асоціація вчених має великий вплив на Конгрес і Білий Дім і де навіть в умовах кризи президент Барак Обама вважає за необхідне збільшувати фінансування науки. Тому саме громадська АН вищої школи України покликана активно обстоювати інтереси науки перед владою. Першочерговим завданням Костянтин Ситник вважає вироблення чіткої позиції наукової спільноті щодо майбутньої системи атестації науковців – адже після рішення про ліквідацію ВАК маємо тут цілковиту невизначеність.

Академік НАН України Віктор Грінченко (Інститут гідромеханіки НАН України) виголосив доповідь «Університетська наука в Україні: погляд з «академічного» боку». Він нагадав присутнім опубліковану 15 років тому в газеті «Дзеркало тижня» про статтю Віталія Стріхи «Три радянські міфи української науки», деякі положення якої щодо дискримінованості університетської науки щодо науки академічної здалися йому тоді надміру загостреними. Проте сьогодні ситуація радикально змінилася: і академічній, і університетській науці в Україні однаково погано, а колись потужну галузеву науку знищено майже цілковито. Академік Грінченко порівняв сьогоднішніх українських учених зі дзвоном під ковпаком, із якого викачано повітря: язик ударяє в стінки, але звуку не чути. Адже чи може чути науковців влада, яка досі не сформулювала навіть пріоритетів, в ім’я яких науку в Україні потрібно розвивати!

Окремою проблемою є те, що наша наука виживає сьогодні в тотально корумпованій державі і відтак учені мають докладати моральних надзусиль, аби бодай у своєму середовищі зберігати критерії фаховості, не пропускати «купованих» дисертацій і явного плагіату. Академік Грінченко наголосив: у сьогоднішньому світі опублікований науковий результат належить усім тим, хто здатен його зрозуміти. І обов’язок академічної й університетської науки – спільними зусиллями збільшувати в Україні число тих, хто розуміє.

Дійсний член АН вищої школи України професор Василь Ільченко (КНУ ім.Т.Г.Шевченка) виголосив доповідь «Інтеграція газових/біо- сенсорів в структури мікроелектромеханічних систем». Він нагадав: одним з піонерів розвитку цього напрямку в Україні став у 1980-ті роки саме професор Стріха. Сьогодні сенсорика в світі розвивається надзвичайно інтенсивно: 2007 року на дослідження у цій галузі було виділено на 30% більше коштів, аніж просили самі вчені. Замовники готові платити, аби лиш отримати сенсори будь-яких необхідних фізичних величин. В Європі (зокрема й поблизу наших кордонів: у Польщі та Румунії) виникають потужні науково-освітні центри з сенсорики.

Надалі професор Ільченко зупинився на роботах, які ведуть учені столичного університету. Одним із найактуальніших напрямків є створення газових аналізаторів, здатних за диханням людини «розпізнавати» й діагностувати різні хворобливі стани (надмір вуглекислоти у видиху свідчить про астму, закису азоту – про хворобу нирок тощо). Недоліком більшості сучасних газових аналізаторів є наявність матриць, які працюють при високих температурах порядку 400 градусів Цельсія, на той час коли комп’ютер, який ці результати аналізує, працює за кімнатної температури в 20 градусів. Київські учені створили первісний перетворювач на основі наноплівки оксиду титану на кремнієвій підкладці, здатний працювати саме за кімнатної температури. Зміни його вольтамперної характеристики дають змогу контролювати параметри людського видиху й здійснювати необхідну діагностику.

Дійсний член АН вищої школи України професор Петро Заріцький (Харківський національний університет ім.В.Н.Каразіна) виголосив доповідь «Відкриття нової спеціалізації «Вивчення та утилізація техногенних родовищ корисних копалин» в університетах України – завдання дня». Учений нагадав – 23 роки тому за його ініціативи в Харківському університеті вже було відкрито нову спеціалізацію «літологія», - наука про осадові породи, з якими пов’язано родовища корисних копалин.  Сьогодні ж в Україні більшість ресурсів, розташованих неподалік від поверхні, уже вибрано. Натомість у нас накопичено понад 30 мільярдів кубометрів відходів, які отруюють повітря й воду. Рівень утилізації цих відходів в Україні – приблизно 10%, на той час як у країнах Євросоюзу він становить 80-85%. А тим часом уже маємо в Україні десятки техногенних родовищ, які за європейськими параметрами вигідно було б розробляти.

Отже – на часі відкриття нової спеціалізації в українських університетах, яка б цю переробку в інтересах економіки й екології забезпечила. У зв’язку з комплексністю проблеми, тут мають бути поєднані зусилля представників багатьох спеціальностей: геологів, гірників, технологів, хіміків, економістів, юристів.

Дійсний член АН вищої школи України професор Володимир Павлишин розвинув окремі положення попередньої доповіді в іще одному повідомленні геологічного спрямування під назвою «Людина і камінь». Учений наголосив: у своїй виробничій діяльності людство використовує до ¾ саме мінеральної сировини. Це викликає необхідність інтенсивного вивчення нових мінералів. До 1800 року число відомих мінералів становило приблизно 100, нині – понад 4000, з яких 907 зустрічаються в Україні. До 1990 року Україна з її колоніальною структурою сировинної економіки забезпечувала близько 5% світового видобутку мінеральної сировини, що спричинило тяжкі проблеми з довкіллям.

Професор Павлишин зупинився на двох катастрофах, пов’язаних з видобутком мінералів. Перша – прорив дамби хвостосховища глиноземного заводу в Калантарі (Угорщина), картинки катастрофічних наслідків якого обійшли торік усі ЗМІ. Другий – це утворення над колишніми розробками солі в Солотвині (Закарпаття) провалів, де упродовж минулих років на колись сухій території з’явилися три нові озера. Не менш небезпечною (хоч і менш помітною) може бути пневмонічна дія диспергованих у повітрі мінералів на органи дихання. Для України такою порівняно мало обговорюваною, але від того не менш гострою проблемою є пил, пов’язаний з поступовою руйнацією широко використовуваного в нас азбестового шиферу.

Почесний закордонний академік АН вищої школи України професор Катіца Хедріх (Сербія) виголосила доповідь «Аналітична динаміка дискретних систем з пам’яттю. До 50-річчя конференції з нелінійних осциляцій в Києві». Цей напрямок досліджень, що почав був розвиватися з ініціативи визначного математика академіка НАН України Юрія Митропольського, має велике значення для підвищення швидкодії комп’ютерних систем. Саме в Києві відбулися три великі міжнародні конференції, присвячених цій проблемі. На завершення доповіді професор Хердріх передала сербські наукові видання для бібліотеки КНУ ім.Т.Г.Шевченка.

Дійсний член АН вищої школи України професор Іван Бейко (Національний технічний університет України «КПІ») виголосив доповідь «Комп’ютерні технології в освіті». Він наголосив: завдяки мережі Інтернет сьогоднішній студент може легко знайти відповідь на будь-яке запитання. Але є відчутна різниця між знанням і розумінням, а освіта повинна забезпечувати саме розуміння.

Дійсний член АН вищої школи України професор Володимир Бахрушин (Класичний приватний університет, Запоріжжя) зробив доповідь «Тестові технології в освіті». На основі аналізу результатів як українського ЗНО, так і тестів у Росії учений продемонстрував: розподіл одержаних учасниками тестування оцінок далекий від гауссової кривої. Оскільки йдеться не про нормальний випадковий розподіл, то критичне значення мають як алгоритми підготовки запитань тестів, так технологія роботи з ними. Було запропоновано декілька конкретних кроків, що мають підвищити об’єктивність процедури тестування.

 Дійсний член АН вищої школи України професор Антон Філіпенко (КНУ ім.Т.Г.Шевченка) виголосив доповідь «Еволюція методологічних принципів наукового пізнання». Він наголосив: попри величезну кількість робіт, питання методології науки досі далекі від остаточного з’ясування. Визначний філософ сучасності Карл Поппер стверджував, що мови науки як особливого об’єкту взагалі не існує. І тим не менше мільйони людей в усьому світі щодня займаються науковими дослідженнями, відшукуючи для себе необхідне поєднання дедуктивного й індуктивного, емпіризму й теоретизму. Важливо, що постнекласичний тип наукової раціональності сформовано на основі праць «батьків» синергетики Германа Хакена та Іллі Пригожина. Що ж до здатності людського розуму пізнавати природу, то, очевидно, це є наслідком не «розумності» природи, а природності самого розуму.

Чи не найбільшу увагу учасників читань викликав їх «біологічний» блок. Дійсний член АН вищої школи України професор Микола Макарчук виголосив доповідь «Дзеркальні нейрони і емпатія - роль в організації поведінки людини». Учений зазначив: протягом останніх років у науці про роботу мозку зроблено справді революційні відкриття. Зокрема, було виявлено дзеркальні нейрони в його сенсорній корі (цікаво, що основоположником цієї сфери досліджень став у ХІХ столітті українець Володимир Бец, професор Київського університету Святого Володимира). Саме дзеркальні нейрони відповідають за емпатію – здатність людини розуміти почуття інших людей і співпереживати. Особливістю дзеркальних нейронів є те, що вони активуються лише на живий об’єкт, закладаючи у мозку певну модель наслідувальної поведінки. Причому реакція їх на нейтральні, позитивні, негативні та еротичні (в окрему групу їх виділила сама природа!) подразники цілком різна і її можна вивчити добре розвиненим методом електроенцефалографії.

Звідси легко зрозуміти те, чому студентові важливіше бачити  перед собою викладача, аніж сидіти на самоті над книгою. Адже емоційне співпереживання викликає саме живий об’єкт! Зрозуміло й те, чому надзвичайно шкідливими є сцени насильства на телебаченні. Адже на кожну з них у мозку глядача записується програма наслідувальної поведінки, яку в певний час може бути «активовано». Важливо, що відповідна зона мозку формується як правило до 13 років, і тому сцени насильства для дітей і підлітків є особливо небезпечними, бо можуть викликати непрогнозовані наслідки через тривалий проміжок часу.

Дійсний член АН вищої школи України професор Микола Великий (Інститут біохімії ім.О.В.Палладіна НАН України, Національний університет «Києво-Могилянська Академія») виголосив доповідь «Генна терапія: досягнення, перспективи». Відомо, що всю інформацію про нас закодовано в генах – складних наборах 46 хромосом.  Проект розшифровки геному людини тривав 5 років і витрачено на нього було 4,5 млрд. доларів. Але вже зараз на основі отриманих результатів розпочався бурхливий розвиток біотехнологій, які вже можуть робити те, що ще вчора здавалося фантастикою.

Адже будь-яке порушення структури ДНК хромосом може привести до спадкової хвороби, яка передається з покоління в покоління. Відомо, наприклад, що гемофілія була «хворобою монархів Європи», що передавалася завдяки численним династичним шлюбам. Існують ще небезпечніші генні хвороби, які призводять до неминучої смерті в ранньому віці. Однак сьогодні з’явилася можливість як діагностувати ці порушення ДНК, так і впливати на них шляхом генної терапії. Це роблять, «впорскуючи» з вірусами заміщувальні здорові гени або у видобуті з організму клітини, які потім знов повертають на місце, або безпосередньо в сам організм. Або ж «заглушуючи» роботу «хворого» гену – біотехнологи навчилися робити й це.

Поки що ці методи є дуже дорогими, не зовсім ефективними і стосуються обмеженого переліку захворювань. До того ж, вони можуть мати побічні ефекти – аж до виникнення пухлин. Але терапевтичний ефект для низки хвороб клітин крові може тривати до 2-х років (в інших випадках – до кількох місяців). На жаль, в Україні з огляду на брак фінансування (біотехнології – річ надзвичайно дорога) немає ані справжньої генної діагностики, ані генної терапії. Лише в лабораторії члена-кореспондента НАН України Віталія Кордюма роблять перші спроби вплинути генними методами на інсулінозалежний діабет у дослідних тварин. Проте, претендуючи на роль нормальної європейської держави, ми приречені розвивати й цей напрям.

Дійсний член АН вищої школи України професор Валентин Яблонський зробив доповідь «Нобелівський лауреат Роберт Едвардс та його вклад у розробку методу «Народження дітей з пробірки»».

Здавна помітили: пересічно кожне п’яте подружжя бездітне. Лікування безпліддя є, крім усього, великою соціальною проблемою. І лікарі билися над нею дуже давно. Перші спроби, як і годиться, здійснювалися над тваринами. Штучне осіменіння (внесення сперми у геніталії самиці) було реалізовано для собак італійцем Ладзаро Спалланцані ще понад 200 років тому. Потім прийшла черга свійських тварин – і цей метод став визнаним засобом покращення породи.  1890 року було перенесено запліднений ембріон від однієї кролиці до другої – й та народила здорове крільченя. Це підказало шлях до можливого екстракорпорального запліднення поза організмом, який дав би шанс бездітним подружжям.

При цьому (у спрощеному викладі) вилучені з організму матері яйцеклітини змішують з батьківською спермою, на кілька днів вміщують в інкубатор і контролюють через мікроскоп: які з них розпочали ділитися. Потім дві або три (для гарантії) успішно запліднені яйцеклітини повертають в організм матері, решту зберігають у замороженому вигляді (їх можна використати, коли перша спроба запліднення не вдалася).

У 1966 році майбутній нобеліант Роберт Едвардс розпочав співпрацю з гінекологом Патриком Стептоу (він не отримав нобелівської премії лише тому, що помер 1988 року). На їхньому шляху було багато перешкод, але врешті-решт 25 липня 1978 року народилася Луїза Браун – перша дитина, зачаття якої відбулося поза організмом матері. Сьогодні таких дітей у світі вже кілька мільйонів. В Україні перша така дитина народилася 1994 року в клініці Федора Дахна в Харкові.

Католицька церква засудила учених. Найгостріша критика була скерована проти зберігання в кріобанках запліднених ембріонів. Польські єпископи готові були відлучати від церкви лікарів та їхніх пацієнтів – і однак навіть у католицькій Польщі сьогодні успішно діють понад 50 репродуктивних центрів. Натомість Українська православна церква Київського патріархату визнала народження «дітей з пробірки» прийнятним – за умови, якщо при цьому використовується сперма чоловіка, з яким жінка перебуває у шлюбі.

Ще більше гострих етичних проблем викликала можливість клонування: розвитку біологічно ідентичного організму з яйцеклітини, ядро якої замінено ядром соматичної (нестатевої) клітини організму, що піддається клонуванню, і яка почала поділ під впливом зовнішніх збудників (наприклад, електричного поля) без запліднення батьківським сперматозоїдом. Першим клонованим організмом стала 1997 року знаменита овечка Доллі.

Сьогодні вже обговорюють ідеї клонування померлих рок-зірок і знаменитих письменників. 14 сект США виступили з пропозицією клонувати Ісуса Христа! Наразі Рада Європи (членом парламентської асамблеї якої був народний депутат ІІ скликання професор Яблонський) визнала клонування важливим досягненням науки, але заборонила експерименти на людях. Проте роботи на тваринах (наприклад, з метою вивести корів, які даватимуть інсуліновмісне молоко для діабетиків) інтенсивно тривають.

Кандидат технічних наук Володимир Ігнатович (Національний технічний університет України «КПІ») виголосив доповідь «Парадокс Гіббса і деякі проблеми розвитку сучасної науки». Проблема «неправильної» поведінки ентропії при змішуванні двох ідеальних газів (вона всупереч другому принципові термодинаміки може в замкненій системі зменшуватися!), на яку понад 130 років тому звернув увагу американський теоретик Джозая Віллард Гіббс, досі не знайшла вичерпного розв’язання. Доповідач звернув увагу на те, що саме відділення математики АН вищої школи України схвалило до друку дві статті й монографію, в яких дано найповнішу на сьогодні спробу описати цей парадокс.

Дійсний член АН вищої школи України професор Роксолана Зорівчак (Львівський національний університет ім.І.Я.Франка) виголосила доповідь на тему «Іван Франко як поцінувач і перекладач англійської літератури: перспективи майбутніх досліджень». Загальновідомо: переклад був для великого письменника засобом піднесення статусу рідної мови, збагачення її лексичних та стилістичних можливостей. У перекладацькому доробку Франка найвагоміше місце посідають переклади з німецької, і це природно: урядовою мовою імперії Габсбургів письменник володів з дитинства.

Проте з англійської Франко теж переклав чимало, як і лишив багато розвідок на теми англійської літератури. Насамперед його цікавила постать Шекспіра. Саме Франко надрукував (внісши кілька тисяч редакторських правок) 10 перекладів шекспірових драм, виконаних Пантелеймоном Кулішем, і до всіх написав ґрунтовні передмови. Крім того, саме Франко поклав початок знайомству українського читача зі славетними Шекспіровими сонетами (за життя письменника з 12 перекладених ним сонетів було надруковано 8).

Але крім того Франко перекладав Байрона (переклад містерії «Каїн» дав через 10 років поштовх до написання власної поеми «Смерть Каїна»), Шеллі, Гуда, Теннісона, шотландського барда Роберта Бернса. Франкові належать майстерні переклади англійських і шотландських народних балад. Він перший спробував був перекладати українською прозу Діккенса. Отже, огром Франкових англійських зацікавлень ще лишень чекає на уважних дослідників.

У заключному слові президент АН вищої школи України професор Микола Дробноход ще раз наголосив: нинішні часи для української науки вельми складні. Навіть столичний університет імені Тараса Шевченка змушений буде перевести наукових працівників на неповну ставку, аби спробувати дочекатися сприятливіших днів, зберігши свій кадровий потенціал.

У цей тривожний час Академія завжди займала активну позицію, звертаючись до Президента і парламенту з важливих питань розвитку національної освіти й науки. Маленькою перемогою зокрема й Академії наук вищої школи України стало те, що одіозні законопроекти про мови (автори – Симоненко, Єфремов та Гриневецький) та про вищу освіту (внесений МОНМС) досі не розглядалися в сесійній залі, наразившись на опір широкої громадськості. Отже, боротьба за інтелектуальну, високоосвічену й високотехнологічну Україну, якій присвятив себе професор Віталій Стріха, триває.

 

Максим Стріха, віце-президент АН вищої школи України,

доктор фізико-математичних наук.

 

На початок