На початок

 

Відбувся форум університетської науки

 

16 лютого відбулися традиційні щорічні П’яті Академічні читання пам’яті Віталія Іларіоновича Стріхи (1931-1999) – визначного українського вченого-фізика й педагога, доктора фізико-математичних наук, професора, лауреата Державної премії України, засновника й першого президента Академії наук вищої школи України – авторитетної громадської організації, що об’єднує провідних учених, які працюють в українських ВНЗ. За доброю традицією, до програми цьогорічних читань були включені різнопланові доповіді науковців – академіків і почесних академіків АН ВШ України, які представляють головні університетські центри нашої держави. Тому в своїй сукупності вони дають уявлення узагальнену картину сучасного стану нашої університетської науки.

На жаль, на цей стан не може не впливати загальна складна ситуація, в якій перебуває українська наука. Вітаючи учасників читань, заступник міністра освіти і науки України доктор фізико-математичних наук Максим Стріха відверто розповів: на тлі невеликого збільшення бюджетного фінансування (до 0,41% ВВП у 2008 році проти 0,38% торік) упродовж минулих п’яти має місце тривожна тенденція скорочення позабюджетного фінансування науки. Відтак торік загальне фінансування досліджень і розробок в Україні вперше впало нижче критичної позначки у 0,9% (на думку наукознавців, саме це значення є порогом, нижче від якого наука вже не виконує економічної функції). За іншим важливим показником – кількістю працівників наукової сфери на 1000 зайнятих в економіці – Україна торік вперше опустилася нижче критичної позначки в 5, що відокремлює науково розвинені держави від інших (у Німеччині цей показник складає 12,5, в Іспанії – 8,4, навіть у сусідній Польщі – 5,3; – проти 4,8 у нас).

Водночас, на думку Максима Стріхи, надію вселяє те, що вперше за історію незалежної України керівництво держави демонструє розуміння пріоритетності науки й освіти для суспільного розвитку. Про це свідчать і залучення вчених до обговорення урядової програми “Український прорив: для людей, а не для політиків”, і чільне місце, яке посіли наука і освіта в цій програмі, і, нарешті, включення науковців до складу різних державних органів. Відтак керівництво МОН на чолі з відомим ученим-фізиком Іваном Вакарчуком у співпраці з науковою громадськістю зможе, за переконанням Максима Стріхи, змінити ситуацію на краще.

Читання відкрила доповідь академіка Костянтина Ситника “Ідеологія енвайроменталізму як альтернатива колективному самогубству людства”. Ветеран української ботаніки і один з фундаторів природоохоронного руху в нашій державі наголосив: вперше глобально подивився на майбутнє людства наш геніальний земляк Володимир Вернадський. Творець учення про ноосферу вірив у силу людського розуму, в те, що біосферу планети буде врятовано. І, хоча розвиток загальносвітових тенденцій дає радше підстави для занепокоєння, хоча саме поняття сталого розвитку в Україні досі часто сприймають в контексті лишень розширеного економічного зростання, академік Ситник переконаний: в кінцевому підсумку Вернадський виявиться правий, а Україна зробиться “Україною ноосферною” – вільною від сміття і бруду, відродженою духовно й екологічно.

Певною полемічною реплікою щодо цього оптимізму стала доповідь президента АН вищої школи України, доктора геолого-мінералогічних наук, професора Миколи Дробнохода “Україна в контексті глобальних викликів цивілізаційному розвиткові”. Учений наголосив: кризові явища поглиблюються і є підстави вважати, що людство переступило поріг, за яким деградація середовища проживання стає незворотною. Водночас досі фактично немає наукового сценарію порятунку.

Так, глобальне потепління є встановленим фактом, але, на думку Миколи Дробнохода,  водночас немає переконливих доказів, щоб пов’язувати його лише зі збільшенням викидів парникових газів, нехтуючи іншими факторами. Так, за останні 100 років концентрація СО2 в атмосфері зросла лишень на 0,016%, - а площа лісів за цей час скоротилася наполовину. Сам Микола Дробноход переконаний: надзвичайно негативне значення для порушення природного балансу мало інтенсивне відкачування з надр планети упродовж останніх десятиліть нафти, яка творить особливу оболонку Землі – карбосферу.

Сьогодні відбувається дальша небезпечна поляризація світу. Найзаможніші 20% населення планети володіли у 1989 році 83% її багатств, у 2001 році – 90%, а нині – вже 93%. Для того, щоб забезпечити бодай чверті землян рівень життя США, сьогодні просто не вистачить ресурсів. І все ж Микола Дробноход залишив аудиторії надію, розповівши, як в принципі може бути вирішено головні проблеми людства: загрози кліматичних змін, браку енергії й продуктів харчування.

Деталізації однієї з тем, порушених у доповіді Миколи Дробнохода, було присвячено виступ президента Українського фізичного товариства, члена-кореспондента НАН України Володимира Литовченка. Насамперед він розповів про здобутки УФТ, яке не лише стало повноправним членом Європейського фізичного товариства, а й зуміло позаторік провести засідання виконкому ЄФТ в Києві (одним з практичних наслідків цього стала міжнародна сертифікація “Українського фізичного журналу”). А зовсім нещодавно УФТ у співпраці з НАН та АН ВШ України підготувало звернення на адресу МОН з вимогою негайно виправити катастрофічну ситуацію з вивченням у загальноосвітніх і вищих школах природничих наук – насамперед фізики і математики.

Потому професор Литовченко зосередився на проблемах фотовольтаїки – напрямку, який нині розвивається надзвичайно швидкими темпами і, на думку експертів, є головною надією людства на те, що катастрофу глобального потепління вдасться таки відсунути. Проблемою сьогодні є здешевлення сонячних елементів і підвищення їхнього ККД (зокрема з використанням тих можливостей, що їх відкриває розвиток нанотехнологій). У цих царинах українські вчені мають оригінальні ідеї й вагомі напрацювання – навіть попри те, що серйозна державна підтримка цього надзвичайно актуального напрямку фактично відсутня.

Доктор економічних наук, професор Антон Філіпенко торкнувся ще одного аспекту глобальних проблем, зробивши доповідь на тему “Світові фінансові флуктуації і їхній вплив на економіку України”. Відомий економіст наголосив: після Другої світової війни людство (через інструменти МВФ, Світового банку, СОТ) чимало зробило для недопущення криз, аналогічних за нищівними наслідками до Великої депресії 1929-33 років. Проте меншого обсягу кризи періодично трапляються. Криза 1997-98 років, що розпочалася в Південно-Східній Азії й спричинилася до дефолту Росії, боляче вдарила по Україні насамперед через значну на той час взаємопов’язаність української і російської економік. Як наслідок, гривна тоді суттєво втратила у вазі, а Україну в її відновлювальному розвиткові було відкинуто на 3-4 роки назад.

Натомість іпотечна криза 2007 року в США, на думку Антона Філіпенка, не матиме для нас аж таких негативних наслідків. Оперативні заходи адміністрації президента Буша вже призвели до певного пожвавлення американської економіки, потенціал якої аж ніяк не варто применшувати. До того ж, рівень товарообігу України зі США лишається порівняно незначним. Але опосередковано ця криза може торкнутися й нас – насамперед через загальносвітове дорожчання кредитів і відповідне зменшення інвестицій.

Головними ж ризиками для України, на думку Антона Філіпенка, залишаються зростання цін на енергоносії, внутрішня політична нестабільність і зростання прірви між бідними й багатими. Адже співвідношення між статками найбідніших і найбагатших у 1:30 (проти 1:11 у США, 1:7 в Європі, 1:4 у Китаї) несе небезпеку серйозного соціального вибуху. Водночас суттєвим плюсом для національної економіки стануть переваги, що їх дасть членство в СОТ і підготовка до Євро-2012.

Однак загалом Антон Філіпенко був обережний у своїх прогнозах. Він очікує все ж певного гальмування росту економіки до приблизно +6% ВВП (проти +7,3% торік). Що ж до рівня інфляції, то лишень надзвичайно скоординовані й професійні дії уряду, який, на думку вченого, повинен відійти від азарту передвиборчих обіцянок і стати на площину реальної економіки, здатний буде переломити тривожні тенденції січня.

Окрім виступів загального плану, лунали й доповіді, присвячені проблемам окремих гуманітарних та природничих наук. Так, доктор біологічних наук, член-кореспондент УААН, професор  Валентин Яблонський виголосив доповідь на тему: “Центральна Рада і українська освіта”. Він наголосив: потяг до освіти рідною мовою був здавна притаманний нашому народові. Проте інтенсивний процес творення народних шкіл було грубо обрубано Валуєвською забороною 1863 року. Не вдалося реалізувати через урядові заборони й той імпульс до україномовної освіти, що його дали революційні події 1905-06 років.

Проте після Лютневої революції 1917 року в Петрограді становлення української освіти відбувається лавиноподібно. Створюються перші українські гімназії (імені Шевченка та Кирило-Мефодіївська в Києві), відбувається учительський з’їзд у Києві, тимчасовий уряд дозволяє викладання українською мовою в початкових школах...

Те, що україномовна освіта була не накинутою ззовні кимсь забаганкою, а глибокою потребою найширших верств українського громадянства, свідчить бодай те, що, коли уряд Антона Денікіна позбавив 1919 року українські школи фінансування, опіку над ними перебрала українська кооперація – й вони працювали далі!

Час визвольних змагань мав величезне значення для української освіти – лишень число ВНЗ зросло від 1914 до 1919 року з 27 до 73. І надзвичайно негативно позначилася на цій освіті поразка УНР. Попри поширений міф про “просвітництво” Радянської влади, число шкіл в Україні скоротилося відразу після її перемоги з 47 до 22 тисяч. Однак цілком перекреслити здобутки цих років не вдалося – й вони стали надійною основою для пізнішої політики “українізації”.

Член-кореспондент НАН України, професор Богдан Пташник звернувся у своїй доповіді до постаті визначного українського математика Володимира Левицького (1872-1956). Того, якого академік Михайло Кравчук назвав був колись “основоположником математичної культури нашого народу”. Наголос було зроблено не лише на науковому доробкові талановитого учня Кляйна й Гілберта. Не менше важила й громадсько-просвітницька робота вченого, який 1893 року, ще будучи студентом Львівського університету, надрукував першу в історії статтю з вищої математики українською мовою, а через 2 роки видав перший українсько-німецький термінологічний словничок з математики (поки – лише на 69 термінів).

Пізніша громадська діяльність ученого вражає обсягами й різноманітністю. Захистивши 1901 році докторат, він водночас очолює Математично-природописно-лікарську секцію НТШ у Львові, видає перші українські гімназіальні підручники з математики (1906-08) та з фізики (1912). У 1920-23 роках за умов польської окупації Галичини читає лекції в Таємному українському університеті у Львові. Протягом трьох років очолює НТШ (фактично – другу за статусом і першу за часом створення українську Академію Наук). Паралельно – реферує німецькою мовою всі україномовні праці з математики (роблячи їх набутком світового наукового загалу), готує (у 1920-ті – разом з ученими ВУАН) нові термінологічні словники з математики.

Після смерті вченого над його іменем саме в силу цієї громадської діяльності повисла глуха заборона. Обійти її вдалося лишень до століття видатного математика,  коли тодішній молодий доцент кафедри диференціальних рівнянь ЛДУ ім.І.Франка Богдан Пташник зумів виголосити доповідь про його життя і творчість. Проте й сьогодні постать ученого й патріота не пошановано відповідно до його по-справжньому титанічного доробку.

Несподівано для багатьох прозвучала тема доповіді доктора філологічних наук, професора, ректора НаУКМА Сергія Квіта: “Герменевтичний універсалізм Св. Августина”. Проте, як виявилося, постать визначного богослова ІУ століття християнської ери й сьогодні здатна провокувати гарячі інтелектуальні дискусії.  Адже філософія, яку читають у наших університетах, є по суті історією філософії. Натомість спадщина Св.Августина, автора знаменитої “Сповіді” (що існує і в прекрасному українському перекладі) спонукає до філософської герменевтики – до філософії в розумінні греків, до філософії не як науки, а як способу міркування.

Сергій Квіт докладно простежив значення метафори “світла” для Св.Августина. Адже “світло” для нього має онтологічне значення, а істина споглядається не тілесними очима, а чистою думкою. А відтак Бог є істинним світлом, а істина корелює з вірою, що й визначає універсальність герменевтики. Сама ж істина існує для філософа ще до герменевтичної розмови про неї – наче витвір митця існує ще до своєї появи в брилі мармуру. А відтак ще один висновок, який має виразну проекцію на сучасність: герменевтичність як теорія розуміння набуває особливого значення в зв’язку з глобалізацією. Адже монологічний спосіб мислення – глухий кут для сучасної цивілізації, який відразу прирікає її на нерозуміння й конфлікти.

А в дискусії, що виникла після доповіді, доктор філологічних наук, професор Петро Кононенко звернув увагу на ще одну надзвичайно продуктивну паралель для аналізу: Св. Августин і Григорій Сковорода.

Доктор біологічних наук, професор Микола Макарчук зробив емоційну доповідь: "Застосування альтернатив (біоетичних і гуманних принципів) при вивченні біологічних дисциплін у вищій школі: власний практичний досвід та світові тенденції". Він нагадав: ще Піфагор заперечував убивство тварин, але й сьогодні людство використовує високоорганізованих тварин як ресурс. А тим часом ці тварини наділені здатністю розуміти й страждати. Не кажучи вже про те, що людина має не лише 99,5% спільних генів з шимпанзе, але й 50% - з простим дощовим черв’яком...

Професор Макарчук спирався на просту тезу: тварини мають таке ж право жити, як і людина. Тому ще з 1959 року учені світу стали застосовувати принципи 3R (від англійських слів: зменшення, покращення, альтернативи). Тварину можна вбити в ім’я науки тільки тоді, коли насправді цьому немає альтернативи. І зробити це можна, лише полегшивши попередньо її страждання. А масове жорстоке вбивство жаб на лекціях фізіології жодного виправдання не має.

Доповідач презентував розроблену ним оригінальну українську програму вивчення фізіології, що відповідає цим міжнародним стандартам. Проте реалізовують її тільки в КНУ ім.Т.Шевченка. В переважній більшості інших українських ВНЗ все відбувається по старому. Не маємо досі й національного комітету з біоетики. А тим часом, щоб реально, а не декларативно інтегруватися до Європи, ми повинні захистити сотні тисяч живих істот від безглуздої загибелі, й сотні тисяч студентів – від психологічних травм, пов’язаних з убивством живого.

Доктор медичних наук, професор, визначний хірург Федір Тишко зробив доповідь на зовні прозаїчну тему: “Хвороби голосового апарату”. А тим часом саме голосовий апарат реалізує нашу здатність говорити (що вирізняє людину з-поміж усього живого). І хвороба цього апарату може стати життєвою катастрофою не лише для співака чи педагога. Емоційне враження від доповіді посилив продемонстрований присутнім унікальний фільм з віртуозними операціями на голосових складках, що їх робить професор Тишко.

Доктор технічних наук Іван Бейко зробив доповідь на тему: "Розв’язуючі оператори і теорія оптимальних математично-комп’ютерних моделей у розвитку сучасних наук". Попри насиченість формулами, вона була цікава не лише для математиків та фізиків. Адже, як наголосив доповідач, у математиці немає боротьби думок, є лишень чітка мова і строгі доведення. А перед усіма науками здебільшого стоїть подвійне завдання: по-перше, виявити залежність між двома величинами, по-друге, відповісти: яким має бути значення величини А, щоб одержати бажаний результат В (наприклад, який має бути опір, щоб отримати потрібне значення струму за визначеної напруги).

Однак реальні системи значно складніші, аніж електричне коло з одним опором. У них існує безліч параметрів. Причому лишень частину з цих параметрів ми можемо змінювати за нашою волею; іншу - нам “дарує” Господь.  Різний набір параметрів призводить до різної “траєкторії руху” системи (фізичної, біологічної, соціальної) й до різного кінцевого результату. Проте, на думку професора Бейка, знання відповідного розв’язуючого оператора дозволить невдовзі моделювати навіть дуже складні системи – аж до суспільних. До того ж, всесвітня мережа Інтернет дедалі більше перебиратиме на себе функції глобального мозку, а людям буде відведено при цьому роль окремих нейронів.

Щоправда, оптимізм професора Бейка щодо створення єдиної моделі, здатної охопити всі знання, поставив під час дискусії під сумнів академік НАН України, відомий учений-механік Віктор Грінченко. Він наголосив: навіть для простих механічних систем (наприклад, для відомої всім рулетки) може існувати “горизонт передбачуваності”. Є часовий проміжок, поза яким передбачити результат в принципі неможливо. А відтак можливість опису надскладних біологічних і соціальних систем є ще проблематичнішою...

Доктор філософських наук, професор Микола Роженко виголосив доповідь: “Пролегомени до квантовологічного комп’ютера”. Як відомо, класичні комп’ютери базуються на класичній логіці й Булевій алгебрі – й це накладає обмеження на їхню швидкодію. В часи “гонки озброєнь” ця швидкодія стала критичною (є суттєва різниця: розрахує комп’ютер траєкторію ворожої ракети за 10 хвилин, коли вона вже вразить ціль, чи за 10 секунд, коли її ще є змога перехопити). Відтак надзвичайно привабливою виглядала ідея квантового комп’ютера (це поняття ввів великий фізик ХХ століття Фейнман). Власне, доповідь було присвячено саме принципам некласичної квантової логіки, які може бути при цьому застосовано. Проте лишається не менш важлива проблема: пошуку матеріальних систем, на яких можна реалізувати згадані принципи.

Цілком природно, що на форумі університетської науки було приділено увагу й організації освіти. Доктор фізико-математичних наук, професор Олександр Горбань розповів про управління взаємодією навчальних закладів різного рівня у навчально-науковому комплексі, заснованому в 1998 році на основі приватного Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного і муніципального управління”. На сьогодні до комплексу входять 10 ВНЗ ІІІ-ІУ рівня акредитації, 18 закладів І-ІІ рівня, 125 загальноосвітніх шкіл, 3 наукові установи в Запоріжжі та в інших містах України. З педагогічних новацій увагу привернуло те, що упродовж 4 років університет взагалі не проводив вступних іспитів – їх роль виконувала перша сесія, за результатами якої й відбувалося остаточне зарахування або не зарахування студентів.

Академічні читання пам’яті В.І.Стріхи упродовж останніх років виробили власний стиль і традиції. Вони стали науковим форумом, що дозволяє познайомитися з результатами учених, які працюють не лише в різних наукових установах, але й у різних галузях. Вони стали майданчиком для наукового спілкування поміж фахівцями, яким за інших умов важко зустрітися один з одним. І, нарешті, вони відбуваються без залучення жодної копійки бюджетних коштів, показуючи: громадські наукові асоціації, до яких належить заснована В.І.Стріхою Академія наук вищої школи України, мають великий творчий потенціал, який держава ще повинна навчитися підтримувати й використовувати.

Цьогорічні читання пам’яті В.І.Стріхи ще раз продемонстрували: українська університетська наука, попри всі складнощі, жива й розвивається. Але вона гостро потребує продуманої підтримки. Адже наука – це не лише засіб задоволення цікавості дослідників коштом держави. В усьому світі вона перетворюється на безпосередню продуктивну силу. І перехід України до сучасної інноваційної економіки знань без розвиненої науки неможливий.

 

На початок