На початок
Академія вшанувала пам’ять свого президента

 

Шість років тому пішов із життя визначний український вчений і громадський діяч, доктор фізико-математичних наук, професор, лауреат Державної премії України Віталій Іларіонович Стріха (1931 – 1999). 1992 року учений створив (і до останнього дня свого життя очолював) АН вищої школи України.

Пам’ять свого першого президента зібралися вшанувати продовжувачі його справи - нинішні віце-президенти Академії Н.О.Вірченко, П.П.Кононенко, Ф.О.Тишко та О.І.Чередниченко,  головний учений секретар Академії В.І.Чопик, академіки  Ю.О.Бєлов, Р.П.Зорівчак, В.І.Капустян, І.М.Ляшенко, О.Г.Наконечний, М.М.Роженко, А.В.Фурман, В.А.Яблонський, інші провідні українські науковці. За доброю науковою традицією формою такого вшанування стали вже ІІ щорічні Академічні читання пам’яті В.І.Стріхи, що відбулися в приміщенні Інституту українознавства Міністерства освіти і науки. Теми наукових доповідей підказали найактуальніші проблеми життя українського суспільства.

Розпочалися збори на зворушливій і урочистій ноті: зі вшанування визначного українського мовознавця, доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри перекладознавства й контрастивної лінгвістики ім. Григорія Кочура Львівського Національного університету ім. І.Франка Р.П.Зорівчак, яка нещодавно відзначила свій славний ювілей. Віце-президент АН ВШУ П.П.Кононенко тепло привітав Роксолану Петрівну, - творця унікальної перекладознавчої школи – з тим, що науковий і педагогічний доробок відзначено Академічною нагородою Ярослава Мудрого.

У слові-відповіді академік Р.П.Зорівчак поділилася спогадами про роки свого наукового й громадянського становлення. Роксолана Петрівна згадала свого шкільного вчителя Степана Польового, що, приїхавши з Тетерева на Київщині, в тяжкі повоєнні роки однак знаходив мужність плекати в душах львівських школярів ідею соборності України. А шлях у велику науку дочці розстріляного в 1939 році львівського правника аж ніяк не було вистелено трояндами, - йшлося бо ще про тоталітарні часи. Роксолана Петрівна окремо з вдячністю згадала В.І.Стріху, який, будучи проректором з науки Київського університету ім.Т.Шевченка, дозволив таки всупереч тодішнім правилам прийняти до захисту її україномовну докторську дисертацію.

Наукова частина читань так само розпочалася з доповіді академіка Р.П.Зорівчак, присвяченої англомовній літературній україніці. Адже англійська мова сьогодні стала де-факто першою або другою для більшої частини людства, і від того, як перекладено українську літературу по-англійському, залежить те, наскільки добре знатимуть нас у світі.

Було дано широкий ретроспективний огляд  англомовної україніки – починаючи від пісні “Ой під вишнею, під черешнею”, яку переклав ще 1794 року лікар-шотландець Метью Гефрі, який жив у Москві, і уривку з шевченкового “Кавказу”, який вмістив 1868 року емігрант Андрій Гончаренко в газеті, яку він видавав у Сан-Франциско.

Для того, щоб англомовна україніка звучала на належному рівні, дуже багато зробили представники діаспори. Доповідач особливо відзначила майстерно перекладену й видану Марком Царинником прозу М.Коцюбинського і не менш вправно втілені по-англійському Данилом Гусаром-Струком новели В.Стефаника. Водночас багато було зроблено і в Києві, де від 1970 року при видавництві “Дніпро” діяла редакція літератур іноземними мовами. Попри всі труднощі (працювати доводилося або з місцевими перекладачами, які не завжди мали достатнє чуття мови, або з нечисленними “прогресивними” з Канади) ця редакція видала до 1992 року на пристойному рівні понад 300 творів класичної і сучасної української літератури іноземними мовами (з них понад 100 – англійською).

Однак тоді, коли Україна стала незалежною і потреба в її належному представленні в світі особливо зросла, інтенсивність потоку англомовної Україніки навпаки зменшилася. Річ у тому, що діаспора віднині цілком слушно вважала: справу популяризації своєї культури в світі повинна взяти на себе українська держава. А в самій Україні через економічні труднощі видання художньої літератури в перекладах англійською мовою фактично припинилося.

Отже, маємо в останні роки лише поодинокі видання, зорганізовані при різних університетських кафедрах, переважно в США та Канаді. І якість вміщених у них перекладів, на думку академіка Р.П.Зорівчак, часто поступається тим, що друкувалися в київських виданнях 1970-80-х рр. Зокрема, перекладознавець вважає, що найновіший у часі англомовний “Заповіт”, перекладений Михайлом Найданом без рими й розміру, далеко не найкращий серед наявних 22 англомовних версій шевченкового шедевру. Загальний висновок доповіді цілком умотивований: без цілеспрямованої державної підтримки сучасних перекладів української літератури англійською мовою світ ще довго матиме досить приблизне уявлення про Україну.

З цим висновком кореспондувалася й тональність доповіді академіка О.І.Чередниченка, присвяченої україніці в франкомовному світі. Цей світ – не лише традиційні Франція, Бельгія, Швейцарія і Квебек. Сьогодні це - 52 держави із населенням у 180 мільйонів.

Хоча історичні зв’язки України й Франції сягають корінням ХІ століття, коли Анна Ярославна взяла шлюб з Генріхом І, однак досі французи в переважній більшості є переконаними русофілами. Як відомо, саме традиційний союзник Москви Париж найбільше заперечує проти можливого українського членства в ЄС.

І лише в часи “помаранчевої революції” тональність французьких газет дещо змінилася. В українцях нарешті побачили європейську націю, яка цінує ідеали свободи, а в росіянах – не лише нащадків Толстого і Достоєвського, а й народ, який звик жити в умовах імперського авторитаризму. Проте й зараз проросійське лобі у Франції лишається надзвичайно сильним, а статті, де стверджується, начебто революцію в Києві здійснено “на гроші американців” – ще трапляються в тутешніх газетах.

І це, на думку О.Чередниченка, зовсім не дивно. Адже незалежна Україна майже нічого не зробила для створення свого позитивного іміджу у франкомовному світі. Коли минулого року, що був, як відомо, роком шевченкового ювілею, доповідач спробував знайти бодай щось із Шевченка на полицях французьких книгарень, його спіткала невдача. Поруч із повним вибором російських класиків Україну тут представляли лише двоє теж російськомовних письменників – Микола Гоголь і Андрій Курков. (Для порівняння – далекого 1964 року молодому тоді перекладачеві О.Чередниченкові пощастило купити в далекому Алжирі “Кобзаря” французькою мовою, виданого під егідою ЮНЕСКО в добрих перекладах Ежена Гельвіка).

І героїчні зусилля діаспори (як-от підготовлена й видана  Науковим товариством імені Т.Шевченка стараннями й за редакцією А.Жуковського франкомовна “Антологія української літератури ХІ-ХХ століть”) ситуації не рятують – надто малий наклад цих видань. Отже, потрібна цілеспрямована політика самої української держави.

Чимало інших доповідей на читаннях так само торкалися гострих суспільних проблем. Академік А.В.Фурман докладно окреслив чотири освітні парадигми – науково-технократичну, езотеричну, гуманітарну й вітакультурну, обґрунтувавши те, що без застосування модульно-розвиваючих систем освіти ми будемо далі одержувати технократів з низьким рівнем культурної свідомості. Доктор фізико-математичних наук, керівник наукових програм Інституту відкритої політики М.В.Стріха проаналізував передумови й зміст здійсненої в грудні 2004 року конституційної реформи, наголосивши: вона усуває небезпеку відродження кучмізму, але водночас несе низку нових ризиків (нестабільності влади, постійних урядових криз), із якими суспільству ще треба буде навчитися боротися. Нарешті, академік Ф.О.Тишко, провідний український хірург і водночас – знаний поет-пісняр, виголосив емоційну доповідь на тему “Пісня як світогляд нації”.

Надзвичайно великий інтерес присутніх викликала доповідь академіка Ю.А.Бєлова, завідувача кафедри теоретичної кібернетики Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка. Адже йшлося про моделювання засобами різних наук роботи того, що довго вважали незбагненним – людського мозку. Доповідач недаремно наголошував: такі роботи тягнуть за собою й великі моральні проблеми. Адже створення в комп’ютері “віртуальної людини” (на це сьогодні витрачаються великі кошти в США) може бути використане як для медицини, так і для розробки нової зброї.

Що ж до київських кібернетиків, то вони в співавторстві з фізиками, хіміками, біологами й психологами навчилися добре моделювати окремі нейронні структури. Ними, зокрема, створено “електронний ніс”, який не гірше від людського може розпізнавати запахи (і навіть виконувати тонку роботу дегустатора коньяків!)

Академік М.М.Роженко презентував присутнім своє формулювання основних законів квантової логіки, які відрізняються від законів формальної логіки Аристотеля. Зокрема, заперечення заперечення призводить тут не повернення до вихідної тези, а може принести новий, цілком несподіваний результат. А кандидат технічних наук В.М.Ігнатович презентував ще один спосіб підходу до вирішення класичного “парадоксу Гіббса” в термодинаміці, над розв’язанням якого фізики вже б’ються майже півтора сторіччя.  

Учасники слухань провели й загальну дискусія про актуальні проблеми розвитку науки й вищої освіти в Україні. Академіки О.Г.Наконечний та В.А.Яблонський говорили, зокрема, про можливі наслідки долучення України до “болонського процесу” стандартизації вищої освіти європейських країн. Відзначалося: альтернативи “болонському процесові” сьогодні немає, але при цьому важливо використати його позитивні моменти й нейтралізувати можливі ризики. А це, в свою чергу, можна зробити лишень із залученням усього науково-педагогічного загалу. На жаль, попереднє керівництво Міністерства освіти й науки воліло йти в цій справі випробуваним келійним шляхом, не замислюючись над можливими результатами. Тому, на думку учасників читань, нова влада повинна значно уважніше прислухатися до думки наукової спільноти, і, зокрема, до позиції АН ВШ України.

Адже тільки реально дбаючи про освіту й науку, наша держава зуміє забезпечити собі високоінтелектуальне й високотехнологічне майбутнє серед провідних держав світу, заради якого працював визначний український фізик і громадський діяч, перший президент АН ВШ України В.І.Стріха.

 

 

Михайло Переяславець

 

 

На початок