На початок

 
Академія вшанувала пам’ять свого президента

 

П’ять років тому пішов із життя визначний український вчений і громадський діяч, доктор фізико-математичних наук, професор, лауреат Державної премії України, президент АН вищої школи України Віталій Іларіонович Стріха (1931 – 1999). Свій шлях у велику науку Віталій Стріха розпочав тоді, коли відкритий 1947 року транзисторний ефект замінив громіздкі електронні лампи мініатюрними напівпровідниковими схемами,  провістивши тим еру комп’ютерів, мобільних телефонів, інтернету. Одним із “архітекторів” напівпровідникової ери був і Віталій Стріха, розробивши унікальні високочастотні прилади й фотоперетворювачі на основі контакту метал-напівпровідник, ставши піонером розвитку в Україні нового наукового напрямку – біосенсорики.

Наукову й педагогічну роботу він сполучав із активною громадською діяльністю. Він був серед тих, хто ще за радянської доби бив на сполох, доводячи, що “одна шоста земної кулі” впевнено простує до екологічної та інтелектуальної катастрофи. Він ще задовго до Чорнобиля доводив тупиковість обраного науковою верхівкою СРСР шляху розвитку атомної енергетики і пропонував інтенсифікувати дослідження в галузі відновлюваних джерел енергії. Нарешті, він переконливо показав вади радянської системи організації науки, де, як і в суспільстві в цілому, панувала командно-адміністративна система. 

1992 року на противагу жорстко ієрархізованій традиційній структурі НАН України Віталій Стріха створив (і до останнього дня свого життя очолював) АН вищої школи України. АН ВШУ зовсім не відкидала критеріїв наукової елітарності – бо ж її академіками могли стати лише провідні доктори наук. Але Віталій Стріха прагнув уберегти своє дітище від “кастовості” й замкнутості. Тому члени АН ВШУ не ділилися на академіків і членів-кореспондентів, а право вирішального голосу було надано всім професорам, що зголосилися до роботи в академії. Головною перевагою АН ВШУ Віталій Стріха вважав нерозривний зв’язок наукової й педагогічної роботи, - адже лише такий зв’язок є необхідною передумовою підготовки по справжньому кваліфікованих фахівців для всіх сфер суспільного життя.

Сьогодні пам’ять свого першого президента зібралися вшанувати нинішній президент академії Микола Дробноход, її віце-президенти Петро Кононенко та Федір Тишко, академіки Володимир Чопик, Михайло Шуба, Володимир Сергійчук, Роксолана Зорівчак, Олександр Чередниченко, Олена Старикова, Валентин Зима, Іван Бейко, Анатолій Бойко, Олександр Наконечний, Ігор Шайкевич, Олег Горошко, Ігор Ляшенко, Микола Мірошниченко, Катерина Кусько, Антон Філіпенко, Ольга Терек, Ніна Вірченко, Петро Зарицький, Микола Великий, Віктор Туманов, Валентин Яблонський, Володимир Литовченко, інші провідні українські вчені. 

За доброю науковою традицією формою такого вшанування стали Академічні читання пам’яті В.І.Стріхи, що відбулися в приміщенні Інституту українознавства Міністерства освіти й науки. Теми наукових доповідей підказали найактуальніші проблеми життя українського суспільства, над вирішенням яких працюють сьогодні науковці.

Президент АН ВШУ Микола Дробноход розглянув шанси переходу України на шлях стійкого, екологічно безпечного розвитку. Адже уже сьогодні зрозуміло, що  можливості Землі встановлюють межі для нестримного економічного зростання. Економічних ресурсів планети вистачить для того, щоб забезпечити стандарти життя, притаманні для розвинутих країн, лише для 1,2 мільярду землян. Але ж на землі сьогодні живе понад 6 мільярдів! І тому нинішнє покоління мусить накласти свідомі обмеження на свій рівень споживання, на свої потреби – в ім’я майбутніх поколінь. Свідченням необхідності зміни панівної парадигми є й сьогоднішній стан України – де довкілля й здоров’я принесено в жертву екстенсивному економічному розвиткові. Лише змінивши пріоритети й ціннісні орієнтири, маємо шанс побудувати по справжньому здорове й справедливе суспільство.

З цими твердженнями багато в чому корелювали положення доповіді відомого українського медика, віце-президента АН ВШУ Федора Тишка. В ній ішлося про зв’язок здоров’я і довкілля. Відзначалося: причиною стрімкого скорочення населення держави є не лише економічні нестатки. Не менше важить і те, що 87% території держави сьогодні екологічно забруднені, і лише 13% - відносно благополучні. Хімічні, біологічні та радіаційні забруднення ґрунту, вод і повітря спричиняють цілий букет хвороб, ефективно долати які медицина не ладна. Не менше важать і постійні стреси, які супроводжують життя сучасного українця.

Принагідно відзначалося: депопуляція неминуче позначиться завтра й на  вищій школі. Адже сьогодні в Україні щороку народжується лише 400000 дітей – майже вдвічі менше, аніж випускають наші ВНЗ. Тому за кілька років до університетів та коледжів просто нікому буде йти, конкурси зникнуть природним чином…

І все ж українські вчені намагаються боротися з цим неблагополуччям. Доповідь академіка-геолога Петра Зарицького було присвячено зовні вузькофаховій темі підготовки фахівців геологічного профілю в Харківському університеті. Але ж ідеться не лише про розробку багатств українських надр (їхня вартість сьогодні оцінюється від 7 до 11 трильйонів доларів – щось близько 200000 доларів на кожного громадянина). Йдеться також про утилізацію величезних “техногенних родовищ” різноманітних відходів, які зараз просто нищать довкілля, хоча могли б бути джерелом надзвичайно цінної сировини. Сьогодні Петро Зарицький готує чотирьох магістрів відповідного профілю – але це крапля в морі порівняно з реальними потребами держави.

Віце-президент АН ВШУ, директор Інституту українознавства МОН України Петро Кононенко зосередився на проблемах українознавчного навантаження сьогоднішньої освіти й науки. Адже неможливо виховати патріота й гуманіста, не давши дитині, підліткові, юнакові мотивацій для патріотизму й гуманізму. А тим часом і шкільні, й університетські підручники не містять часто й натяку про Україну й українців. Навчальний час на українознавчі дисципліни – урізається. І тільки авторитетному об’єднанню науковців, такому, як АН ВШУ, до снаги проаналізувати сьогоднішні навчальні плани й запропонувати необхідні зміни.

Академік Валентин Яблонський зосередився на проблемах, які принесе Україні майбутнє приєднання до Болонського процесу  стандартизації вищої освіти європейських країн. Адже наслідки такої стандартизації можуть виявитися неоднозначні. Скажімо, Україна муситиме прийняти європейську систему атестації науковців – бакалавр і магістр-доктор філософії. Але ж відомо, що доктор філософії відповідає за рівнем скоріше нашому кандидатові наук. То чи не приведе це до девальвації наукових ступенів? Чи не краще зберегти сьогоднішню систему (як це фактично зробили поляки, зберігши не лише доктора, але й доктора-габілітата)?

Причому це – далеко не найбільша проблема української участі в Болонському процесі. Значно гірше, що в “болонських” стандартизованих програмах може просто не виявитися багатьох курсів, які успішно читають сьогодні в українських університетах. Звісно, від ідеї євроінтеграції ніхто не думає відмовлятися. Але ж поглибити її позитивні наслідки для України й водночас нейтралізувати можливі негативи - необхідно.

Відомий історик академік Володимир Сергійчук звернувся до історичних уроків Переяслава. Він наголосив на спорідненості сценаріїв, які реалізовувала Москва щодо України 1654 року (під час Переяславської ради), 1922 року (при підписанні союзного договору) і 2003 року (під час формування ЄЕП). В усіх випадках українців змушували присягнути документові, зміст якого не лише не було відомо загалові, але й взагалі чітко не було сформульовано (що дозволяло Москві вільно маніпулювати змістом домовленостей і при потребі виставляти незгідних – зрадниками). Що ж до наслідків, то Переяславська угода стала не лише трагедією України (яка зазнала всіх жахіть колоніального поневолення), але й великим програшем Європи (яка не оцінила значення українського фактора і, потураючи переяславам, сама народила агресивного московського монстра на своїх східних кордонах).

Доповідь відомого вченого-філолога, академіка Олександра Чередниченка було присвячено проблемі мови й культури в контексті глобалізації. Учений відразу ж застеріг: хоча багато хто схильний розглядати глобалізацію як сучасну форму неоколоніалізму, він не поділяє такої радикальної оцінки. Адже мовна й культурна практика більшості країн Європи показує: можна успішно брати участь у глобалізаційних процесах, і водночас – захищати власну національну ідентичність. Тому Україні варто всіляко придивитися до досвіду Франції, яка ще в 1960-ті зупинила англомовну експансію. Варто нам більше уваги звертати й на виробленість нормативного публічного мовлення, - бо ж розмитість стандартів тут призводить і до роз’єднаності мовної спільноти.

Провідний український перекладознавець академік Роксалана Зорівчак зосередилася на націєтворчих вимірах українського перекладу. Вона наголошувала: упродовж своєї історії український переклад виконував не лише інформативну, а й націєтворчу функцію, утверджуючи повновартісність української мови й повноструктурність української культури. Причому, з огляду на реальний недостатньо високий статус національної мови цю свою функцію український переклад ще й сьогодні до кінця не вичерпав.

 Доктор фізико-математичних наук Максим Стріха в емоційній доповіді окреслив образ свого батька Віталія Стріхи–людини, вченого, громадянина. Він наголосив на тому, що Віталій Стріха як особистість формувався в середовищі старої ще дореволюційної української інтелігенції, де ще живі були спогади про визвольні змагання й добу українізації. Про інтелектуальне й фахове середовище 1950-х, в якому формувався Віталій Стріха–вчений, розповів його однокурсник, відомий фізик, член-кореспондент НАН України Володимир Литовченко. Своїми спогадами про спільну роботу з Віталієм Стріхою–проректором з наукової роботи Київського університету поділився головний учений секретар АН ВШУ, відомий вчений-біолог Володимир Чопик. І він, й інші промовці говорили про велику фаховість, порядність, людяність та інтелігентність Віталія Стріхи.

Академічні читання відразу ж переросли межі зали, в якій вони відбувалися. Доповідь про розвиток теоретичної фізики в Придніпровському регіоні підготував ректор Дніпропетровського університету академік Микола Поляков (особисто приїхати не дозволило йому термінове закордонне відрядження), а довголітній колега і товариш Віталія Стріхи академік Юрій Чутов надіслав із далекої Японії теплі спогади про дні створення академії й міркування про її сьогодення.

Не оминули учасники читань і кризи, що охопила АН ВШУ останнім часом. Не в одному виступі прозвучало: академія стала занадто авторитетною, і тому проти неї вирішили застосувати ті ж методи, що й колись проти Руху, а зовсім нещодавно – проти Спілки письменників. На роль лідера розкольників було визначено одіозного “борця з буржуазним націоналізмом” Миколу Дубину, який наприкінці 2002 року проголосив себе “президентом академії”.

Сьогодні останню крапку в цій справі поставив суд, який визнав “обрання” Миколи Дубини недійсним. Більше того, як виявилося, ще 1995 року цього професора було звільнено з Київського університету за аморальний вчинок, несумісний із роботою викладача, й відтоді він працював за підробленою трудовою книжкою, приховуючи факт звільнення; - сьогодні ці та інші шахрайства Миколи Дубини розслідує прокуратура. І однак групка розкольників (не без допомоги окремих посадових “покровителів”) досі намагається вводити в оману наукову громадськість, оперуючи фальшивою печаткою й бланками академії.

Тому в ухваленій резолюції учасники читань констатували: єдиним шляхом до відродження високого авторитету АН ВШУ, закладеного Віталієм Стріхою, є робота в рамках чинного статуту, під керівництвом легітимно обраного президента Миколи Дробнохода, очищення Академії від проявів аморальності й кон’юнктури, підвищення вимог до рівня академіків та здобувачів академічних нагород. Вирішено зробити Академічні читання пам’яті Віталія Стріхи щорічним головним науковим форумом АН ВШУ.

Вітаючи учасників читань, голова підкомітету з питань науки комітету з освіти й науки Верховної Ради України академік НАН України Костянтин Ситник назвав створену Віталієм Стріхою АН вищої школи України “великим інтелектуальним надбанням нашої держави” і побажав її науковцям повною мірою розвинути той потенціал демократизму, моральності, наукового пошуку, який було закладено першим президентом АН ВШУ. Адже годі сподіватися, що українську науку порятує хтось інший, окрім самих українських науковців. А вчені з вищих навчальних закладів, які щодня спілкуються з сотнями студентів, є таки потужною громадською силою.

Саме це гостро усвідомлював засновник і перший президент АН ВШУ Віталій Іларіонович Стріха, коли ще 1998 року закликав учених підтримувати на виборах тільки тих кандидатів, які відкидають примару комуністичного минулого, обстоюють демократичну європейську перспективу України, і ясно розуміють, що цю перспективу не може бути реалізовано без потужної освіти й науки.

 

Михайло Переяславець

 

На початок