На початок

 

У президії Академії

 

Під головуванням президента АН вищої школи України М.І.Дробнохода відбулося підсумкове в поточному році засідання Президії Академії. Воно розпочалося з урочистого вручення Нагороди Святого Володимира визначному українському вченому в галузі ветеринарної медицини, академіку-засновнику АН вищої школи України В.А.Яблонському. Учасники засідання побажали професорові В.А.Яблонському ще багатьох років творчої праці і звершень на благо рідної України.

Президія обговорила і ухвалила низку важливих документів.

Насамперед – це звернення до Президента України В.Ф.Януковича, де дано розгорнутий аналіз ситуації в науково-освітній сфері та пропозиції академії щодо покращення цієї ситуації. Вони стосуються збільшення рівня державної підтримки науки в цілому, посилення рівня підтримки та координації наукових досліджень і інноваційних розробок в університетах. На думку Академії, передчасною є ліквідація ВАК України, такий крок може призвести до руйнування державної системи атестації наукових кадрів. Окремо Президія попросила главу держави не допускати акцій, які ведуть до звуження використання української мови в сфері науки та освіти.

Президія ухвалила розгорнутий експертний висновок щодо нової редакції Закону України «Про вищу освіту», розробленої МОН України. Було наголошено, що, попри окремі позитивні моменти, багато положень цього законопроекту є неприйнятними, а сам проект закону в цілому потребує суттєвого доопрацювання.

Було ухвалено звернення до міністра культури України М.А.Кулиняка у зв’язку з ситуацією, яка склалася в Національному Києво-Печерському заповіднику, де призначене в квітні цього року нове керівництво по суті згорнуло наукову роботу й звільнило провідних учених-істориків та мистецтвознавців.

Повні тексти документів розміщено на сайті Академії anvsu.org.ua .

Обговорено також хід підготовки до чергових Академічних читань пам’яті засновника і першого президента Академії професора В.І.Стріхи, які традиційно відбудуться в суботу, 5 лютого 2011 року. До 15 січня 2011 року  на електронну адресу Академії anvsu@ukr.net прийматимуться заявки на участь у читаннях з науковими доповідями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Президентові України

В.Ф.ЯНУКОВИЧУ

 

 

Вельмишановний Вікторе Федоровичу!

 

 

Академія наук вищої школи України – заснована 1992 року всеукраїнська громадська наукова організація, яка об’єднує понад 300 провідних учених, докторів наук і професорів, які працюють у ВНЗ нашої держави – звертається до Вас у зв’язку з негативними тенденціями, які чітко позначилися не лише в сфері університетської науки, але і в освітянсько-науковій галузі в цілому.

Україна успадкувала від колишнього СРСР потужну науку, яка й сьогодні за багатьма напрямками досліджень посідає провідні позиції в світі. Однак, попри численні декларації, наука в Україні упродовж двох останніх десятиліть ніколи не належала до сфери державних пріоритетів. Відбувалося постійне скорочення фінансування наукових досліджень (сьогодні сумарно Україна витрачає на дослідження в 500 разів менше коштів, аніж США, і в 30 разів менше, аніж Росія; з бюджету на науку у нас виділяється менше 0,4 ВВП, при нормі розвинутих країн у 2-3%). У катастрофічному стані перебуває застарілий парк лабораторного обладнання. Стрімко падає престиж наукової праці. Талановита молодь не йде в науку (або ж залишає її через неможливість забезпечити собі гідний рівень життя). Число науковців в Україні за період незалежності скоротилося вдвічі.

Наслідком такого ставлення держави до своєї науки є вкрай низький рівень інноваційного наповнення національного ВВП (сьогодні він не перевищує кількох відсотків, на порядок поступаючись показникам розвинутих країн), а також зниження рівня освіченості суспільства в цілому.

Упродовж тривалого часу в державі був відсутній центральний орган виконавчої влади, відповідальний за вироблення й здійснення наукової політики. Міністерство освіти і науки згідно з положенням де-факто опікувалося переважно наукою в підвідомчих університетах. Водночас Державний бюджет передбачав близько 40 головних розпорядників коштів на науку (з них найголовніший, який отримував понад 50% цих коштів – НАН України).

Замість концентрації державних ресурсів на справді пріоритетних завданнях, внаслідок лобістських зусиль було створено ще 5 галузевих державних академій, які нещодавно отримали статус «національних». Рівень цих академій викликає справедливі нарікання наукової громадськості. Так, у вересні 2010 року вибори до Національної академії медичних наук за 17 з 21 вакансії відбулися безальтернативно (такого прецеденту не було навіть за сталінських часів). Водночас усталилася практика обрання до Національної академії педагогічних наук високопоставлених чиновників, які не працюють ані в науці, ані в освіті. За таких умов установи галузевих академій, поступаючись за рівнем фундаментальної науки інститутам НАН України та провідним університетам, водночас часто не беруть належної участі у  вирішенні практичних питань відповідних галузей.

Зі створенням цього року Державного комітету з питань науки, інновацій та інформатизації (від 10 грудня – Державне агентство з питань науки, інновацій та інформації) питання єдиного органу виконавчої влади, відповідального за наукову політику, вирішене так і не було. Університетська наука далі залишилася у віданні МОН, сім’ї та молоді, де вперше в історії зник навіть профільний науковий департамент. Сподіватися, що ті кілька працівників (навіть дуже кваліфікованих), які сьогодні працюють у маленьких наукових відділах МОН, сім’ї та молоді, зможуть ефективно координувати сферу, де працюють близько 10 тисяч працівників університетських НДЧ, а також десятки тисяч аспірантів, доцентів і професорів на кафедрах – нереально. Водночас сферою відповідальності Держнауки є масштабні державні науково-технічні програми, які реалізуються за обмеженим переліком пріоритетних напрямків, і якими фізично неможливо охопити більшість університетських кафедр.

Вищою державною владою України поставлено цілком умотивоване завдання входження провідних українських університетів до переліку 500 провідних університетів світу. Але найважливіший показник, який є «перепусткою» до цього переліку – це рівень фундаментальної науки та інноваційних розробок. Відтак ставлення сьогоднішнього керівництва МОН, сім’ї та молоді до науки, здійснювана в рамках міністерства «наукова політика» (а точніше – брак будь-якої уваги до наукових досліджень) робить українські університети завідомо неконкурентоспроможними щодо входження до списку «чільних 500».

В рамках здійснюваної адміністративної реформи ухвалено рішення про ліквідацію Вищої атестаційної комісії України та передання її функцій МОН, сім’ї та молоді. На думку переважної більшості наукової громадськості, таке рішення є передчасним. При наявності окремих недоліків, ВАК була однією з ефективних державних структур, а система атестації наукових кадрів відповідала загалом високим фаховим критеріям. Сьогодні існує реальна небезпека руйнування цієї системи, девальвації наукових ступенів та звань, що  матиме наслідком занепад науки в Україні.

Водночас нас хвилюють процеси в освітній сфері в цілому. Нинішнє керівництво МОН, сім’ї та молоді достатньо суттєво скоригувало освітню політику, яка здійснювалася в державі упродовж періоду незалежності. Так, було поквапливо згорнуто перехід до 12-річної середньої освіти, який поетапно здійснювався, починаючи з 1999 року. Причому зроблено це було без належного методичного забезпечення й фінансових розрахунків. А тим часом, за оцінками окремих експертів, витрати на підготовку і видрук нових підручників можуть значно перевищити «виграш» від переходу до одинадцятирічки. Не говоримо вже про те, що, відмовившись від загальноприйнятої європейської практики 12-річної середньої освіти, Україна поставила своїх студенів у гірше становище за рівнем знань порівняно з їхніми однолітками з країн Євросоюзу.

Внесений МОН на обговорення новий проект закону «Про вищу освіту» містить низку положень, з якими ми не можемо погодитися. Йдеться не лише про нові нормативи кількості студентів, які фактично приведуть до ліквідації невеликих ВНЗ (частина яких, як-от Національний університет «Острозька Академія», Український католицький університет у Львові тощо виявили себе якісними освітніми й науковими установами). І не лише про віднесення «доктора філософії» та «доктора наук» до освітньо-кваліфікаційних рівнів (на практиці ця «новація» зруйнує достатньо ефективну систему атестації наукових кадрів). Йдеться й про те, що виховання громадянина й патріота України взагалі опинилося поза межами цього законопроекту. Поза увагою громадськості не лишилося й те, що проект закону фактично готує ґрунт для усунення української мови з вищої освіти.

Цей факт корелює з іншими заходами міністерства, яке намагається всіляко дистанціюватися від українознавчих патріотичних ініціатив усіх попередніх міністрів, і водночас якомога більше інтегрувати освітній процес у пострадянський освітній простір. Нас не може не тривожити те, що новий посібник з історії України, «Очерки по истории Украины» (за редакцією П.Толочка), який керівництво міністерства демонстративно пропагує, не лише повертає висвітлення історії України до усталених радянських схем, за якими найвищою історичною місією українського народу було возз’єднатися з «братнім російським народом», але й демонстративно написаний й надрукований російською мовою! Така акція міністерства наче зумисно розрахована на те, аби викликати обурення значної частини наукової громадськості, дискредитувати державну владу в очах патріотично налаштованих громадян.

Тому ми просимо Вас, шановний Вікторе Федоровичу, дати доручення розглянути низку пропозицій Академії наук вищої школи України.

1. При дальшому здійсненні адміністративної реформи передбачити існування єдиного органу державної влади, відповідального за вироблення і здійснення державної науково-технічної політики. При цьому передбачити суттєве збільшення державної підтримки наукової сфери, оскільки саме розвинута наука є запорукою входження України до числа провідних держав світу.

2. Забезпечити ефективну систему координації й підтримки наукових досліджень у ВНЗ, оскільки, як показує світовий досвід, саме університети мають бути найважливішими центрами фундаментальної науки та інноваційних розробок.

3. Створити ефективну систему підтримки інноваційних науковомістких проектів (зокрема, через апробовані механізми технопарків і наукових парків).

4. Суттєво підвищити роль і збільшити бюджет Державного фонду фундаментальних досліджень (оскільки саме потужна фундаментальна наука є сьогодні безумовним «активом» України, її шансом на розгортання інноваційних проектів завтра).

5. Залишити статус самоврядної наукової установи за Національною академією наук України (майно і землі якої мають бути законодавчо захищені від усіх спроб «приватизації»). Реорганізувати діяльність «галузевих» академій, перетворивши їх на громадські об’єднання учених і вирішивши питання про оптимальне підпорядкування їхніх установ з огляду на державні пріоритети у відповідних галузях.  Водночас забезпечити реальне партнерство держави з усіма авторитетними науковими асоціаціями при виробленні і здійсненні наукової політики.

6. Зберегти Вищу атестаційну комісію як окремий орган зі спеціальним статусом, не допустити руйнування системи атестації наукових кадрів, девальвації наукових ступенів та звань.

7. Відмовитися від спроб ревізії основ політики у сфері освіти, вироблених упродовж періоду незалежності. Категорично не допускати таких акцій, які ведуть до скорочення використання української мови в сфері науки і освіти, ображають національну гідність українців.

 

З повагою і надією на підтримку,

на доручення Президії АН вищої школи України

 

 

президент, доктор геолого-мінералогічних наук,

професор, заслужений діяч науки і техніки України,

лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

 

М.І.Дробноход

 

На початок