На початок

ЗВЕРНЕННЯ

Загальних зборів АН вищої школи України

до Президента України Віктора Ющенка,

Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України

 

Учасники Загальних зборів Академії наук вищої школи України, заснованої 1992 року всеукраїнської громадської організації, що об’єднує провідних науковців, які працюють у вищих навчальних закладах нашої держави, переконані: лише на основі потужної національної науки й освіти можливий прорив України до високотехнологічного суспільства з високим рівнем добробуту. Наука є не лише визначальним чинником ефективного розвитку економіки, але й гарантією  інтелігентності й освіченості суспільства в цілому. Коли занепадає наука, а учені опиняються на узбіччі суспільних процесів, тоді не лише ухвалюються хибні державні рішення, але й саме суспільство стрімко деінтелектуалізовується.

Поки що, за висновками авторитетних експертів, національна наука ще здатна забезпечити собі гідні позиції в світі за цілою низкою пріоритетних наукових напрямків. Чимало створених у цих галузях технологій і ноу-хау вже зараз могли б потужно вийти на світові ринки. І водночас попри численні декларативні заяви, наука реально ніколи не належала до пріоритетів українських правлячих еліт.

Передовсім це виявилося в стрімкому скороченні обсягів державної підтримки наукової діяльності. Протягом 1992-1998  рр.  частка видатків Державного бюджету України на такі цілі зменшилася  з  0,82  до  0,34  відсотка  ВВП, тобто до рівня слаборозвинених країн. Сьогодні вона трохи збільшилася – але не набагато. При цьому рівень сукупних внутрішніх видатків на науку (з урахуванням усіх джерел фінансування) складає близько 1% ВВП України (проти майже 3% у США і 2 % ВВП в країнах Європейського Союзу, де, до того ж сам ВВП у багато разів перевищує український).

Сьогодні в Україні на одного науковця витрачається щороку майже в чотири рази менше коштів, ніж у Росії, у 10 разів менше, аніж у Бразилії, і в 30 разів менше, ніж у США. Річний бюджет НАН України з її 39 тисячами співробітників дорівнює сукупному бюджетові двох футбольних команд – “Динамо” і “Шахтаря”. А сукупні видатки на наукові досліджнення в наших ВНЗ ще менші. Вважаємо таку ситуацію ганьбою для України.

 Загальне число наукових співробітників скоротилося за 15 років з 295 тисяч до несповна 130 тисяч – як за рахунок переходу в інші, краще оплачувані сфери діяльності, так і за рахунок безповоротної емігрції в інші країни.  Науковців в Україні вже стало в 9 разів менше, аніж держслужбовців, у 5 разів менше, аніж міліціонерів, у 3 рази менше, аніж військовиків… При цьому наша наука, попри зливу сумнівної якості дисертацій чиновників, депутатів і бізнесменів, відчутно постаріла: середній вік кандидата наук перевищив 50, доктора наук – 60 років. У багатьох сферах все тримається на плечах науковців старшого покоління. І тому багато наукових шкіл може невдовзі просто загинути.

Окремою небезпекою є суттєве зменшення обсягів та зниження якості наукових досліджень в університетах, які в усьому світі є головними осередками розвитку фундаментальної науки. Перевантажені лекціями українські професори й доценти незрідка просто не мають часу на науку. Тому, попри різке збільшення числа ВНЗ від 160 до майже 350 ІІІ-ІУ рівня акредитації (у т.ч. майже 90 зі статусом “національний”), у понад 60% з них наукова робота фактично не ведеться.

Протягом останніх років в українській науці спостерігається відносна стабілізація, пов’язана з тим, що науковці й наукові установи, що зуміли пережити найдошкульніший удар кризи, працюють і далі. Однак, за оцінками самих науковців, через безгрошів’я й зайнятість проблемами щоденного виживання вони переважно працюють лише на незначний відсоток свого реального творчого потенціалу. До того ж, поза сферою гуманітарних наук, яка, попри всі проблеми, справді бурхливо розвивається, вивільнившись від ідеологічного диктату, ці позитивні тенденції фактично лише уповільнюють руйнування потенціалу, успадкованого від часів СРСР, і аж ніяк не можуть гарантувати функціонування в майбутньому потужного наукового потенціалу України, що відповідав би стандартам європейської держави з 47-мільонним населенням. На жаль, ми змушені констатутвати: за сьогоднішнього рівня підтримки освіти й науки інноваційний розвиток України неможливий.

Ми переконані: наука і вища освіта повинні стати реальними пріоритетом державної політики. Для цього має бути вироблено нову партнерську модель взаємодії держави з організаціями науковців - державними академіями, науковими товариствами й громадськими академіями наук, які є елементами громадянського суспільства в сфері науки. Така модель передбачає справедливу й прозору систему розподілу виділених на науку коштів на основі здорової конкуренції ідей, наукових проектів, програм.

Рішення щодо пріоритетів наукової політики, підтримки тих або інших напрямків досліджень повинні ухвалюватися виходячи з стратегічних національних інтересів України, на основі широкого залучення органів самоорганізації самих науковців до складу координаційних та експертних державно-громадських рад, уповноважених виробляти й пропонувати рішення з усього спектру питань наукової політики. Водночас бути створено неперевний ланцюг від фундаментальних досліджень через дослідні розробки в лабораторіях до інноваційних виробництв.

Першочерговим завданням є підвищення соціального статусу науковця, повернення мотиваційних спонук до наукової праці, підвищення оплати цієї праці до конкурентного рівня. Має  бути виконано положення Закону України “Про науку і науково-технічну діяльність” щодо фінансування науки в обсязі не нижче 1,7% ВВП, що відповідає європейським стандартам. Академічне та університетське самоврядування повинне отримати новий імпульс. Має бути забезпечено періодичну змінюваність керівників освітніх та наукових установ.

Головним партнером держави у виробленні й здійсненні наукової політики є й повинна залишатися реформована й демократизована Національна Академія Наук України, де накопичено величезний кадровий потенціал, діють всесвітньовідомі наукові школи. Але не менш вагомими партнерами повинні стати й університети, - бо більше половини вчених вищої кваліфікації, докторів наук працюють у ВНЗ. Наголос має бути зроблено на відродженні умов для повноцінної наукової роботи університетських професорів і доцентів, що є необхідною компонентою процесу самовідтворення якісної наукової та освітянської еліти. Зокрема, має бути терміново переглянуто нормативи лекційних навантажень професорів і доцентів у бік їхнього зменшення і збільшення таким чином часу для дослідницької праці.

Сьогодні українське суспільство стоїть перед складними викликами, зумовленими глобалізацією й посиленням конкурентної боротьби між провідними країнами світу. І тільки опора на потужну національну науку дозволить нашій державі не скотитися до статусу “бананової республіки”.

Зі свого боку, АН вищої школи України, яка об’єднує учених усіх різних профілів, творців відомих в усьому світі наукових шкіл, готова стати надійним партнером держави у виробленні та здійсненні збалансованої, по-справжньому національної політики в сфері вищої освіти й науки.

 

 

Ухвалено 15 грудня 2007 року в м.Києві

 

На початок