На початок

Звітна доповідь Президента АН ВШ України В.І.Стріхи

на загальних зборах АН ВШ України 13 грудня 1997 року

 

Шановні учасники загальних зборів!       

Пройшов рік після наших попередніх загальних зборів, і ми зібрались тут, щоб обговорити звіт Президії за 1997 рік та завдання Академії на наступний рік. Але ці збори є особливими тому, що нашій Академії в 1997 році виповнилось 5 років і можемо також підвести деякі підсумки нашої діяльності до нашого першого ювілею.

 

Загальні дані про Академію в 1997 році.

 

Що ж на сьогоднішній день є наша Академія. Це 22 наукових відділення, регіональні відділення у всіх областях України та в Криму. Крім того організовані Південний та Західний наукові центри. В нашій роботі беруть участь за даними звітів наукових відділень близько 2,5 тисяч докторів наук та більше 11 тис. кандидатів наук. Академіками сьогодні обрано 350 чоловік. Академія проводить велику наукову, організаційну та видавничу діяльність.

Основні наукові результати цієї діяльності можна ілюструвати такими даними, які будуються тільки на звітах академіків і не включають роботу всіх членів академії. Тільки в 1997 році опубліковано 114 монографій, 84 колективних збірника, 76 підручників та 39 навчальних посібників. Члени академії опублікували 5117 наукових статей та отримали 67 патентів та свідоцтв на відкриття. Академіки зробили доповіді на 518 наукових конференціях в тому числі на міжнародних наукових конференціях в США, Франції, Англії, Німеччині, Китаю та інших країнах. І це тільки частина наших здобутків і тільки за один 1997 рік.

Але перш, ніж перейти до більш детального звіту про нашу роботу, мені б хотілось дати загальну характеристику змін в вищій школі за час, який минув після створення нашої академії .

 

Криза вищої школи та її аналіз.

 

Вища школа та освіта завжди були тим чинником, який формував найбільш освічений прошарок нації, її еліту. З розвитком суспільства роль вищої школи зростає і ніяка країна без належного рівня вищої освіти не може бути в числі розвинутих та передових країн світу.

Вища школа України була сформована ще в часи СРСР. В 160 вищих навчальних закладах України, серед яких було лише 10 університетів, навчалося близько одного мільйона студентів. Щорічний випуск спеціалістів з вищою освітою забезпечував всі галузі народного господарства УРСР, в тому числі науку та саму освіту, кадрами високої кваліфікації (виняток становили може деякі гуманітарні спеціальності, які були пов’язані з пануючою ідеологією). Про високий рівень вищої освіти зокрема свідчить широке використання наших спеціалістів за кордоном після переходу незалежної України до відкритого суспільства демократичного типу.

Що ж ми маємо на сьогоднішній день? Кількість тільки державних вищих навчальних закладів досягла 800, а кількість університетів декількох десятків. В них навчається близько 1,8 млн. студентів. Крім того, створено більше 200 недержавних вищих навчальних закладів різного профілю. Так що, на перший погляд, вища освіта в країні досягла якісно вищого рівня. Але це не так. Так, кількість вищих навчальних закладів і студентів, що навчаються в них, збільшилась за рахунок віднесення технікумів до закладів вищої освіти, а кількість університетів за рахунок простого перейменування існуючих ВНЗ. Саме ж головне полягає в тому, що суттєво погіршились умови навчання в вищих навчальних закладах.

В зв’язку з цим проаналізуємо, чим же визначається рівень вищої освіти? По-перше, це рівень професорсько-викладацького складу. По-друге, це матеріально-технічна база. По-третє, це студентський контингент. І тепер можна показати, що кожний з розглянутих чинників всього за 5 років суттєво погіршився.

Так, основний професорсько-викладацький склад сучасної вищої школи України був сформований в процесі виконання не тільки учбової, але і наукової роботи. Справді, ті близько 6 тисяч професорів та 40 тисяч доцентів це люди, які, виконуючи наукову роботу, стали докторами чи кандидатами наук, відомими спеціалістами в своїй галузі. Це стало можливим завдяки широкому розвитку наукових досліджень в вищих навчальних закладах, де сформувався за останні 15-20 років великий науковий потенціал. країни. Матеріально-технічна база вищих навчальних закладів також в останні роки перед проголошенням незалежності формувалась за рахунок виконання науково-дослідної роботи. Причому 80-90% коштів вищі навчальні заклади отримували за рахунок виконання так званої госпдоговірної тематики по прямим замовленням. Це стимулювалось державною політикою СРСР. Створена матеріально-технічна база використовувалась максимально ефективно, оскільки вона одночасно забезпечувала як наукову роботу, так і навчальний процес (лабораторні роботи, курсові та дипломні роботи і т.п.). Одночасно формувалось інформаційне забезпечення навчального процесу, включаючи підручники та наукові посібники, які, як правило, писались професорами, родоначальниками створених ними наукових шкіл.

Якість студентського контингенту формувалась двома чинниками. По-перше, престижністю вищої освіти в суспільстві. Ця престижність формувалась зокрема державною політикою по матеріальній підтримці спеціалістів з вищою освітою.

Після проголошення незалежності України відбулося суттєве погіршення всіх розглянутих чинників, що пов’язано не тільки з об’єктивними обставинами (погіршення економічного стану країни), а також з цілим рядом суб’єктивних обставин, які пов’язані з помилками керівництва країни та відповідних міністерств.

Так, на сьогодні втрачені можливості для відтворення професорсько-викладацького стану високого рівня. Це пов’язано перш за все з катастрофічним зменшенням обсягу наукової роботи в вищій школі. В зв’язку з з практичним зникненням госпдоговірної тематики і різким зменшенням бюджетного фінансування науки в вищих навчальних закладах її фінансове забезпечення зменшилось в декілька десятків разів. Це означає, що завтра ми не матимемо ні кваліфікованого професора, ні кваліфікованого доцента. Але вже сьогодні, ми не можемо забезпечити якісне виконання лабораторних, курсових та дипломних робіт (не вистачає приладів, реактивів і т.п.). Крім того, втрачаються можливості творчого виховання студентів, яке відбувалось в рамках виконання наукових робіт кафедр, і яка є основою високого рівня освіти. Але це ще не все. В результаті нівелювання зарплати викладачів різного рівня взагалі втрачені мотиви професійного росту (якщо раніше відношення зарплати викладача найвищої кваліфікації до викладача найнижчої кваліфікації досягало 5, то тепер воно становить близько 1,5). І це вже лише суб’єктивний фактор, який приводить до втрати мотивації професійного зростання. Регулярна затримка в виплаті зарплати в останній час спонукала багатьох викладачів та науковців вищої школи шукати сторонніх джерел забезпечення свого існування. І зараз багато з них вже фактично лише рахуються в вищих навчальних закладах, а бачать своє майбутнє в інших сферах діяльності. Це особливо стосується таких спеціальностей як економіка, право, іноземна мова та ін.

В результаті розглянутих чинників відбулося постаріння професорсько-викладацького складу та науковців вищої школи. Молодь не орієнтується на вищу школу, як на престижне та матеріально забезпечене місце роботи (введення положень Закону про освіту, де визначається рівень зарплати, пенсії и т.п. викладачів вищої школи відкладається на невизначений строк).

Який же стан з матеріально-технічною базою? За останні роки вона практично не поновлювалась. В той же час в передових країнах, наприклад, заміна парку приладів проводиться раз на 5-7 років. Тому в вищих навчальних закладах матеріально-технічна база не відповідає не тільки вимогам сьогоднішнього, але і вчорашнього дня. В багатьох випадках експериментальні лабораторні, курсові та дипломні роботи сьогодні є тільки їх імітацією. Теоретичні та оглядові роботи сьогодні теж не можуть бути виконані на належному рівні, оскільки в Україні криза з новою літературою і особливо з новою іноземною літературою.

За останні п¢ять років помітно зменшився конкурс в вищі навчальні заклади і відповідно погіршився  склад студентів. Це пов’язано перш за все з втратою престижу вищої освіти. В країні, де на сьогодні найбільш престижними є бізнес типу “купи-продай” та інші подібні види діяльності, вища освіта необов’язкова для досягнення бажаного соціального стану. Більше того, величезна кількість підприємств сьогодні напівпрацює і не знає як позбутися надлишкових працівників, а не думає про те , щоб взяти нових. Суттєво погіршилось і матеріальне забезпечення життя студентів.

В силу проаналізованих причин вища школа України за останні 5 років реально була відкинута далеко назад і зараз, а тим більше в майбутньому, не здатна забезпечити належну підготовку спеціалістів з вищою освітою, яка визначатиме достойне майбутнє незалежній Україні.

Який же вихід із становища, що склалося? Може Україні і не потрібна така кількість спеціалістів з вищою освітою? Це не так. Якщо порівняти кількість студентів, що навчаються в вищих навчальних закладах України та за кордоном, то ми побачимо, що на одиницю населення у нас навчається студентів, менше ніж у Франції чи Німеччині, та багатьох інших країнах. Крім того, слід зазначити, що сьогодні ми вчимо спеціалістів, які будуть працювати через 4-6 років. Можна сподіватись, що це буде час, коли Україна вже подолає економічну кризу і для наступного економічного зростання безумовно будуть потрібні високоосвічені спеціалісти різного профілю.

Тому наше завдання на сьогодні як найбільш потужної громадської організації вищої школи полягає в тому, щоб знайти шляхи збереження вищої освіти України незважаючи на економічну кризу та інші несприятливі чинники.

 

Робота Президії Академії.

 

Життям Академії керувала Президія, до складу якої в 1997 році входило 33 чоловіки. За звітний період відбулося 9 засідань Президії та 4 засідання Бюро Президії. На них розглядались наукові програми і проекти Міносвіти, обговорювались питання діяльності ряду наукових відділень, видавнича діяльність та ряд інших питань.

Але основна увага Президії була присвячена двом питанням, які надзвичайно важливі для подолання або хоча б пом¢якшання кризового стану в вищій школі. Це питання про державний статус нашої Академії та проведення конференції «Наука та освіта». Ці питання неодноразово обговорювались на засіданнях Президії.

Як же, по можливості, зберегти рівень вищої освіти України, маючи на увазі, що в умовах економічної кризи немає достатнього фінансування як наукової роботи в вищих навчальних закладах, так і освіти в цілому?

 На наш погляд, в сучасних умовах економічної кризи треба шукати вихід в об¢єднанні зусиль всіх структур, які виконують наукові дослідження, в інтересах освіти країни.

Це, перш за все, поглиблення співробітництва між Національною академією наук України (НАНУ) та вищими навчальними закладами. І тут сьогодні є певні зрушення на краще порівняно з попередніми роками. Так в 1995 році був підписаний договір про співробітництво між НАНУ та Міносвіти. В рамках цього договору впроваджуються нові ефективні форми співробітництва. Як приклад можна навести створення спільного фізико-технічного факультету Національної академії наук та Київського політехнічного інституту в 1995 році.

Але цей шлях не може охопити всі вищі навчальні заклади країни, хоча б тому, що заклади НАНУ зосереджені переважно в декількох великих містах, а також не охоплюють за науковими напрямками всі спеціальності освіти, І тому треба також шукати внутрішні резерви в рамках наукових закладів самої освіти.

На сьогоднішній день в системі освіти працює дві академії наук. Це наша громадська Академія наук вищої школи України (АН ВШ України) та державна Академія педагогічних наук України (АПН).

Основними завданнями АПН є комплексний розвиток педагогічної науки, проведення фундаментальних і прикладних досліджень з проблем теорії та методики освіти, розробка й наукове обґрунтування новітніх інформаційних технологій, форм, методів і засобів навчально-виховного процесу, а також дослідження світових тенденцій розвитку освіти та педагогічної науки. В сферу діяльності АПН також входить координація діяльності науково-дослідних і методичних установ, наукових підрозділів вищих навчальних закладів, використання науково-педагогічного потенціалу в інтересах розвитку педагогічної науки та системи освіти.

Як видно з викладеного вище, сьогодні в системі освіти сформувались та працюють дві потужні наукові структури, які доповнюють одна одну.

Але АН ВШ України, хоча ї охоплює основні питання науки і педагогіки освіти, в сьогоднішніх умовах не може ефективно виконувати свої завдання в силу того, що вона є тільки громадською організацією, а АПН України не може забезпечити науковий супровід освіти в цілому в силу того, що вона не охоплює багатьох наукових проблем освіти і особливо освіти та науки вищої школи.

Виникає питання, чому не об¢єднати зусилля цих структур та не створити єдину Академію, наприклад, з назвою «Академія наук вищої школи та педагогіки» (АНВШП ), та надати їй державний статус?

Враховуючи економічні труднощі України і процес побудови демократичного суспільства, створення цієї нової Академії можна провести на нових засадах з мінімальними фінансовими затратами, а, можливо, і без додаткових затрат.

 Які ж основні принципи можна запропонувати для створення нової об¢єднаної Академії?

Безумовно, до складу нової Академії доцільно ввести всіх обраних академіків та член-кореспондентів АПН та АН ВШ України. В цьому випадку створюється наукова організація, яка забезпечує розвиток всіх основних напрямків вищої освіти та освіти взагалі. Дійсно, тільки в цьому випадку є можливість сформувати повноцінні наукові відділення з кількістю 15-20 академіків чи членів-кореспондентів в кожному за всіма науковими напрямками освіти в цілому.

Базовими науковими організаціями АН ВШП України мусять стати всі НДІ АПНУ, Міносвіти та інших міністерств, підпорядковані вищим навчальним закладам, а також вищі навчальні заклади вищого рівня атестації (їх наукові частини).

Але на відміну від існуючих академій, нова Академія не повинна брати на свій баланс наукових установ. Це дозволить провести своєрідний розподіл законодавчої та виконавчої наукової влади. Академія зосередить свої зусилля на формуванні наукового середовища вищої школи та освіти в цілому, визначенню основних наукових напрямків, експертизі наукових тем та інших наукових питаннях. Органи адміністративного управління наукою міністерств та відомств, а також окремих вищих навчальних закладів при цьому зберігають за собою управлінські функції, включаючи використання коштів в рамках бюджетного фінансування

 Важливою особливістю нової Академії може стати те, що в її роботі на рівних засадах з обраними членами Академії можуть брати участь всі професори, доктори наук та кандидати наук, які працюють в закладах освіти та визнають її статут.

Для ефективної роботи нова Академія безумовно має отримати статус державної. Але в силу своєї специфіки, коли вона не є власником майна та розпорядником наукових коштів, її робота мусить засновуватись на засадах самоврядування.

 Як уже відзначалось, на нашу думку, всі базові наукові організації мусять фінансуватись (базове фінансування) через відповідні міністерства з обов¢язковим врахуванням рекомендацій (експертиза, проведення рейтингу тощо) АН ВШП України. Конкурсне фінансування мусить проводиться в рамках існуючої системи конкурсів. Через структури Академії можуть фінансуватись лише окремі спеціальні конкурси (наприклад, кращий вчений вищої школи, краща фундаментальна робота, що виконана без співавторів тощо).

Все це і дозволяє організувати роботу нової об¢єднаної Академії практично без додаткових фінансових затрат.

Створення об’єднаної Академії дозволить вирішити такі надзвичайно важливі для освіти та науки України питання.

По-перше, будуть об¢єднані науковці як вищої школи так і освіти в цілому в єдиний осередок. Це дозволить об¢єднати зусилля спеціалістів одного профілю не залежно від підпорядкування вищого навчального закладу. Створення такого середовища підвищить ефективність наукової роботи шляхом об¢єднання інтелектуальних зусиль та підвищення вимог до наукових результатів в рамках об¢єднаної наукової спільноти.

По-друге, підвищиться рівень педагогічної науки, оскільки до 70 докторів, які працюють в АПН України, приєднаються щонайменше 300 докторів, які працюють в педагогічних вищих навчальних закладах. Крім того з¢явиться можливість використати також і інші наукові відділення академії для апробації та впровадження доробок педагогічної науки.

По-третє, підвищиться ефективність підготовки кадрів в системі вищих навчальних закладів через докторантуру та аспірантуру, яка переважно і зосереджена в вищій школі (до 74% докторантів та 52% аспірантів тільки в системі Міносвіти).

По-четверте, з¢являться можливості для посилення співробітництва між Національною академією наук України та наукою вищих навчальних закладів, оскільки воно зможе реалізовуватись не тільки в рамках окремих вищих навчальних закладів, а і через однопрофільні наукові відділення.

Викладені тут обґрунтовані пропозиції направлені Віце-прем¢єру Кабінету міністрів В.А.Смолію, Міністрам освіти, науки та технології, Комітету по науці та освіті Верховної ради та Президії Академії педагогічних наук.

Для вирішення поставленої проблеми, проблеми дуже важливої не тільки для сьогоднішнього дня, а і для майбутнього України, ми звернулись до Уряду України з пропозицією створити Державну комісію з представників двох академій та зацікавлених міністерств та відомств, якій доручити підготовку відповідного Указу Президента.

Але це, безумовно, не є єдиним заходом по збереженню вищої освіти України. Потрібно відновлювати мотивацію викладацької та наукової діяльності в вищій школі. Це мусить бути комплекс заходів, який включає заходи по збільшенню різниці зарплати фахівців різної кваліфікації (безумовно за рахунок підвищення рівня оплати спеціалістів високої кваліфікації, а не зниження рівня оплати спеціалістів більш низької кваліфікації), введення положень Закону про Освіту про пенсії працівникам вищої школи (на першому етапі хоча б для спеціалістів найвищої кваліфікації), суттєву зміну контрактової системи прийняття на роботу професорсько-викладацького складу і т.п.

Другою важливою ділянкою роботи Президії була організація міжнародної конференції «Наука та освіта». Ця конференція була підтримана Національним університетом імені Тараса Шевченка, а також Міносвіти, Міннауки, Комітетом з науки та освіти Верховної Ради та фондом «Відродження». Але, на жаль, крім Національного університету імені Тараса Шевченка, на базі якого і проводиться конференція, ніхто з перерахованих організацій не підтримав організацію конференції фінансово. Тому практично вся організація конференції, включаючи фінансові проблеми, лягла на плечі нашої Академії.

В результаті проведеної роботи були визначені основні завдання конференції, сформована її структура та її програма. Основною метою цієї конференції були визначені аналіз наукових досліджень у вищих навчальних закладах, як основи високого рівня вищої освіти, та аналіз проблем вищої освіти в контексті світового досвіду. Крім пленарних засідань поставлені проблеми могли бути обговорені також на секційних засіданнях. Для цієї мети було сформовано 11 секцій та ряд підсекцій. Важливою особливістю роботи секцій було те, що на кожній секції був запланований круглий стіл для широкої дискусії.

На конференцію було запропоновано більше 500 доповідей. Кращі з цих доповідей і склали основу пленарних та секційних засідань. Всього в програму конференції включено біля 450 доповідей. Оскільки на конференцію були також запрошені всі академіки нашої, то фактично вона одночасно стала науковою сесією нашої Академії.

На час звітної доповіді конференція закінчить свою роботу і можна буде вже обговорити не тільки її організацію, а і результати її роботи.

Президія разом з науковими та регіональними відділеннями проводила пошук нових ефективних форм роботи. І тут перш за все треба відмітити роботу по організації нових регіональних центрів Академії. Так був організований новий Західний центр, головою якого був обраний академік Влох О.Г. Організація цього центру, в який будуть входити регіональні наукові відділення, була підтримана Радою ректорів регіону (голова Ради - І.О. Вакарчук), яка на своєму засіданні рекомендувала всім вищим навчальним закладам регіону стати колективними членами Академії та спиратись на наукові відділення Академії при плануванні та проведенні наукової роботи. Цей центр шукає та впроваджує нові цікаві форми роботи, серед яких можна назвати присудження звання кращого професора м. Львова. Перші дипломи та нагороди кращим професорам вже були вручені в 1997 році.

Серед нових форм роботи слід відмітити також роботу Президії по матеріальній допомозі академікам, що знаходяться в важкому матеріальному становищі. В 1997 році у відповідності до рішення попередніх загальних зборів Президією був створений відповідний фонд, який за поданнями наукових відділень уже провів перші виплати.

Продовжувала Президія і редакційно-видавничу діяльність. Так, вийшов в світ новий довідник “Академія наук вищої школи України”, в якому представлені адреси та телефони всіх наукових та регіональних відділень, персонального складу академії та інше. Поданий до друку новий довідник “Академіки АН ВШ України”, куди увійшли творчі біографії всіх обраних академіків.

В звітному році вийшло п’ять номерів “Інформаційного вісника АН ВШ України”. Зараз цей вісник друкує не тільки офіційну хроніку, а й аналітичні матеріали.

З червня минулого року виходить як окреме видання газета “Український вчений”, одним з засновників якої є і наша Академія ( головний редактор О. Коноваленко). В ній опубліковано багато важливих та цікавих матеріалів. Але на жаль, ми ще недостатньо активно підтримуємо нашу газету, яка, зокрема в наслідок цього, знаходиться в непростому стані.

Але тут приведені лише окремі приклади. Більш детально наша редакційно-видавнича робота Академії проаналізована в надрукованому звіті про роботу Академії за 1997 рік.

В 1997 році були проведені чергові вибори академіків. На оголошені 34 вакансії було подано 75 заяв.  В результаті середній конкурс був на рівні конкурсу попередніх двох років. Але, як і в попередні роки, ми погано інформували вчених про оголошення виборів. В дійсності, кількість бажаючих значно перевищує кількість поданих заяв, про що свідчать численні звернення вчених після закінчення строків висування кандидатур. Якщо високий конкурс традиційно спостерігався в аграрному відділенні, відділенні філології та мистецтвознавства, то в відділеннях хімії, біології та ряді інших відділень природничого профілю його не було зовсім. Особливо турбує те, що не було конкурсу в такому великому відділенні, як медичне. За результатами голосування в відділеннях до академії в 1997 році було обрано 39 нових академіків, яких ми можемо сьогодні і поздоровити з цією подією.

В 1997 році відбулось також присудження нагород імені Ярослава Мудрого групі науковців вищої школи. Вручення цих нагород відбудеться на загальних зборах.

Декілька слів про роботу наукових та регіональних відділень. Активно працюють наукові відділення медицини (гол. - акад. Мощич П.С. ), філології та мистецтвознавства (гол. - акад. Дубина). Дещо поліпшили свою роботу наукові відділення історії, філософії і права (гол. - акад. Слюсаренко А.Г.), відділення будівництва та архітектури (гол. - акад.Матвієнко В.А.) та ряд інших. Але не видно активної роботи відділень фізики та астрономії (гол. - акад.Петренко П.В.), математики (гол. Дороговцев А.Я.) і, що особливо прикро, новостворенного відділення масової комунікації (гол. - акад. Москаленко А.З.)

Активізувалась робота деяких регіональних відділень. Такі з них, як Волинське, Тернопільське, Львівське, Рівненське, Луганське, Чернівецьке стали справжніми академічними осередками в своїх регіонах. На жаль, деякі з регіональних відділень, як, наприклад, Житомирське, не ведуть практично ніякої роботи.

Академія в 1997 році виконала величезний обсяг наукової роботи. І звичайно перелік найбільш важливих наукових результатів міг би ввійти в річний звіт Президії. Але, оскільки річний звіт про наукову діяльність Академії в 1997 році вже надрукований і з ним могли ознайомитись всі відділення, то за рішенням Президії наукові результати не включені в цей звіт.

 

Завдання Академії

 

Як вже було сказано у попередній частині звітної доповіді, вища школа знаходиться в критичному стані. Цей критичний стан обумовлений, крім проаналізованих вище конкретних процесів в вищій школі, також політичною ситуацією в нашій країні. Тому наступний рік є особливим для нашого суспільства і для нашої Академії як частини цього суспільства, бо він є роком виборів до Верховної ради.

Академія наук вищої школи не є політичною організацією. Вона не має своїх політичних лозунгів, не може формувати своїх виборчих списків і т.п. Але ми не можемо не сказати свого слова, не можемо не висловити свого відношення до політичної позиції різних сил. І я думаю, що це може бути дуже вагоме слово, оскільки викладачі та студенти вищої школи, а це наше середовище, становлять близько одного мільйона виборців. Крім того безумовно думка інтелектуальної частини виборців, якими є викладачі та студенти, може суттєво вплинути на значно більшу кількість виборців. Безумовно ми не можемо визначити за кого буде голосувати та яку партію підтримати кожен член нашої Академії. Але ми можемо просити підтримати ті політичні сили, які думають не про сьогоднішнє особисте збагачення, а про завтрашній день, про освіту, науку та культуру. На жаль, попередній аналіз виборчих списків провідних партій показує, що в перших п’ятірках, а може й десятках практично немає представників вищої школи та і науки в цілому. Тому участь в виборчій кампанії мусить стати однією з головних для Президії, регіональних, а може і для наукових відділень в 1997 році. Якщо ми не використаємо виборчу кампанію, ми не тільки будемо в боргу перед своїм народом в цілому, а і не використаємо можливостей нашої Академії для збереження науки та освіти для майбутнього України.

Другим важливим напрямком нашої роботи мусить залишатись комплекс заходів по збереженню науки в вищих навчальних закладах, як основи високого рівня вищої освіти та і освіти в цілому. Сюди, крім уже проаналізованого вище питання про державне визнання нашої академії треба включити ще ряд конкретних напрямків нашої роботи. По-перше, треба посилювати взаємодію з міністерствами, що мають вищі навчальні заклади, і зокрема Міносвіти. І тут треба відмітити, що Міносвіти робить суттєві кроки назустріч Академії, але ми, мабуть по інерції, не завжди вчасно та ефективно відповідаємо. По-друге, потрібно і далі налагоджувати зв¢язки з керівництвом вищих навчальних закладів. На жаль, треба визнати, що в 1997 році ми майже не збільшили кількість наших колективних членів. По-третє, необхідно приділити більшу увагу науці поза межами основних наукових центрів. Давайте організовувати більше наукових зібрань не Києві, Харкові, Одесі чи Дніпропетровську, а в Умані, Кіровограді, Луцьку та інших не таких великих містах.

Ще одним напрямком нашої роботи мусить бути міжнародне утвердження нашої Академії. І правильно роблять ті наукові відділення, які на основі свого міжнародного авторитету залучають та й обирають до свого складу як почесних академіків іноземців. Так тільки в в 1997 році обрано сім нових іноземних членів нашої Академії. Це треба активно поширювати і використовувати. Зокрема участь іноземних членів нашої академії реально підвищила рівень конференції «Наука та освіта», яка тільки що закінчила свою роботу.

В зв’язку з реальною ситуацією, коли загальні зібрання вчених однієї спеціальності стають економічною проблемою, треба і далі розвивати регіональній принцип роботи. І тут треба уважно проаналізувати і розповсюджувати досвід організації Південного та Західного відділень Академії, про який вже говорилось раніше, та активну регіональну роботу деяких наукових відділень.

Безумовно для збереження науки та освіти можуть бути запропоновані і інші заходи. Дозвольте сподіватись, що вони будуть висловлені в виступах учасників загальних зборів, тим більше, що члени Академії мали можливість попередньо ознайомитись зі звітною доповіддю Президії та обговорити її на засіданнях наукових відділень.

На завершення дозвольте висловити надію, що в нашій країні розум вищої школи та освіта в цілому стануть врешті-решт потрібними та вагомими.

 

На початок