На початок

Міжнародний конгрес «Українська освіта у світовому часопросторі»

25-27 жовтня 2007 р. м. Київ

Ухвала секції

«Українська вища школа: стан, проблеми, перспективи розвитку»

Заслухавши та обговоривши проблеми та перспективи розвитку вищої школи в Україні , секція констатує, що за роки незалежності відбулися істотні зміни в її мережі, системі і освітньо-кваліфікаційних рівнях підготовки фахівців, ліцензуванні і акредитації ВНЗ, законодавчо-нормативному забезпеченні.

Разом з тим у цій ланці української освіти є чимало проблем, що негативно позначаються на її ефективності. Як наслідок, соціально-економічний розвиток держави відбувається без належного інтелектуального забезпечення, практично відсутнє його поєднання з розвитком освіти, науки, технологій, що зумовлює гальмівні, а часом і руйнівні процеси в державотворенні, позбавляє цілеспрямованості і зростання ефективності освітньо-наукової галузі, призводить до істотних втрат у формуванні людського капіталу та української нації.

Через зневажливе ставлення до наукового потенціалу за всі роки незалежності в Україні жодного разу не було підготовлено науково обгрунтованої програми збалансованого розвитку.

Основними проблемами, що негативно позначаються на стані вищої школи України є:

- невідповідність структури вищої освіти потребам і умовам сьогодення; велика частка в цій структурі приватних закладів та їх відокремлених підрозділів, де часто панує псевдоосвіта; непродумана політика відкриття нових навчальних закладів у відриві від реальних потреб соціально-економічного розвитку держави та відсутність принципової послідовності в їх ліцензуванні та акредитації зумовили  кадрову диспропорцію, надлишок фахівців окремих спеціальностей та очевидне зниження рівня їх підготовки;

-  безвідповідальним можна назвати надання  85   університетам статусу «національного», причому багато з них не мають нічого спільного з цим визначенням;

- вищі навчальні заклади України позбавлені належного інформаційного, а в багатьох випадках і кадрового забезпечення;

-  університетські бібліотеки позбавлені іноземної (за винятком російської) літератури, викладачі не підвищують кваліфікацію, не проходять зарубіжного стажування, практично не беруть участі в міжнародних наукових форумах;

- фінансування освіти і науки залишається катастрофічно низьким, що зумовлює значний відплив українських вчених за кордон та відсутність у талановитої молоді мотивації до педагогічної та наукової роботи;

- очевидне зниження рівня вищої освіти; сьогодні українська вища школа дедалі схиляється в бік підготовки користувачів і споживачів, а не генераторів нових знань, нових технологій, фахівців для забезпечення потреб інноваційного розвитку держави; часто навчання у ВНЗ перетворюється фактично в продаж дипломів, що особливо стало типовим явищем для заочної і дистанційної форм освіти;

- високе педагогічне навантаження, нужденне становище викладачів, вкрай занедбане матеріально-технічне забезпечення кафедр і науково-дослідних лабораторій позбавляють можливості виконання педагогічної та наукової роботи на належному рівні; науково-дослідницька робота у ВНЗ України впала до неприпустимо низького рівня. Створення поряд з НАН України ще п’яти так званих державних, але таких же самоврядних (тобто нікому не підзвітних) академій, призвело лише до розпорошення коштів на науку, зниження її рівня і ефективності, і, що найважливіше, до наукового «роззброєння» освітньої галузі;

- здійснюване в експериментальному порядку в Україні реформування вищої освіти на засадах Болонської конвенції не дало бажаних наслідків. Надумані формальні новації більше ускладнили, ніж удосконалили навчальний процес; розвиток розумової діяльності студентів тут зводиться до примітивного відгадування відповідей. Кращі надбання української системи освіти безпідставно стають непотрібними. Українські університети втрачають своє національне обличчя;

 - відсутність у системі освіти реальної програми національного виховання молоді, що зумовлює зростання аморальності і бездуховності в молодіжному середовищі. Цьому активно сприяють фактично безконтрольно діючі засоби масової інформації, передусім телебачення, де активно пропагується насильство, жорстокість, алкогольні напої, тютюн тощо.

- на жаль, у ряді ВНЗ, в тому числі, й національних, викладання ведеться недержавною мовою; студенти недостатньо володіють або зовсім не володіють українською мовою, зневажливо ставляться до неї, не задумуючись над тим, що це державна мова.

Конгрес підтримує концепційні засади національно-державницього виховання молоді, підготовлені в НДІУ МОН України академіком Кононенком П.П. та Кононенком Т.П.; документ рекомендується для розгляду і врахування в роботі МОН України та інших інституціях, що беруть участь в освітньо-виховному процесі;

- ненормальним для системи освіти є стан, коли до вирішення питань освітньо-наукового спрямування активно не залучається громадськість;  утворені при МОН України громадські ради є формальними утвореннями.

- високий рівень корупції, явище якої останнім часом поширилося безпосередньо на навчальний процес.

Виявляючи стурбованість наявним станом української вищої освіти та науки, учасники Конгресу звертають увагу Президента України, Верховної Ради та Кабінету Міністрів на термінову необхідність:

- розроблення науково обґрунтованої концепції і стратегії сталого, збалансованого розвитку держави з чітким визначенням орієнтирів національного державотворення, а відтак надання належної цілеспрямованості розвитку освітньої і наукової сфер;

- внесення змін і доповнень до чинного законодавства, яким би передбачалось: українознавча спрямованість навчально-виховного процесу, управління освітньою та науковою сферами відповідно до вимог часу, усунення перешкод на шляху до економіки знань, підвищення якості вищої освіти, збереження і системного зростання інтелектуального потенціалу держави та інтенсивного розвитку науки; обрання на посаду ректора ВНЗ на 5 років та обмеження перебування на цій посаді до двох термінів поспіль.

- негайних і послідовних заходів з виконання в повному обсязі вимог Конституції України та чинного законодавства щодо використання української мови як єдиної державної в усіх без винятках навчальних закладах; вирішення мовного питання потребує Закону України «Про державну мову»;

- науково обґрунтованого реформування наукової галузі, її структури, напрямів досліджень, системи управління, фінансування, підготовки та соціального забезпечення наукових та науково-педагогічних кадрів на рівні, який був би конкурентноздатним серед країн Європи;

- удосконалення системи створення, ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів; вона має постати провідним фактором забезпечення якості вищої освіти.   Учасники конгресу одностайно підтримують роботу МОН України в цьому напрямі, з урахуванням і позбавлення ліцензій та закриття ВНЗ і їх відокремлених підрозділів різних форм власності, які порушують чинне законодавство, дискредитують українську вищу школу. Проте робота МОН України тут не завжди є принциповою та послідовною.

- проведення атестації вищих навчальних закладів на відповідність їх статусу університету, особливо «національного»;

- визначення та законодавче закріплення міри відповідальності органів місцевого самоврядування та державних адміністрацій щодо безпідставного створення нових ВНЗ та їх відокремлених підрозділів;

- упорядкування поширення дистанційної, кореспондентської та інших подібних форм освіти, які сьогодні здебільшого продукують псевдоосвіту;

- приведенню Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством освіти і науки України освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки фахівців (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) у відповідність із реаліями та змінами на ринку праці;

- термінової заборони в державі будь-якої реклами алкогольних напоїв, в т.ч. і пива, та тютюну.

Учасники Конгресу заперечують поспішне введення в Україні нової системи наукової атестації вчених без обговорення цієї проблеми в широких колах громадськості, результатів соціологічного опитування в науковому середовищі, порівняльного аналізу дисертаційних праць в Європі і Україні. Учені України були, є і залишаються на державотворчих позиціях і робитимуть усе, щоб наша українська вища школа була не додатком до Болонської декларації, а самодостатньою вищою освітою європейського зразка.

Учасники конгресу висловлюють своє заперечення щодо проекту Концепції розвитку наукової сфери, підготовленої робочою групою, утвореною розпорядженням Президента України від 03.10.05 №1183, як документа, який не вносить істотних змін в існуючу систему, є декларативним, містить протиріччя, не вирішує проблеми ефективного реформування наукової галузі та забезпечення реального єднання освіти, науки та інновацій. Одночасно учасники Конгресу підтримують альтернативні концепційні засади реформування наукової сфери держави, що опрацьовані вченими Академії наук вищої школи України і стосуються: зміни системи організації і управління наукової сфери, пріоритетності розвитку науки у ВНЗ, системи наукових ступенів і звань, системи фінансування наукових досліджень і соціального забезпечення науковців.

Учасники конгресу звертаються до Верховної Ради з проханням: при розгляді та прийнятті державного бюджету на 2008 рік врахувати реальні потреби національної вищої школи та науки, не допустити їх подальшого руйнування. Вища школа України, її кадровий потенціал – це національне багатство держави, що створювалося десятиліттями. У зв’язку з економічною кризою та відсутністю належної турботи про вчених, багато з них були змушені виїхати за кордон або перейти в бізнес чи на інші види заробітку. В університетах залишилися в основному люди середнього та старшого віку. Держава не має права забувати про них, зменшувати їх пенсійне забезпечення.

 

 

Співголова секції                                             проф. Дробноход М.І.

Секретар секції                                                          Михайлич О.В.

 

На початок