Президентові України

Віктору ЮЩЕНКУ

 

 

 

 

 

У справі реформи системи атестації науковців в Україні

 

 

 

 

Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!

 

Академія наук вищої школи України – громадська організація, яка об’єднує провідних науковців, що працюють в українських ВНЗ, - звертається до Вас з проханням не допустити поспішної й непродуманої  реформи наукової галузі взагалі та системи атестації наукових кадрів зокрема. Як відомо, Україна успадкувала від колишнього СРСР двоступеневу систему, що передбачає здобуття ступенів кандидата й доктора наук. За традицією, кандидатський ступінь отримують науковці, що самостійно розв’язали окреме наукове завдання, а ступінь доктора присуджується авторитетним ученим вищої кваліфікації, які зуміли сформулювати й вирішити важливу широку наукову проблему, сформувати новий перспективний науковий напрям. За всіх недоліків цієї системи (надмірна забюрократизованість, помітна девальвація протягом останніх років наукових ступенів з окремих наук, насамперед, суспільно-гуманітарного профілю тощо), вона все ще виконує важливе завдання: бути стимулом до подальшого наукового пошуку й зростання.

Сьогодні в рамках інтеграції України в європейський освітній простір (Болонський процес) порушується питання про перехід до одноступеневої системи атестації наукових кадрів. Основною мотивацією ініціаторів такої реформи є начебто наявність у Європі єдиного наукового ступеня – “доктора філософії”, щодо якого позиціонування українських кандидатів і докторів є невизначеним.

Проте реально цей аргумент не витримує критики. Болонський процес усіляко підтримує ідею неперервного наукового зростання. Для стимулювання такого зростання у більшості країн Європи фактично відбувається процес запровадження другого, вищого наукового ступеня. Так, університети у країнах англійської традиції дедалі частіше присуджують ступінь “доктора наук”, вищий щодо традиційного “доктора філософії”. У країнах французької традиції таку ж роль виконує ступінь “великого”, або ж “спеціального доктора”, а в країнах німецької традиції (зокрема в сусідній Польщі) – ступінь “доктора-габілітата”. Беззастережно відданими одноступеневій системі залишаються хіба що університети країн “третього світу”.

Не є актуальним і питання міжнародної конвертації українських ступенів. Сьогодні ВАК України вже без додаткового захисту видає нашим кандидатам наук дипломи “докторів філософії” для використання поза межами України. Як показує досвід, численні українські науковці, які працюють у провідних наукових установах світу, не мають проблем з визнанням цих дипломів.

Ми переконані: поспішне й непродумане реформування системи атестації наукових кадрів, передчасний перехід до однорівневої системи “докторів філософії” (або ж, за іншим проектом, до дворівневої системи, де передбачено ще наявність “атестованих докторів” – що автоматично робить “просто докторів” “не атестованими”!) здатне лише погіршити в сьогоднішніх умовах і так непросту ситуацію в українській науці, забрати в науковців важливий стимул до дальшого наукового вдосконалення і зростання.

Ми не заперечуємо необхідності вдосконалення наявної в Україні системи атестації наукових кадрів, зокрема в напрямку підвищення вимогливості до рівня наукових досліджень і науковців, недопущення захисту відверто “липових” дисертацій, кількість яких з кожних роком зростає. Принагідно змушені заявити: українські депутати, чиновники й бізнесмени, які не працюють в науці, але здобувають наукові ступені кандидатів і докторів та академічні звання, використовуючи фінансові й адміністративні важелі, несуть основну відповідальність за це огидне явище.

Ми вважаємо, що на рівні закону має бути прирівняно ступінь українського кандидата наук до європейського “доктора філософії” (сьогодні це уже здійснюється на рівні ВАК України). Але всі реформи тут повинні  розроблятися з залученням представників наукової громадськості, стати наслідком широкого обговорення в науковому середовищі і повною мірою враховувати всі як позитивні, так негативні наслідки реформування.

Водночас ми наголошуємо: питання системи атестації наукових кадрів для української науки аж ніяк не є першочерговим. Значно пріоритетнішим і невідкладним є вироблення системи партнерських відносин між державою й науковою спільнотою, яка б нарешті повернула престиж праці науковця, відновила демократичні основи наукового життя, гарантувала б достатній рівень підтримки фундаментальних і прикладних досліджень. Адже тільки на основі високого рівня науки й освіти Україна зможе претендувати на роль потужної, економічно розвиненої держави, яка гідно обстоює свої позиції в глобалізованому світі. Зі свого боку, Академія наук вищої школи неодноразово надсилала свої пропозиції щодо такого реформування на адресу органів державної влади.

 

 

 

З повагою й надією на розуміння й підтримку,

за дорученням Президії АН ВШ України

 

 

 

 

Президент АН ВШ України, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

 

 

М.І.Дробноход