Фурман А.В.,

Тернопільський державний

економічний університет

 

 

СФЕРА ПСИХОЛОГІЇ У ВІТАКУЛЬТУРНОМУ ПАРАДИГМАЛЬНОМУ ОБГРУНТУВАННІ

 

Психологія розглядається як спосіб світорозуміння і самозреалізування, сфера миследіяльності і внутрішньої свободи. У зв’язку з цим обстоюються категорії, складові і засоби вітакультурної парадигми у психології, аналізуються основні метасмислові континууми психологічного знання-діяння у форматі наукового витлумачення – теоретична, прикладна, практична гілки психології та актуалізований психодуховний досвід. Висвітлюються різновиди професійної роботи у сфері психології у рамках межових концептів – «життя» і «культура», «теорія» і «праткика», «людина» і «світ».

 

Психологія – це не тільки галузь професійної діяльності та специфічна гілка наукової творчості, а ще й безпосередня дійсність життя, спосіб світорозуміння і самозреалізування. На думку Г.П. Щедровицького, психологія – це і «весь світ, сприйнятий з певної точки зору…, й особлива сфера миследіяльності, котра сутнісно обіймає незбагненний універсум життєдіяльності, увесь соціум із багатоманіттям наукових технік – антропотехнік, психотехнік, культуртехнік, і цілу низку практик, які ми розвиваємо, зокрема практик «комунікації» і «взаємодії»» [12, с. 6–7]. Тому психолог-практик не лише вивчає людину, мислить, проектує і взаємодіє з нею, спираючись на багатоманіття процесів угледіння і зняття некомфортних ситуацій, формулювання і розв’язання проблем, прийняття і розв’язання задач. Він, щонайголовніше, ще й залучає її до певного способу буття і світобачення, вивільняючи у такий спосіб горизонти для духовного зростання, психологічного здоров’я, внутрішньої свободи. Для цього він покликаний навчитися розрізняти і поєднувати на психозмістовому рівні теоретизування, миследіяння, конструювання, експериментування і точно вивірене практикування задля основного – відшукання оптимального розв’язку виявленої психосоціальної проблеми, передусім учнівської, батьківської, своєї власної. І якщо таке взаємозбагачувальне поєднання вдається, то це забезпечує високоякісний результат у знятті актуалізованої людської проблемності [див. 3; 6; 8].

Вітакультурна парадигма у психології. Істотним методологічним недоліком в обґрунтуванні практичної психології є те, що вона виключно розглядається як галузь професійної діяльності [див. 2], а не як особлива сфера культуротворення, духовного життя людей за законами злагоди, добродійності, самодисципліни. Галузевий підхід у царині суспільного людиноствердження хибує тим, що прирівнює громадян до засобів виробництва, принижуючи їхню богоподібну природу. До цього слід додати згубну систему оподаткування наукової та інноваційної діяльностей, яка не дає змоги ефективно здійснювати будь-яку професійну психологічну практику.

Здолати обмеження теоретико-методологічних засад практичної психології дозволяє вітакультурна парадигма, що обґрунтована нами як найперспективніший універсальний конструкт сучасної філософської науки. Вона повно характеризує як історико-культурне підґрунтя будь-яких серйозних теоретичних пошукувань, так і нормативно-світоглядний та соціально-психологічний контексти організації конкретної науково-дослідної роботи [див. 9]. У проекції на гуманітарну сферу суспільства це означає прокладання чотирисходинкового інтерпретаційного шляху, а саме: від метаформ Дому до ковітальної спільності, а далі – до культурного тіла та духовної аури колективістськи локалізованого соціуму [див. 7].  

Методологічна функція категорії культури полягає в тому, щоб у взаємозбагачувальному просторово-часовому потоці протилежних процесів – традиції та інновації, відтворення соціального життя і творення нових ковітальних форм людського існування – охопити всі наявні й можливі смисли і значення, котрі регулюють поведінку, діяльність, спілкування і вчинки людей, та забезпечити їх відтворення, оволодіння і передачу в загальному контексті формування нових кодових систем, знаків, символів. Аналогічна функція категорії життя зводиться до того, щоб за допомогою зрілого філософського мислення, котре так саме глибоко рефлексує над динамічною соціальною дійсністю, в концептуально довершеній світопобудові синтезувати суб’єкта й обставини, людину і середовище, спільності і суспільство в єдину соціумні-антропологічну реальність. Саме канонічна психологія, на переконання В.А. Роменця, «здолала однобічність попередніх психологій і вказала на синтез індивідуального і всезагального…, адже не може бути більшої радості для людини, коли вона відчуває свою спільність з іншими, щоби знайти в єдності існування опору і смисл свого буття». І далі: «Повнота існування є альфа і омега канонічної психології» [4, с. 826, 815].

У нашому підході три відомих концепти вітакультурної парадигми доповнені ще одним, інтегральним за характером і найголовнішим за методологічним статусом, що одержав у нашому досвіді назву духовної аури соціуму. Річ у тому, що будь-яке велике “Ми-зібрання”, щонайперше нація, етнос, інституційований загал, народжуються не лише як інтегральна суб’єктність, а й соціумна індивідуальність та універсумність, котра так чи інакше причетна до творення чи знищення загальнолюдських святинь, плекання чи нехтування мудрості, розвою чи знівелювання духовності. Цю вищу соціокультурну реальність Макс Шелер іменує духом, а Ліна Костенко – гуманітарною аурою нації.

У цьому сенсі зрозуміло, що потрібне теоретичне осмислення цього повсюдно неочевидного, але фатумне реального пласта дійсності, що відображається терміном “духовна аура”. Перший крок у цьому напрямку зроблений нами під час обґрунтування духовності як загальноосвітнього принципу нової освітньої системи, другий – О.Є. Гуменюк у процесі дослідження феномена самоосягнення Я-духовного на четвертому періоді цілісного модульно-розвивального процесу [1, 123–145]. Основна ідея полягає в тому, щоб науково спроектувати і поетапно створити духовно зорієнтований вітакультурний простір безперервної розвивальної взаємодії вчителя і учнів як основи їхньої паритетної освітньої діяльності. Це означає, що відповідно до вимог принципу кватерності духовність твориться у контексті вітакультурного буття особи-універсума чотириаспектно: а) як продукт життєдіяльності, котрий збагачує вчинковий досвід Я-реального; б) як джерело виникнення духовно-сенсових станів – глибин Я-несвідомого; в) як психоформа саморозвитку і самореалізації у сфері Я-ідеального; г) як підґрунтя віри, котре продукує абсолют Я-духовного. Тоді “інноваційне ведення освітнього оргпроцесу дає змогу кожному учневі (студентові) на духовно-естетичному етапі, завдяки моделюванню ситуацій самобутнього творення і продуктивного фантазування, розширювати внутрішні горизонти його духовного самовдосконалення й у такий спосіб реалізувати все те краще, що закладене в ньому від людської природи” [1, с. 136]. Така природно-спонтанно-духовна реалізація множинних “Я” у просторі ковітального “Ми” й утворює локалізований осередок духовної аури у царині українського соціуму.

Практична психологія як сфера науково-досвідної роботи. Практично зорієнтована психологічна робота від моменту свого суспільного утвердження мислилась багатьма фахівцями як спосіб швидкого реагування на невротичну хворобливість сутінок громадянського загалу та його окремих персоналій. Провалля між теоретично недосконалими концептуальними побудовами психологічного знання й обширом вітакультурних потреб, бажань, інтересів людини поступово заповнювалось рецептурно-схематичними версіями психопрактики, психотехнік, психокорекцій, нарешті витончених маніпуляцій і психовпливів. Рефлексивно недосконале, захоплено-поспішне занурення у цю проблематику новітньої генерації практичних психологів лише ускладнює диспрофесійність та псевдопсихологічність ситуації аналізованої роботи, особливо у сфері освіти та соціального співжиття громадян.

Культуротворча місія багатозмістової психологічної роботи, єднаючи теоретизування, миследіяння, конструювання, експериментування та унікально-майстерне практикування, еталонно втілена нами у фундаментальному експерименті з модульно-розвивального навчання [див. 9; 10; 11]. Десятирічний досвід його проведення знаменує створення синтетичної моделі організації професійної психологічної роботи навколо соціоінноваційного концентру, що розробляється нами на противагу сцієнтистському, адміністративному, регіональному, креативному та андеграундному [5, с. 257-260]. Зокрема, у 2002 році підбито методологічний підсумок експериментальних пошукувань та оприлюднено проект розширення сфери професійної соціально-психологічної роботи [8], що покликаний здолати вузькі рамки галузевої профприналежності та посісти місце особливої сфери культурно- і самотворення (див. далі).

Щонайперше підкреслимо виняткове значення складнорівневого науково-досвідного трансцендування, котре змістовно заповнює цілісний проблемний простір сучасної практичної психології (експертно-практична, експериментальна, методична, технологічна, проектна, парадигмальна, філософська, методологічна, теоретична та ідейно-концептуальна складові) і зорганізовується як чотири метасмислових континууми психологічного знання-діяння (рис. 1). При цьому завдання теоретичної психології зводиться до здійснення шляхом дослідницького експериментування концептуально-теоретичного аналізу змісту психічних явищ (феноменів) на рівні загального, головно задля розкриття їх сутності, змістовності, формовияву (приклад зреалізування див. 1; 6; 7). У зв’язку з цим основний недолік сучасної практичної психології полягає в тому, що об’єкт дослідження не лише описується засобами теоретичної психології, а й інтерпретується не як вітакультурне явище-подія, а лише як теоретичний конструкт.

Воднораз прикладна психологія покликана пояснювати окремі предметні складові психічного на рівні особливого, визначаючи міру об’єктивності теоретизованого психологічного знання, а практична – виявляти безпосередню правдивість-істинність конкретного знання на рівні одиничного, тобто унікально-ситуативного, монументально-вітального. І тільки актуалізований психодуховних досвід не обрамлений науково-концептуальними конструктами і схемами, котрі примножують культура, наука, освіта. Він тиражується Великою Системою Життя, котра змістовно невичерпна і фатально поглинає людину між народженням і смертю.

Рис. 1.

Основні метасмислові континууми психологічного знання-діяння у форматі наукового витлумачення

 

 

Різновиди професійної роботи у сфері психології. Практична психологія, – безперечно специфічна сфера професійного мислезреалізування і зваженої психологічної роботи. В нашому науковому підході вона спирається і взаємодіє принаймні з іншими важливими різновидами останньої – теоретичною, методологічною, проектно-конструкторською, експериментальною і методичною діяльностями [див. 6; 8]. Тому між психолого-педагогічною наукою і шкільною практикою наявна неподільна діалектична єдність. Це означає, що пряме і безпосереднє перенесення теоретичних знань у перебіг життєвого досвіду, як і зворотнє делегування практичних здобутків у теоретичні системи, не лише немає сенсу, а й  просто неможливе без спотворення обох складових сучасного духовно-матеріального виробництва суспільства. Так, відомо, що теоретичні знання, розв’язуючи різноманітні проблеми науковим методом, вирізняються високою узагальненістю та абстрактністю. Для їх масового використання потрібні кількаразове переструктурування та досвідна адаптація.

Очевидно, що психологічна робота може професійно зреалізуватися як на науковому рівні, так і на суто досвідному, позанауковому (рис. 2). Перший вимагає кваліфікованого здійснення теоретичної, методологічної та експериментальної діяльностей у їх взаємодоповненні, другий ґрунтується на досвідному проживанні людиною, групою чи загалом соціокультурних ситуацій і подій та послуговується здобутками наукової думки для організації та змістовного наповнення конкретної миследіяльності досвідно зорієнтованого психолога. Своєрідним загальним знаменником окресленої професійності є культурний психологічний код, котрий не тільки єднає зусилля теоретиків і практиків, а й вимагає від них істотного розширення конструктивних меж впливу психологічної еліти на перебіг суспільствотворчих процесів.

Розширення сфери професійної психологічної роботи має відбуватися у межовому діапазоні, який знаходиться між полюсами “наука – практика” і безпосередньо стосується таких її основних аспектів-складових: теоретичної, методологічної, проектно-конструкторської, експериментальної, методичної і власне практичної. Кожен із цих різновидів роботи фахівця-психолога характеризується відмінними цілями і завданнями, предметно-змістовим полем життєздійснення, різною мірою задіює і поєднує мисленнєві, організаційні, технологічні та інструментальні засоби, нарешті виробляє власний ідеал психологічного творення людини, соціальних взаємин, соціуму загалом.

Теоретична робота як універсально-раціональна форма організації наукових знань у системі сучасної психології полягає в обґрунтуванні наукових предметів і методів їх пізнання, орієнтуючись на той чи інший ідеальний об’єкт. Її логічно структуровані результати (теорії, концепції, закони, закономір­ності тощо) інтегрують тільки експериментально достовірне знання і життєві факти навколо абстрактно-раціональних центрів теоретизування.

Методологічна робота у сфері професійної психології спря­мо­вана на створення нових організованостей людинознавчих знань, культурного досвіду, різних видів суспільної діяльності, враховує множинність розгляду підходів стосовно об’єкта, який береться разом із уявленням про нього, тобто предметно. При цьому методологічна інтеграція різних знань відбувається не за організацією об’єкта діяльності, а за схемами самої психо­логічної діяльності, де результатом такого мислевчиняння є нові універсальні моделі, наукові проекти, управлінські техно­логії, авторські методики і техніки, які перевіряються на імовір­ність (здебільшого теоретичну) їх реалізації.

Рис. 2.

Сфера психології

у вітакультурному парадигмальному обґрунтуванні

 

 

Суть проектно-конструкторської роботи у сфері психології полягає у створенні реальних проектів соціокультурного втілення наукових, соціальних, екологічних, економічних та інших програм, а також підготовці варіативного поля поетапного досягнення завдань цих програм; спирається, з одного боку, на методологію миследіяльного потенціалу, з іншого – на вітасоціальний досвід групи, етносу, нації. Інтеграція проектно нормованого психологічного знання відбувається за схемами конструювання майбутнього, передусім кращого і продуктивні­шого, а самі психологічні проекти і програми перевіряються на повноту культурно-цивілізаційної реалізації.

Методична робота у системі професійної психології – відносно самодостатня форма практико орієнтованих форм організації соціокультурного досвіду, котрі організуються за законами науково-мистецького діяння. Ось чому будь-яка методика – це своєрідний місток між психологічною теорією і розма­їтою соціальною практикою, а тому має відношення до першої, слугуючи їй усіма змістово-засобовими можливостями, і схиляється перед вибагливими вимогами другої – бути прос­тою, зрозумілою й водночас ефективною.

Експериментальна робота у царині професійної психології – це створення особливих штучних умов для проведення циклу досліджень людини, групи чи великої спільності (незалежна зміна) з метою перевірки психологічної теорії чи закономірності на істинність. Експериментальна практика нетотожна повсяк­денній соціальній життєактивності, тому що користується особливою технікою організації наукового пошуку, перевіряє наявність не емпіричних знань, а онтологічних картин, ідеаль­них об’єктів, високоузагальнених абстракцій.

Практична робота професійного психологічного змісту зосе­реджується навколо вітакультурних потреб, бажань та інтересів осіб, груп, соціумів й інтегрує багатоманіття наукових знань (загальне), соціальних норм і загальнолюдських цінностей (особливе) і воднораз численних, почасти непересічних і ситуа­тивних, відомостей повсякденного життя (одиничне). Психолог-практик не лише вивчає людину, мислить, проектує і взаємодіє з нею. Він, щонайголовніше, залучає її до певного способу буття і світобачення, вивільняючи нові горизонти для духовного зростання, психологічного здоров’я, внутрішньої свободи.

Діалектична єдність психологічної науки і практики, про­фесійної теоретичної і досвідної роботи у сфері сучасної психо­логії відбувається принаймні на трьох рівнях: псевдопсихологія – диспрофесійна психопрактика, прикладна психологія – різно­аспектна професійна психологічна робота, фундаментальна (акаде­мічна) психологія – унікально-майстерна психологічна діяльність виняткового культуротворчого змісту.

Професійний практичний психолог, працюючи у сфері освіти, культури чи охорони здоров’я, завжди здійснює багато­змістову психологічну роботу, поєднуючи теоретизування, миследіяння, конструювання, експериментування і точно виві­рене практикування задля основного – розв’язання конкретної психосоціальної проблеми. І якщо таке взаємозбагачувальне поєднання вдається, то це забезпечує високоякісний результат у знятті актуалізованої життєвої проблемності.

Ефективний практичний психолог не лише вдало взаємо­поєднує основні аспекти-складові змісту своєї професійної роботи, а й щонайголовніше – піднімається до глибинних рівнів інтерпретації і розуміння здобутого психологічного знання: а) спочатку знаходить адекватні терміни і поняття для наймену­вання психодуховних станів, процесів і властивостей; б) далі здійснює їх повнонаукове описання й схарактеризування; в) насамкінець, за допомогою мисленнєвого проникнення у їх спонтанно-спричинений перебіг, прогнозує їхнє самоздійснення і самобуття. У результаті діяльність психолога набуває взірцевої майстерності, культуротворчого змісту і добродійного спрямування.

 

1.                 Гуменюк О.Є. Психологія Я-концепції. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – 186 с.

2.                 Основи практичної психології / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін. – К. : Либідь, 1999. – 536 с.

3.                 Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1996. – 632 с.

4.                 Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології ХХ століття. – К.: Либідь, 1998. – 992 с.

5.                 Сівак С. Історико-еволюційне порівняння моделей організації соціально-психологічної роботи // Психологія і суспільство. – 2002. – №3–4. – С. 242–262.

6.                 Фурман А.В. Вступ до шкільної практичної психології. – К. – Донецьк: Ровесник, 1993. – 52 с.

7.                 Фурман А.В. Психокультура української ментальності. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – 132 с.

8.                 Фурман А. Розширення сфери  професійної психологічної роботи: соціокультурний підхід // Технологія інноваційного пошуку в системі вищої освіти: Зб. мат. до регіон. н.-м. конф. (19 квітня 2002 р.). – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – С. 48–51.

9.                 Фурман А. Теорія освітньої діяльності // Психологія і суспільство. – 2002. – №3–4. – С. 20–58.

10.            Фурман А. Фундаментальний соціально-психологічний експеримент у школах України: анатомія пошуку // Освіта і управління. – 1997. – Т.1, №3. – С. 39–56.

11.            Фурман А.В., Лужаниця П.П. Діагностико-корекційне забезпечення навчально-виховного процесу: програма дослідно-експериментальної роботи в школі // Педагогіка і психологія. – 1996. – №1. – С. 102–112.

12.            Щедровицький Г. Методологічна організація сфери психології // Психологія і суспільство. – 2000. – №2. – С. 6–24.

 

 


Заявка

на участь у Всеукраїнській науково-практичній конференції

«Тенденції розвитку психології в Україні: історія та сучасність»

 

Прізвище – Фурман

Ім’я – Анатолій

По батькові – Васильович

Посада – завідувач кафедри соціальної роботи, директор Інституту експериментальних систем освіти та науково-дослідницького центру «Економіка вищої освіти»  

Науковий ступінь – доктор психологічних наук

Вчене звання – професор

Назва організації – Тернопільський державний економічний університет

Поштова адреса – 46004, м. Тернопіль, вул. Львівська 1, к. 4

Контактний телефон – (0352) 435985

Е-mail – furman@ukrbiz.net

Назва доповіді СФЕРА ПСИХОЛОГІЇ У ВІТАКУЛЬТУРНОМУ ПАРАДИГМАЛЬНОМУ ОБГРУНТУВАННІ 

Планую виступити з доповіддю

Назва секції – ІІ. Теоретико-методологічні засади психологічних досліджень

Потреба у готелі – ні

 

Підпис _______________

 

Дата 6.4.2006