О.Чередниченко

 

Євролект: термінологія і переклад

 

 

У статті розглянуто деякі проблеми перекладу євролекту як мови текстів Європейського Союзу.

В статье рассмотрены некоторые проблемы перевода евролекта  как языка текстов Европейского Союза.

The article is focusing on some translation problems connected with eurolect as a language of EU texts.  

Формування євролекту, як  нової мовної сутності, розпочалося у 50-і роки минулого століття і було викликано новими інтеграційними процесами у Західній Європі. Поява перших інтеграційних об'єднань переважно економічного характеру, на кшталт Європейської асоціації вугілля і сталі, Євратому тощо, спонукала до опрацювання спільної концептуальної бази і відповідної термінології, межі яких постійно розширювалися. Переростання економічної інтеграції у політичну внаслідок перетворення Європейського Економічного Співтовариства (1957-1992) на Європейський Союз (з 1992 р.) вимагало розроблення нових концептів і уніфікації термінів задля порозуміння всередині нової спільноти. Ці процеси відбувалися на тлі збереження національних мов і відмови від якоїсь одної наднаціональної мови.

 Тож  феномен євролекту є наслідком процесів семантичної взаємодії мов на теренах Західної Європи, які зумовили утворення цієї нової інтернаціональної мовної сутності.

Статус євролекту досі остаточно не визначено. Ним часто називають мову текстів Європейського Союзу, хоча це визначення є значною мірою умовним, оскільки згадані тексти публікуються не однією мовою.

Мовний плюралізм ЄС розпочинався з 4-х офіційних мов (французької, німецької, італійської та нідерландської), згодом розширився до 9 мов, а за нинішньої ситуації охоплює 23 офіційні мови для 27 країн-членів. Сам по собі цей факт вважається великим демократичним здобутком країн ЄС, гарантією їхньої незалежності і відрізняє їх від ситуації на пострадянських теренах, де інтеграційні процеси відбуваються виключно на основі використання однієї мови.

Крім того, мовний плюралізм стимулював значне зростання перекладацької діяльності усередині ЄС, яка ніколи раніше не досягала таких масштабів. Велика кількість письмових і усних перекладів у сферах політики, економіки, юриспруденції тощо сприяла виробленню нових наднаціональних концептів, які потребували більш-менш однакових вербалізацій у мовах ЄС. Звісно, головним чинником появи  таких концептів був чинник позамовний, пов’язаний з поширенням європейської ідеї об’єднання народів на нових демократичних принципах, що привело до зближення концептуальних картин світу різних мовних спільнот і відповідного розширення  в них спільних фрагментів.

Далеко не всім в Європейському Союзі подобається «нова євроговірка» (eurospeak), яку ще називають «єврожаргоном». Про це ще в 90-і роки минулого століття писав бельгійський дослідник Роже Гофен [4]. Зневажливе ставлення до малозрозумілої простому люду і утаємниченої мови єврочиновників виявилось у застосуванні таких експресивних розмовних назв, як англ. Eurofog (євротуман), фр. leurobabillage (євробалаканина), нім. Eurowelsh або Eurokauderwelsh (тарабарщина). Проте більшість сходиться на тому, що євролект – це не говірка і не жаргон, який має езотеричний характер, що це – підсистема в системі національної мови, порівняна з мовою для спеціальних цілей, яка обслуговує офіційне спілкування у сферах, пов’язаних з існуванням Євросоюзу. Ця підмова має притаманну їй лексику, фразеологію, систему скорочень. Нею послуговуються політики, економісти, юристи та журналісти. Як будь-який інший феномен у демократичному суспільстві, вона не може бути закритою для критики.

Ключовим для плану змісту євролекту є концепт Спільні цінності, який виражається за допомогою терміна французького походження acquis communautaire (букв. спільне надбання), запозиченого усіма мовами Євросоюзу. Трактування терміна у певних контекстах може вимагати конкретизації, оскільки ним часто позначають юридично-правову базу ЄС. До спільних цінностей належать такі поняття, як Верховенство права, Права і свободи людини, Незалежне правосуддя, Вільні вибори, Незалежність ЗМІ та ін.

Джерелами євролекту стали офіційні тести з євроінтеграційної тематики за всю понад п’ятдесятилітню історію ЄС, починаючи від Римського договору 1957 р. Так, з тексту останнього увійшли в широкий вжиток економічні терміни: система загальних преференцій, порогова ціна, власні ресурси, розмір грошових компенсацій тощо. Зі Спільного Акту 1987 р. походять такі терміни, як  принцип субсидіарності, політика супроводження, Біла книга, соціальна і економічна солідарність. Маастрихтський договір 1992 р. про Європейський Союз додав нову термінологію: європейський центральний банк, громадянство ЄС, фонд структурної перебудови, фонд солідарності, загальний уряд, acquis communautaire.

Український переклад термінології ЄС, так само як переклад з однієї мови на іншу усередині ЄС, переважно демонструє прийоми повного та часткового калькування терміносполучень зі збереженням кількості компонентів. Прямі неадаптовані запозичення, як це було у випадку з acquis communautaire, є радше винятком, аніж правилом. Часткове калькування спостерігаємо там, де один компонент перекладається дослівно, а інший запозичується з певною морфологічною адаптацією. Так виник український відповідник неологізмові subsidiaryty (фр. subsidiarité) – субсидіарність. Якщо у перекладних фахових текстах можна цілком обійтися напівкалькою, то у медіадискурсі, розрахованому на широке коло читачів, цей термін, очевидно, буде піддаватися прагматичній адаптації з метою розкриття поняття. Тому тут можливе застосування описового (перифрастичного) відповідника паралельно з прямим термінологічним׃ пор. принцип субсидіарності – принцип підпорядкування національного законодавства європейському. Розкриття поняття відбулося шляхом експлікації, тобто збільшення кількості лексичних компонентів у складі словосполучення.

При перекладі українською мовою калькуються не лише складні європейські терміни, а й однослівні одиниці, якщо це дозволяє норма цільової мови. Євролект багатий на утворення з префіксоїдом євро- , який фактично стає префіксом у численних неологізмах׃ євробарометр, євробюрократ, євродолар, єврокомісія, єврокомісар, євролазер, євроменеджер, єврооблігації, європесиміст тощо. Всі наведені українські відповідники з'явилися внаслідок калькування відповідних євролексем. Щоправда, немає серед останніх суто «українських винаходів» на кшталт євровікон, євродверей і євроремонтів. Тому у зворотному напрямку перекладу їх аж ніяк не можна калькувати.

Термінологічні новотвори, які передають нові поняття у межах євролекту, формуються у різний спосіб. Є серед них семантичні, лексичні і синтагматичні неологізми. У групі семантичних неологізмів знаходимо старі лексеми, які набувають нових значень у результаті семантичного розширення (напр., директива, рекомендація, регламент, стабілізатор) або метафоризації. Цікавим є метафоричне використання кольоропозначень у складі синтагматичних неологізмів: пор. Біла книга, Зелена книга, Синя книга, зелена Європа, синя Європа, зелений паритет, зелений ключ корекції тощо. Дослівний переклад без пояснення вищенаведених термінів припустимий хіба що для вузькоспеціальної аудиторії фахівців-білінгвів. Решта ситуацій перекладу потребуватиме залучення фонових знань для експлікації термінів або вживання нейтральних синонімічних відповідників замість образних лексем. Так, Біла книга ЄС є збіркою загальнополітичних документів з економічних і соціальних питань. Зелена книга стосується спільної аграрної політики, а Синя книга фіксує спільні правила риболовлі і використання морських ресурсів. Аналогічні метафоричні значення згадані назви кольорів реалізують в інших усталених терміносполученнях, які потребують трансформацій при перекладі, що неодмінно призведе до втрати образної семи: пор. аграрний паритет, аграрний ключ корекції (замість «зелений»), Європа аграрієв  (замість «Зелена…»), Європа  риболовів (замість «Синя…»).

У разі, якщо потенційна (образна) сема є прозорою і не заважає розумінню терміна, вона може зберігатися у перекладі на основі семантичного калькування: пор. фр. déficit démocratique, англ. deficit of democracyукр. дефіцит демократії.

Семантичне переосмислення торкнулося деяких запозичених іншомовних слів, які активно функціонують у рамках євролекту. Відомий випадок зі словом російського походження troika, яке вживається для позначення керівництва ЄС, до якого входить Голова  Постійної Ради,  Голова Європейської Комісії і  керівник держави, що тимчасово головує в ЄС. Можна стверджувати, що внаслідок частого вживання цього «євроніма» (термін використовується як синонім до євролексеми), він втрачає образність і перетворюється на стерту метафору. Проте існує ризик виникнення специфічних образних асоціацій з цим словом у вітчизняних одержувачів перекладу, адже в українській свідомості термін «трійка» асоціюється не cтільки з кінною тріадою, скільки зі спеціальною комісією НКВС, яка була основним органом політичних репресій у 30-х – 40-х роках минулого століття. Незбіг фонових знань, брак когнітивного досвіду і наявність міжмовної омонімії можуть спричинитися до явища, відомого під назвою «хибні друзі перекладача». Для уникнення подібного явища в українських перекладах, які калькують згаданий євронім, він зазвичай береться у лапки, які сигналізують про наявність неологізму.

Проблеми формування євролекту пов’язані з асиметрією планів вираження різних мов, а також з самим процесом творення текстів ЄС. Відомо, що ці тексти є своєрідними компромісами, які досягаються під час обговорення і доопрацювання оригіналу, створеного на основі конкретного національного законодавства, а відтак – позначеного рисами мови і стилю цього законодавства.

Критерії доступності і прозорості текстів ЄС вимагають дедалі більшої уніфікації національних термінологій, тобто збільшення в них прошарку спільних термінів на базі євролексем (євронімів), які збігаються як за формою, так і за змістом. Однак, у кожній національній мові ЄС функціонують так звані гетеролексеми на позначення наднаціональних концептів. Саме вони викликають певні труднощі як при перекладі на офіційні мови ЄС, так і у відтворенні іншими мовами, зокрема українською.

Гетерогенність термінологічної лексики може бути зумовлена не лише її формальними, а й семантичними особливостями у кожній з контактуючих мов. Однозначний термін однієї мови,  який вербалізує спільний концепт, може не мати однозначного відповідника в іншій мові, тобто спостерігається те, ще у перекладознавстві називаємо односторонньою еквівалентністю на рівні мовного знака,  на відміну від двосторонньої еквівалентності, коли знаки двох мов є повністю симетричними.

Як приклад односторонньої семантичної еквівалентності наведу співвідношення французького терміна prééminence du droit  i англійського rule of  law. Обидва реалізують концепт Верховенство права, однак англійський термін, крім того, позначає концепт Влада закону, який не передається французьким терміном. Отже переклад англійського терміна вимагає врахування його контекстуальних реалізацій, зважаючи на можливість вибору одного з двох неоднакових еквівалентів.

Попередній аналіз юридичних текстів ЄС, свідчить, що у 90% контекстів англійський термін вербалізує концепт Верховенство права, який у концептуальній ієрархії займає вищу сходинку у порівнянні з концептом Влада закону. Це не дивно, оскільки Верховенство права належить до фундаментальних ціннісних категорій, які формують образ ЄС. У той же час закон як форма реалізації права може не відповідати цій категорії, адже в світі існують закони, які дозволяють необґрунтовано, з порушенням презумпції невинуватості саджати за грати (на жаль, вони є й в Україні) або закидати камінням чи страчувати в інший спосіб засудженого.

Характерним у світлі сказаного є тлумачення англійського терміна у російському перекладі, де він здебільшого відтворюється за допомогою термінологічного сполучення верховенство закону, що не можна вважати адекватним перекладом. Аналогічна помилка має місце й в українському усному та письмовому перекладі. Не виключено, що така помилка може бути цілком свідомою і зумовленою міркуваннями політичної доцільності.

Як уже зазначалося, переклад термінології євролекту часто потребує солідних фонових знань для розуміння і правильної інтерпретації концептів, які стоять за нею. Кодування концептуальної інформації зазвичай відбувається найекономнішим шляхом, зокрема за допомогою топонімів чи їхніх похідних у складі терміна, які сигналізують про наявність прихованого змісту. Показовим у цьому сенсі може бути термін копенгагенські критерії, добре відомий політикам ЄС, але практично не відомий широкому загалу. Очевидно, прагматична адаптація терміна у перекладі викличе появу перифрастичного відповідника критерії членства в ЄС , який розкриває зміст вихідної одиниці.

Починаючи з 70-х років минулого століття євролект стає об'єктом лексикографічної фіксації у тлумачних і двомовних словниках та глосаріях. Виходять друком перші тлумачні словники різними мовами: італійською – за авторства А.Свальді [5], французькою – Ф.Візіна [6], іспанською –Ж.П. Лопеса де Сіланеса [4] і англійською – С.Кремптона [1].  Опубліковано Французько-німецький [2], Французько-англійський [3] словники та Англо-французько-китайський словник базової лексики Єврокомісії [8]. Вочевидь на часі створення українського двомовного чи багатомовного словника євролекту, який міг би допомогти адаптації українського законодавства, а також підзаконних актів до норм ЄС, зважаючи на прагнення України вступити до цього об'єднання.

Розгляд особливостей євролекту та зумовлених ним проблем перекладу спонукає до кількох висновків, які, звісно, не є остаточними:

1.     Євролект є продуктом нового «мовного союзу» (термін Н.Трубецького), який склався на теренах Західної Європи внаслідок економічної, політичної і культурної інтеграції різномовних спільнот.

2.     Євролект, не будучи окремою мовною системою і утворенням на базі однієї мови, репрезентує єдність плану змісту за умов множинності планів вираження.

3.     План змісту євролекту відбиває спільність концептуальнх картин світу мовних спільнот, які використовують його як підсистему національних мов для спеціальних цілей спілкування у сферах компетенції Європейського Союзу.

4.     У плані вираження євролекту наявні як спільні одиниці (так звані євролексеми або євроніми), які є результатом еквівалентного взаємоперекладу і прямих запозичень, так і відмінні одиниці (гетеролексеми), котрі відбивають асиметрію планів вираження контактуючих мов.

5.     Український переклад текстів євролекту має ґрунтуватися на когнітивному аналізові його одиниць, врахуванні усього спектра їхніх контекстуальних з'вязків та залученні широких фонових знань. Ступінь адекватності перекладу безпосередньо залежить від його лексикографічного забезпечення.

 

 

                       

 

 

 

 

 

 

Література

 

1.     Crampton S. Eurospeak explained. London, 1992.

2.     EG – Wörterzeichnis. Bruxelles, 1984.

3.     European Communities Glossary. Bruxelles, 1990.

4.     Goffin R. L’eurolecte: oui, jargon communautaire: non /Meta: journal des traducteurs / Meta : Translators’ Journal, vol. 39, №4, 1994,  p. 636 – 642.

5.     Lopez de Silanes, J.P. Diccionario de las Comunidades des Europeas. Madrid, 1988.

6.     Svaldi A. Terminología comunitaria. Roma, 1977.

7.     Visine F. Dictionnaire de l’Européen. Paris, 1987.

8.     Vocabulaire de base de la C.E. Bruxelles, 1992.