ВІДКРИТТЯ НОВОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ «ВИВЧЕННЯ ТА УТИЛІЗАЦІЯ ТЕХНОГЕННИХ РОДОВИЩ КОРИСНИХ КОПАЛИН» В УНІВЕРСИТЕТАХ УКРАЇНИ – ЗАВДАННЯ ДНЯ

Петро Заріцький, акад.

 

«В боротьбі за надра людина використає всю

 гірничу масу. Ніяких відходів, ніяких не використаних пустих порід.Все буде слугувати промисловості, вся Менделєєвська таблиця  буде використана»  (О.Є.Ферсман)

 

«Людство може комфортно існувати, якщо

 буде використати лише відходи»  

(Амер. еколог Є. Одум)

 

За останні декілька десятиліть у світі видобуто корисних копалин більше ніж за всю попередню історію. Як би ми не уповали на постіндустріальний етап розвитку цивілізації, але і в умовах науково-технічної революції роль і значення мінеральних ресурсів продовжує невпинно зростати. Добре відомо також, що багато з рідких і розсіяних хімічних елементів не утворюють самостійних мінералів в земній корі або їх мінерали не створюють промислових скупчень – родовищ. а тому багато з цих елементів не одержали до цього часу належного застосування в народному господарстві, незважаючи на їх підчас виключні, унікальні особливості і властивості (Ga, Ge, Sc, Cs, Te і багато інших), що негативно відображається на науково-технічному потенціалі країни. В пошуках нових джерел мінеральної сировини людство почало освоювати шельфи і дно морів і океанів, зростають глибини пошуків, розвідки й розробки родовищ корисних копалин на континентах. Очевидно, що відкриття і введення в експлуатацію таких родовищ потребує величезних затрат коштів і часу.

Разом з тим, незворотним наслідком роботи гірничодобувної та переробної промисловості, теплоенергетики та інших галузей народного господарства є утворення та накопичення величезних обсягів різноманітних (особливо твердих) відходів, які до того ж негативно впливають на екологічну ситуацію: з обороту вилучаються сотні тисяч гектарів сільськогосподарських та лісових угідь. забруднюються довкілля, природні води і повітря, що згубно діє на здоров’я людей. А тому поряд з відкриттям нових і використанням природних (геогенних) родовищ корисних копалин, необхідно звернути особливу увагу і на рукотворні (техногенні) утворення, які є джерелом вторинної мінеральної сировини і які до того ж знаходяться на поверхні, так би мовити, побували уже в наших руках і освоєння яких повертає (звільняє) втрачені території, запобігає подальшому забрудненню природних поверхневих і підземних вод. Це дійсно благодатна і благородна справа в руслі ноосферних ідей В. І. Вернадського [11]. Експерти вважають, що освоєння таких родовищ в 10-15 разів дешевше, ніж природних. До того ж відходи – це не лише викинуті невикористані цінності, це ще й екологічна проблема. Саме комплексне використання техногенних родовищ вирішує обидві сторони двоєдиної проблеми: скорочення дефіциту і зменшення вартості мінеральної сировини та оптимізацію і охорону довкілля. Більш того. Якщо родовища природні, так би мовити, «можуть ще й почекати» то сировина вторинна (техногенна) згубно діє на довкілля і здоров’я людини уже сьогодні.

 В багатьох мільярдах кубічних метрів твердих відходів в Україні є практично все, але хто підрахував: що є, скільки, в якій формі, як взяти, чи є технології, чи варто брати, чи є споживач і т.п. Тільки вирішення цих питань, до речі, зробить відходи реальними техногенними родовищами.

Одною з головних причин незадовільного стану з використанням відходів в Україні є дефіцит фахівців, які володіють знаннями та методами вивчення та утилізації специфічних техногенних родовищ. А тому необхідно терміново організувати підготовку такого роду фахівців університетського рівня. Така підготовка потребує участі і зусиль не лише геологів, мінералогів, геохіміків, але і хіміків, екологів, технологів, економістів і навіть юристів, та відкриття на міжфакультетській основі нової перспективної спеціалізації – вивчення та утилізація техногенних родовищ мінеральної сировини в університетах, де є всі ці факультети.

Здається, що саме така основа на сьогодні єдино прийнятна, тому що вона, з одного боку, полегшує погодження долевої участі окремих факультетів приміщеннями і викладачами а, з іншого, домовленість щодо структури і загального об’єму програм окремих курсів дисциплін і навчального плану підготовки сучасних фахівців з цієї актуальної спеціалізації в межах одного вузу.    

   Таку думку відносно відкриття нової спеціалізації в університетах України мені доводилося висловлювати і раніше. В попередніх моїх доповідях на Президії АН Вищої школи України (Київ, 1997), на науковій конференції «XXI століття – проблеми і перспективи освоєння родовищ корисних копалин» (Дніпропетровськ, 1998), на науковій конференції «Геологічна наука і освіта в Україні на межі тисячоліть: стан, проблеми і перспективи» (Львів, 2000), «Сучасні проблеми науки та освіти» (Керч, 2000, Ужгород, 2002), «Каразінські природознавчі студії» (Харків, 2004), «Регіон – 2004:стратегія оптимального розвитку» (Харків, 2004), на науково-практичній конференції «Геологічна наука XXI століття» (Луганськ, 2004) та на Міжнародній нараді «Геохімія біосфери» (Новоросійськ, 2008, 2009) та ін. [1-11] акцентувалась увага на абсолютній необхідності та принциповій можливості вирішення проблем мінеральних ресурсів в тому числі і за рахунок і альтернативних джерел – техногенних родовищ та екологічних проблем при умові реалізації політичних, економічних, технологічних ат інших аспектів і термінової організації підготовки відповідних фахівців в провідних університетах України.

З такою пропозицією я, як доповідач і член Оргкомітету V Міжнародної наукової наради «Геохімія біосфери» (Новоросійськ, 2009), виступив і на урочистій ювілейній нараді в Новоросійську в межах Меморандуму про створення Прикордонного білорусько-російсько – українського  консорціуму від 23 квітня 2003 року, в розробці програми робіт якого і реалізації якої я, як член бюро Північно-Східного наукового центру НАН і МОН України і голова наукової секції «Мінеральні ресурси регіону та раціональне їх використання» центру та зав.каф. мінералогії, петрографії та корисних копалин Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, приймав безпосередню участь. Ця пропозиція була позитивно зустрінута учасниками наради і увійшла як один із головних пунктів в Рішення наради.

За близько два десятка років, починаючи з 90-х років минулого століття, мені як академіку відділення наук про Землю АНВШУ, завідувачу кафедри мінералогії, петрографії та корисних копалин ГГФ Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, голові наукової секції «Мінеральні ресурси регіону та раціональне їх використання» Північно-Східного наукового центру НАН і МОН України та члену бюро центру неодноразово доводилося на різних наукових форумах і нарадах звертати увагу на зростаючу необхідність утилізації накопичених промислових відходів, які уже давно стали називатися техногенними родовищами корисних копалин, а також на підготовку відповідних фахівців-професіоналів для проведення такої роботи [1-10,12].

З роками гострота цієї проблеми лише зростатиме і вже сьогодні вона стала перед людством у весь зріст. А тому необхідність термінового її вирішення особливо підкреслююється і заохочується саме двоєдиним характером проблеми, тобто не лише як вимога раціонального комплексного використання мінеральних ресурсів, а ще і як екологічний імператив.           

Вважаю, що такого роду державної ваги справу міг би взяти на себе наш Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна як її ініціатор. Тим більш, що ми маємо певний позитивний досвід і навіть – прецедент в нелегкій справі відкриття нових спеціалізацій.

Ще на початку 80-років минулого століття в нашій країні склалася подібна з сучасною парадоксальна ситуація з новою на той час спеціалізацією – літологією. В країні з 1963 р. виходив спеціальний журнал «Літологія і корисні копалини», в 1968 р. було створено Міжвідомчий Літологічний комітет (МЛК) АН СРСР і відповідні республіканські і регіональні комітети, захищалися літологічні дисертації, друкувалися наукові статті і монографії з літології. Іншими словами, була наука - літологія, була в ній потреба, але не проводилася підготовка кадрів літологів для науки і виробництва.

Виходячи з зростаючої потреби і значення комплексного літологічного вивчення осадових порід і руд при вирішенні наукових і практичних питань, з дефіциту фахівців – літологів в Україні і за її межами, а також з тієї обставини, що ніде в вузах України не велась їх підготовка, за нашої ініціативи за поданням очолюваної нами кафедри мінералогії, петрографії та корисних копалин геолого- географічного факультету Харківського університету, підтриманим двічі Пленумом Українського Літологічного комітету АН УРСР (1984 і 1985 рр.), спільною Постановою Президія АН, Мінгео та Міносвіти України за № 264 від 26.06.1985 р. доручили Харківському державному університету організувати цільову підготовку фахівців з нової перспективної спеціалізації «літологія» з 1987/1988 начального року, що і було реалізовано в зазначений термін (наказ ректора ХДУ за № 0202-1/006 від 18.05.1987 р.). Цією Постановою був затверджений склад координаційної ради комплексної програми «Прогноз», до якої ввійшли представники АН, Мінгео та Міносвіти України, а від ХДУ був включений проф. П.В.Заріцький, як ініціатор відкриття спеціалізації «літологія» в цьому вузі.

Наказом Міністра вищої та середньої спеціальної освіти СРСР за № 172 від 05.03.1986 р. «Про організацію спеціалізації «літологія» на спеціальності «Геологічна зйомка, пошуки і розвідка родовищ корисних копалин» така спеціалізація була затверджена офіційною Таким чином, нову на той час спеціалізацію «літологію» згаданою вище спільною Постановою було доручено організувати єдиному (і до цього часу) вузу України – Харківському держаному університету за рік до цього Наказу, а відкрита вона була фактично всього роком пізніше її формальної легалізації [11].

 Можна бути впевненим, що попит на фахівців широкого профілю з вивчення та утилізації техногенних родовищ корисних копалин буде невпинно зростати. А покищо, необхідно навчитись складувати відходи «з розумом», за певною, спеціальною технологією, щоб зберегти їх без втрат до кращих часів.

  

Література:

  1. Заріцький П. В. Перспективні напрямки розвитку геологічної науки та підготовки кадрів в Україні//Наука і освіта. Зб. наук. праць АН Вищої шк. України. –К., 1997. Кн.3. С.7-11.
  2. Зарицкий П. В. Комплексное использование минерального сырья геогенных и техногенных месторождений – путь рационального освоения недровых богатств и оптимизации окружающей среды. Сб. науч. трудов Нац. горн. академии Украины. -Днепропетровск.1998, № 3, т.4. Международн. науч. конф. «XXI столетиепроблемы и перспективы освоения месторождений полезн. ископаемых». – С.208-212.
  3. Заріцький П. В. Нові та перспективні спеціальності (спеціалізації) в геології в університетах України. Всеукр. наук.-метод. конф. «Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми і перспективи» - К., 2000. – С. 25-27.
  4. Заріцький П. В. Техногенні родовища – новий розділ вчення про корисні копалини та необхідність нової спеціалізації з їхнім вивченням. //Геологічна наука та освіта в Україні на межі тисячоліть: стан, проблеми, перспективи. Мат. наук. конф., присвяч. 55-річчю геол. ф-ту Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка. –Львів, 2000. –С.131-132.
  5. Зарицкий П. В. Новые и перспективные специальности (специализации) по геологии в университетах Украины.//Мат. 2-ой Междунар. междисциплинарной науч.-практич. конф. «Современные проблемы науки и образования» (Керчь,2001).-Харьков,2001, Ч.2. С. 15-16.
  6. Зарицкий П. В. Презентация учебного пособия по авторскому курсу «Геохимия окружающей среды» (с грифом МОНУ) как основы для геохимической подготовки студентовэкологов и экогеологов в вузах Украины./ Сучасні проблеми науки та освіти: Мат. 3-ї Міжнарод. міждисциплін. наук. – практ. конф., м. Ужгород. 2002 -С.186.     
  7. Заріцький П. В. Вивчення та освоєння техногенних родовищ – перспективна спеціальність для університетів. Каразінські природознавчі студії: Мат. Міжнарод. наук. конф. –Харків: ХНУ, 2004.-С.304-305.
  8. Заріцький П. В. Нова перспективна спеціалізація в університетах: вивчення та освоєння техногенних родовищ.//Освіта і управління. –К., 2004, Т.7, № 3-4, - С. 118-120.
  9. Зарицкий П. В. Новые и перспективные специализации по геологии в университетах Украины.// Мат.Всеукр. наук.-практ. конф. – Луганск, 2004. – С. 144-151.
  10. Зарицкий П. В. О необходимости введения новой перспективной специализации в университетах Украины: изучение и освоение техногенных месторождений.// Мат. Міжнарод. наук. –практ. конф. «Регіон – 2004: стратегія оптимального розвитку»- Харків: 2001. –С.123-124.
  11.  Зарицкий П. В. Новая специализациялитология на геолого-географическом факультете Харьковского национального университета: впервые в Украине.// Литология и геология горючих ископаемых. Межвуз. науч.-темат. сб. -Екатеринбург: Изд-во Уральск. гос. горного ун-та, 2007. Вып.1(17). С. 252-259.
  12. Заріцький П. В. На міжнародній нараді «Геохімія біосфери» .Вісник ХНУ, № 882, сер.: Геол.-геогр.-екологія. Вип. 31, -Харків.:ХНУ,2009.-С.27-28.