Концепція біоцентризму в контексті глобалізації.

В.І. Чопик

 

Розвиток сучасної біологічної науки (в широкому розумінні) висунув перед людством поряд з глобальними і багато етичних проблем. Зпоміж останніх одним з найважливіших є  відношення людини до живого – тобто збереження всієї генетичної різноманітності планети і збереження умов її еволюційного розвитку.

Визначальним фактором, що обумовлює темпи зберігання біологічного різноманіття впродовж розвитку науково-технічного прогресу виступає людина. І не тільки як визначальний компонент біологічних систем, але і як її соціально-філософський модус в управлінні біосферою.

В структурно-функціональному плані очевидні принаймні три рівні біорізноманітності органічного світу: популяційний, видовий та різноманітність екосистем. Квантом біологічної різноманітності є вид. Біологічний вид є в той же час і дискретним уявленням різноманітності живої природи.

Проблему збереження біорізноманітності слід проаналізувати через призму об’єктивних факторів і процесів, які спричинили кризовий стан взаємовідношення людини і природи, що в більш популярній формі прийнято називати екологічною кризою. Ця криза спостерігається на різних рівнях – освітньому, екологічному, економічному, психологічному, моральному. Вона набула сьогодні такого масштабу, що її вже не можна вирішувати голими гаслами, політичними деклараціями. Вона вимагає нової світоглядницької парадигми, нової філософії. Вирішальним фактором обмеження екологічної кризи є не політика, а освіта, і насамперед біологічна освіта.

Наприкінці минулого 20 ст. при ЮНЕСКО створена Комісія з біологічної освіти – єдина спеціалізована комісія в сьогоднішньому світі, що покликана піднести рівень біологічної освіти в суспільстві до вимог сьогодення. В середині 90-х років Комісія розгорнула активну роботу в рамках програми-семінару «Біологічна освіта і суспільство». В свій час ЮНЕСКО ініціювала й фінансувала програму ліквідації неграмотності в слаборозвинутих країнах. Аналогічно цьому передбачається ліквідація біологічної неграмотності в суспільстві в ближчі десятиріччя. Всесвітня конференція з охорони навколишнього середовища, що проходила в Ріо-де-Жанейро в червні 1992 р. в свій резолюції записала: «Необхідно змінити цілі і шляхи розвитку цивілізації». Цей епохальний висновок зобов’язує наукові й освітні центри, політичні економічні філософські школи переглянути всі дотеперішні засади, на яких базувалися їхні концепції за всю попередню історію суспільного розвитку. Ці рішення свідчать про те, що тільки на початку 90-х років починає уже по-справжньому пробуджуватися глобальне біологічне (екологічне) мислення, і що біологічна проблема переросла в соціальну й етичну.

Двадцять перше століття – це століття біології. Тому що біологія займає сьогодні абсолютно особливе місце серед фундаментальних наук. Біологія не тільки частина нашої культури, цивілізованості й духовності суспільства, але і одна з найбільш практичних галузей знань.

Проблема взаємовідносин людини і природи існує з часу виникнення людини. Криза полягає саме в системі «природа і людина». Цю кризу найменували більш сучасним і популярним, дещо звуженим терміном екологічна криза.

В контексті взаємовідношення людини і природи загальновизнаним фактом є визнання людини як кульмінації еволюційного процесу. Для забезпечення свого існування людина одвічно прагнула підкорити сили природи, тобто здобути владу над природою. Тривалий час над екологічними наслідками своєї діяльності людина не замислювалась. Однак на сучасному етапі розвитку цивілізації виникає невідкладна необхідність переоцінки згаданих етичних основ. Біологічна освіта повинна підготувати людину до розуміння вичерпності природних ресурсів, а значит до усвідомлення того, що підпорядкування сил природи не може для людини залишитись безкарним, якщо воно буде здійснюватися непродумано.

В цьому звязку Weidman U. (1980) пропонує10 основних положень, на яких повинна базуватися етика майбутнього взаємовідношення людини і природи. Ось деякі з них: а) стабілізація біосфери шляхом регуляції зворотних екологічних зв’язків, зберігаючи максимальне число природних замкнутих процесів в біосфері, б) розвиток функціональної орієнтації використання екосистем, відсуваючи на другий план потребу в їх штучному розширенні і зберігаючи рівновагу динамічного; в) необхідність визнання в повсякденній діяльності законів розвитку природи та інші.

В процесі історичного розвитку взаємозвязок людини з природою віддзеркалюється в різній мірі і на різних рівнях. В результаті виникає система з зворотним звязком, що проявляється в епізодичних локальних кризах, які змінювали одна одну впродовж розвитку цивілізації. З плином часу всі ці локальні кризи злилися в одну глобальну, що особливо помітною стала в останній чверті ХХ століття.

Першопричиною й передумовою сьогоднішньої екологічної кризи є так званий науково-технічний прогрес, точніше побічні продукти його розвитку, хоча з прогресом не сперечаються, однак є вагомо мотивовані факти та висновки негативних наслідків техногенного мислення. Звичайно, досягнення фізики й техніки незаперечні. При спорудженні технічних монстрів думали тільки про швидку практичну вигоду. Роль біології (в широкому розумінні) була на другому плані, або просто ігнорувалася. Про неї згадали з запізненням через 40-50 років, коли починають проявлятися негативні наслідки технічних нововведень. З цього випливає, що технічних знань досить лише для підкорення, використання й широкомасштабного завуальованого руйнування природних ресурсів.

Для відновлення ж природних ресурсів, розуміння законів еволюції та гармонії їх становлення й розвитку, прогнозів можливих змін та їх запобіганню необхідні уже біологічні (екологічні) знання. Дефіцит цих знань особливо гостро відчувався на всіх рівнях управлінського складу держави. Керівники і менеджери, які оточують нас не спроможні оріентуватися в елементарних біолого-екологічних явищах і процесах. Що оточують і супроводжують їх впродовж всього свідомого життя. І це при всьому тому, що тільки біологія зі всіх природничих дисциплін спроможна служити засобом вивчення і спілкування з різними формами життя. Це робить біологію основою загального рівня освіти суспільства. Зі сказаного випливає загальний висновок, що біологія є інтегральною наукою про навколишнє середовище, природні ресурси та еволюцію всього живого на Землі. Вона поєднує воєдино проблеми природничі, технічні, гуманітарні, філософські. У зв`язку з цим їй повинно надаватися домінуюче місце в фундаментальній і загальній освіті суспільства у III тисячолітті.

Викликом загальнобіологічній освіті можна привести екологію, яка сьогодні стала заручнецею справді загальнобіологічної екології. Особливо захопилися „підготовкою екологів” приватні вузи.

У жодну з природничих наук не проникло стільки невігластва, шарлатанства та формалізму як в екологію. Люди, які у ВНЗ і не чули про екологію, не склали жодного заліку з біології, не кажучи вже про екологію, сьогодні видають себе за екологів, керують екологічними громадськими й державними структурами, диктують свої дилетанські погляди в освіті.

Тут принагідно нагадати загальновідому істину, що екологія – дисципліна біологічна, її серцевинною суттю є живий організм. Всі інші так зв. екології – це в крайньому випадку деякі з них можуть претендувати на роль прикладних аспектів екології, а більшість – це просто міфи.

Серед передових вчених, громадських організацій західних країн зародилася обґрунтована тривога, що подальша ескалація цього процесу може призвести до знищення всього живого у найбільш уразливих місцях планети.

Це перша і чи не найважливіша й узагальнююча причина створення вищезгаданої Комісії з біологічної освіти. Коли глянути на пейзаж України, одразу помітно, що на ньому колись добре погуляв соціалізм, а сьогодні з біблейським розмахом гуляє дикий капіталізм. Винищують, топчуть, забруднюють, спотворюють і ті острівці природи, що ще збереглися відносно незайманими. Від ЧАЕС і вздовж автомобільних та залізничних шляхів, навколо озер і водоймищ, місцях рекреації сміттєві звалища є невід`ємним і найдбільш характерним елементом сучасного українського ландшафту. Це різко контрастує з ландшафтами європейських країн. Чи це не одна з причин коли нам ввічливо під різними приводами відповідають що нам ще ранувато в Європу?

Другою причиною цього явища є те, що до кризового стану сучасну цивілізацію призвела обмежена антропоцентрична концепція й методологія. З позиції сучасної біології це був однобічний підхід, коли все підпорядковано потребам й інтересам людини. З рештою людина опанувала подвійну роль на Землі: як творця й як руйнівника. Про це свідчить слова Св. Івана Богослова з книги «Откровення» (Апокаліпсис) де він ставить питання: чи людина вінець творіння, чи руйнівник, котрий неминуче приведе Землю до катастрофи. В свій час Арістотель прозорливо вказував на обмеженість інтелектуальної сили, яка не опирається на мораль: «Природа дала людині в руки зброю інтелектуальну і моральну (силу, але вона може користуватися цією зброєю і в звороний бік, тому людина без моральних засад виявляється істотою нечестивою і дикою». Пізніше цю ідею розвиває і досліджує відомий австрійський фізіолог і психолог Конрод Лоренц. Він обґрунтував ідею постійної присутності у людини агресії у формі «виробничого ентузіазму» – інтенсивної реакції, що сформувалася в філогенезі і модернізується в культурному розвиткові. Це те, що за комуністичного режиму називали активний, ініціативний, енергійний і т.д. (не розумний). «Войовничий ентузіазм» – своєрідна «життєва сила» будь-якого індивіду, що служить основою як соціально корисних явищ – наукових, художніх, освітніх, доброчинних, так і соціально небезпечних явищ – війни, жорстокість, агресивність, пригнічення слабих тощо. Він робить загальний висновок: людина – це один з видів ссавців, за своєю натурою хижак, споживач, в ній міцне мисливсько-кроманьйонське начало.

По-третє,чому саме комісія з біологічної освіти ( а не вузькоекологічної). Тому що з погляду біологічної науки люди за своєю природою різні, кожен індивідум зі своїм специфічним генотипом, у кожного своє розуміння ідеальності й у кожного свій інтелектуальний і фізичний потенціал. Ось чому комуністична ідея зробити усіх людей рівними і створити їм ідеальне життя утопічна і потерпіла крах, в т.ч. і через недооцінку законів біології.

Капіталізм вирішує ці питання приземлено практично – зробити всіх людей вільними і тоді людина вільна сама вибирати свій ідеал, реалізувати свої природні можливості, свій генетичний потенціал.

В цьому контексті біологія (екологія) повязана з соціальними, економічними, географічними, психологічними й демографічними аспектами. Ще такий приклад.

Проблема забруднення Землі стала відчутною через 200 років з часу старту технічної революції, проблема засмічення Космосу виникла через 50 років після початку космічної ери, проблема засмічення Антарктиди і Евересту виникла через 30-40 років після початку їх засвоєння. Це свідчить про прогресуючу і незворотню тенденцію поглиблення екологічної кризи, кризи постіндустріальної цивілізації.

Уявімо собі чисто теоретично таку картину. Через 40-50 років слаборозвинутих країн не буде, весь світ досягне сучасного ісландського, норвежського чи сингопурського рівня економічного розвитку.  У зв’язку з цим всі цифри в 10-20 разів (для різних країн) перевищать нинішні рівні світового виробництва і споживання.

Біологічно грамотним людям неважко уявити собі, що подібні показники виробництва означали би таке виснаження ресурсів усіх видів, таке забруднення Землі, океанів, атмосфери, парниковий ефект такого масштабу, що екосистема планети не витримала би такої глобальної індустріальної агресії і була би майже повністю зруйнована в своїй континентальній частині.

Пристосувальні реакції психіки людини до збіднення біологічного різноманіття довкілля ще не визначені і експериментально не обґрунтовані. Але на думку деякіх фахівців (Парсон   ) не виключено, що саме вони викликають комплекс антисоціальних вчинків, егоцентризм, агресію, руйнуючи зв’язок як лише самими людьми, так і між людьми і самою живою природою.

За останні 40-50 років науковці висували чимало програм, скажімо „людина і біосфера”,програма „ООН ЮНЕП”, „екологічно стійкий розвиток”, Червоні книги та інш., але потрібного ефекту не досягнуто. Забруднення атмосфери, Землі й океанів, виснаження ресурсів, збіднення біорізноманіття продовжується зростаючими темпами. Де ж вихід?

Автори відомих книг «Пределы роста» и «За пределами роста» Даніелла і Деніс Медоуз запропонували модель «Мир-3» – розумне збалансоване використання і відновлення природних ресурсів, тобто розумний баланс розвитку економіки, підвищення рівня життя й визначення межі зміни довкілля.

Аналізуючи всі згадані заходи ми прийшли висновку, що єдиною альтернативою антропоцентризму може бути тільки біоцентризм. Це нова наукова і філософська концепція (парадигма), в основі якої центром і вищою метою світогляду є життя в усіх формах його існування.

Проф. Уилсон (Е. Wilson, 1995), директор Природничого музею Гарвардського університету вживає термін «біофілія» (любов до життя), дещо вужчий, но нашу думку, популярний термін. Аналогічно А. Горн (2004 р.) використовує термін «екологія душі», зовсім не науковий термін, а лише разрахований на віруючих евангелістів, представником яких він є й активно популяризує приналежність до цієї конфесії. Проф. Московського університету М.В. Гусєв(2000 рік) в поняття біоцентризму вкладає дещо інший смисл.

Сутність біології сьогодні не тільки у вивченні живого, але і у відповідальності за збереження і виживання всього живого на Землі.

Біологія повинна постулювати основну увагу на з’ясуванні спільних та відмінних рис, на з’ясуванні межі між живими істотами. Чому одних люблять і охороняють, інших відстрілюють і знищують. А вони всі живі істоти і мають однакове право на життя. Біоцентризм передбачає рівноцінність усіх форм живих істот, він виключає розподіл їх на корисні й шкідливі (як це практикує антропоцентризм). Шкідливих рослин і тварин не існує, є лише недостатньо вивчені. Ми пропонуємо доповнити сучасне визначення біології: «Біологія – наука про живу природу та збереження всього живого».

Вищою об’єктивною цінністю (яка не може перегладися) є людина. Власне об’єктивна цінність (всі інші є суб’єктивними) може бути методологічною платформою всесвітньої релігії, яка з гуманних міркувань перенесе акцент з небісних справ (залишить їх небесам), а на Землю запровадить нову мораль (Аристотелевську), незалежну від часу, справедливу й рівну для кожної живої істоти.

Біоцентричне мислення усіх освідчених людей, справжніх «Homo sapiens» повинно замінити антропоцентризм. Біоцентризм – цінність універсальна, об`єктивна, неминуща, це категорія позачасова.  Ідея біоцентризма співзвучна з ідеями М. Лютера, В. Соловйова, А. Швейцера.

Мартін Лютер виступив з ідеєю вселенської релігії, російський філософ В.Соловйов повторив ідею Лютера в частині об`єднати всі християнські релігії. І той і той зазнали неудачі. А. Швейцер стверджував що „Благоговіння перед життям” повинно стати основою етичного оновлення людства. Біоцентризм передбачає не тільки благоговіння але й захист й збереження життя.

Біоцентрична концепція й філософія, на відміну від політичної, об’єднує усіх, в ній знайдуть інтерес кожен окремо і всі разом. Бо це інтерес виживання, до чого не закликає жодна з політичних концепцій та більшістьі релігійних конфесій. Винятком є буддизм, де гріхом є навіть муху вбити. В Бірмі не ріжуть ніяких тварин на  м’ясо.

Біоцентризм повинен і може стати транснаціональною світською релігією, яка передбачає нове біологічне мислення для формування нового менталітету людей усіх конфесій і націй, нових етичних норм поведінки людини, взаємодії людини і природи.

Біоцентризм – об`єднуюча ідея спільноти, фактор соціального, наукового, і морально-етичного прогресу. Це пасіонарний згусток філософії життя, інтелекта і моралі людини XXI століття. Як колись латина засвідчувала культуру й освідченість людини і цивілізованність суспільства, так і біологічне мислення й екологічна етика і культура будуть мірилом цивілізованності суспільства XXI столыття.

Біоцентрична парадигма може і повинна стати 12-ою заповіддю «Берегти життя всього живого», бо 11-ою заповіддю деякі вчені вважають «Поважай права людини», запропоновану папою Павлом XXIII, а папа Іван Павло II заснував при Ватикані „інститут життя”.

Тому в детермінантному сенсі сьогоднішній гуманізм повинен бути біологічно мотивованим. Нажаль, на перешкоді інтенсивному поширенню й освідомленню біоцентричності світської релігії останніми роками стала глобалізація. Точного і повного визначення цього терміну сьогодні не має. Більшість сходиться на такому визначенні: «Глобалізація – це соціальний феномен, який охоплює поняття розширення, поглиблення та прискорення світових взаємозв’язків в усіх аспектах сучасного суспільного життя.

Чому так? Глобалізація сповідує задоволення матеріальних потреб людини. В той час як біоцентризм (біофілія) на перше місце, як ми вже про це згадували, ставить духовність. Біоцентризм (біофілія) передбачає альтруїстську релігійну доктрину.

Глобалізація – це інтернет, це технічний прогрес, це ті банани й виноград, які за пару днів, а тюльпани за кілька годин після зриву уже лежать на нашому столі. Глобалізація – ідеологія бізнесу, разрахована на людину-споживача, спрямованого до одної цінності: винахідливість, уміння, максимальне використання. Мораль глобалізації – прагматизм і цинізм.

З вищенаведеного випливає, що глобалізація – це нова сучасна ступінь антропоцентризму, постіндустріального й інформаційного суспільства.

Сучасна трансформація наукових концепцій, зміна акцентів у визначенні пріорітетних напрямків освіти, вироблення мови і дії екологічної етики і моралі, гуманізація життя людини – ось ті засади, на яких може сформуватися нове біологічне мислення, нова біоцентрична філософія.

Там, де немає поваги до довкілля, де винищують живі істоти (всі – від однокліточних до людини), там немає й поваги до прав і свободи людини. Такий висновок роблять біологи (екологи), оцінюючи кризовий стан взаємин між природою і людиною.

Зі сказаного випливає загальний висновок, що біологія є інтегральною наукою про навколишнє середовище, природні ресурси та еволюцію всього живого на Землі. Вона поєднує воєдино проблеми природничі, технічні, гуманітарні і філософські. У зв`язку з цим їй повинно надаватися домінуюче місце у фундаментальній і загальній освіті суспільства в III тисячолітті.

Наведених прикладів досить, щоб переконатися в тім, що біологія значить дещо більше для майбутнього розвитку людства, ніє це прийнято думати сьогодні.