Рубрика: Довкілля

Автор: Костянтин Ситник,

академік НАН України, директор Інституту ботаніки ім. М.Г.Холодного, почесний академік АН ВШУ.

 

Заголовок: Інвайронменталізм – сучасна ідеологія людства

 

Підзаголовок: Усвідомлення людством нeобxіднocті змінити себе, свої потреби – якісно новий шлях розвитку цивілізації, що дозволить оминути катастрофу

 

 

Поява нового світогляду

Людське суспільство в цілому, окремі країни, їх парламенти, уряди, партії, рухи, державні діячі після Всесвітньої конференції в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) почали в більшій мірі, ніж до цього виявляти природоохоронну стурбованість, підтримувати «зелених», сприймати парадигму інвайронменталізму.

 В багатьох державах були прийняті більш жорсткі природоохоронні закони, розвинені країни поступово усвідомлювали, що безвідповідально i аморально жити за рахунок бідної, залежної, слаборозвиненої частини земної кулі. Висувались гасла про відповідальність перед майбутніми поколіннями i заклики економити ресурси для їх достойного існування. Наука запропонувала нові безвідходні чи маловідходні технології. В Радянському Союзі устами Горбачова було оголошено курс на створення ресурсозберігаючої економіки, відмінено екологічно небезпечні проекти спрямування стоків північних річок на південь, усі нові політичні сили i виборчі програми висували екологічні вимоги. У нас в Україні теж дуже підвищився інтерес до екологічних проблем як з боку суспільства в цілому, так i з боку державних органів, науковців, кандидатів у депутати, проектних організацій тощо. Були досягнуті i реальні результати: відхилили недосконалий проект каналу «Днiпро-Дунай», спостерігались позитивні зрушення в лісовому господарстві, з’явились проекти подолання ерозії чорноземів, попередження забруднення i загибелі малих річок та інші.

Однак, на превеликий жаль, сьогодні, принаймні в Україні, ситуація змінилась докорінно. Її можна вважати навіть драматичною. Українське суспільство, захоплене політичними баталіями. економічними негараздами, національно-державними проблемами, зростанням злочинності, безробіття, житловими питаннями, дискусіями про офіційну чи державну мову, про НАТО, Чорноморський флот, ціни на газ, втратило інтерес до проблеми навколишнього середовища – може, найважливішої у розвитку людства.

В роботі згаданої конференції брала участь делегація України, очолювана тодішнім Головою Верховної Ради України І.С. Плющем. Спікер парламенту підписав відповідні конвенції, зокрема Конвенцію про біологічну різноманітність. Але ця подія безмірно мало схвилювала суспільну думку України, яка і сьогодні не знає офіційної позиції держави з цього питання. Та це було б півбіди, якби офіційні органи і організації розпочали активну діяльність по втіленню в життя рішень міжнародного форуму, але нічого не робиться. Зокрема, практично зовсім не проводиться робота по розробці Національної стратегії біологічної різноманітності, створення якої передбачене згаданою конвенцією. Ця стратегія має стати загальним політичним інструментом i планом дій, спрямованих на усвідомлення, охорону, збалансоване i розумне використання біологічної різноманітності як національного багатства України.

Створення такої стратегії, охоплює широке коло проблем політики, економіки, екології i використання ресурсів країни, а тому потребує зусиль урядових установ та інших зацікавлених сторін, що мають бути спрямованими на вивчення й оцінку біологічного багатства України i факторів, які на нього впливають, з тим, щоб якнайраціональніше i довічно використовувати ці багатства. Національна стратегія бiорізноманітності повинна бути інтегральною частиною єдиного національного плану збалансованого розвитку України. Її розробка i виконання буде мати неабияке значення, як внесок нашої держави у ноосферну діяльність міжнародної спільноти та основа переговорів з міжнародними організаціями щодо фінансування технологій, науки, освіти і екологічних проектів України.

Конференція в Ріо-де-Жанейро не тільки прийняла конкретні міжнародні екологічні конвенції по змінах клімату, біологічній різноманітності та декларацію по лісах. Дискусії на конференції були досить гострими i глибокими за науковим i політичним змістом. На думку деяких вчених, дискусія по екологічних конвенціях продемонструвала анахронізм розподілу світу на країни розвинуті i такі, що розвиваються, оскільки природні географічні умови не узгоджуються з соціально-економічним діленням, а геополітичний стан планети за повоєнні роки так змінився, що використання лише двох категорій є безглуздим. У світі склалась нова геополітична ситуація і старі уявлення не відображають політичних реалій, які впливають на стан навколишнього середовища.

Але, оцінюючи значення конференції в Ріо, насамперед, слід мати на увазі те, що форум державних діячів i вчених майже всіх країн планети започаткував, по суті нову ідеологію, новий світогляд сучасної цивілізації. Принаймні, була зроблена перша серйозна спроба в цьому напрямку. Форум обговорив ключову проблему ХХI сторіччя: співвідношення екології i економічного розвитку, політики i навколишнього середовища.

Природоохоронна діяльність людства, його турбота про стан навколишнього середовища розглядались не окремо, ізольовано від інших найважливіших проблем розвитку планети, а, навпаки, у взаємозв'язку i взаємозалежності з ними. Всі нарешті, зрозуміли, що тільки стійка, прогресуюча, ресурсозберігаюча світова економіка, яка враховує свою залежність від біосфери, забезпечить стабільне i довічне існування усієї природи, не тільки виживання, а й нормальне життя людей на 3емлi.

Дискусія на Всесвітньому конгресі по навколишньому середовищу i розвитку показала, що об'єднання зусиль усіх країн в галузях економіки, політики, техніки, науки, культури i освіти в інтересах збереження довкілля на екологічно обґрунтованому рівні можливе, якщо ця ідея оволодіє усіма об'єднаними націями i їх колективний розум та організована праця зосередяться на її втіленні в життя. Конгрес показав урядам i парламентам усіх країн світу, що найважливішою проблемою сучасності є зміна світогляду всього людського суспільства. Якщо не вдасться досягти порозуміння усіх країн – людство прийде до самознищення. А порозуміння можливе лише на основі спільної ідеї, ідеології, світогляду. Світогляд має допомогти кожній людині нашої планети усвідомити, що тільки спираючись на нього людство може уникнути екологічного самогубства. Ця ідеологія, чи світогляд, має об'єднати політичних, релігійних, наукових, культурних i просвітницьких діячів в єдиному прагненні зберегти природне оточення людини. В літературі вже з’явилась і назва цього нового світогляду – інвайронменталізм. Ця ідеологія розглядається, як альтернативна усім будь-яким коли-небудь існуючим в капіталістичному чи соціалістичному суспільствах, яким вона приходить на зміну.

Сприйняття цієї могутньої загальної ідеї всіма політичними, державними і міжнародними силами може забезпечити успіх нової парадигми суспільного розвитку, а природі і людини – надійне, вічне і достойне співіснування. Ідеологія iнвайронменталiзму висуває новий погляд на світ, на взаємовідносини людства i біосфери. Головне в ньому – визнання залежності кожної людини i людства в цілому від біосфери. Становище в світі визначається не тільки соціально-економічними умовами, а й станом навколишнього середовища планети в цілому i в кожній країни. Природне середовище істотно обмежує діяльність людини, потенційні можливості якої стримуються закономірностями функціонування глобальних i регіональних екосистем. Прийняття нової iнвайронментальної ідеї зачіпає основоположні людські цінності i вимагає перегляду багатьох постулатів релігій, економіки, політики, науки, культури, освіти. Вся система економічних, політичних i соціальних інститутів, які керують національними i світовою громадською діяльністю, має в своїх великомасштабних проектах повною мірою враховувати їх віддалені екологічні наслідки.

Руйнування навколишнього середовища сьогодні відбувається при цілком, так би мовити, «мирній» діяльності промисловості, будівництва i сільського господарства. Але iнвайронментальний підхід передбачає врахування i збройних конфліктів, мілітарізації, різних форм сепаратизму i економічної відособленості, які, врешті-решт, призводять до розтрачування ресурсів i підривають стійкість екосистем. Тому в будь-якій сфері діяльності людини слід враховувати iнвайронментальну вартість тієї чи іншої дії.

Інвайронменталiзм ми розглядаємо як носій нової системи вселюдських цінностей, як новий всесвітній світогляд. Ясна річ, він стане або вже є утопічним, якщо iнвайронментальнi ідеї не оволодіють усім людством i, насамперед правлячою інтелектуальної елітою планети. Планетарний характер ідеї вимагає планетарного її сприйняття. Але для цього потрібен час. А саме його при загрозливій глобальній iнвайронментальнiй кризі майже немає.

 

Проблема термінології

Перш ніж продовжити iнвайронментальну розмову, вважаю за доцільне коротко зупинитись на термінологічному аспекті нашої теми. Ми вжили термін «iнвайронменталізм». Близькими до цього є «iнвайронменталістика», «iнвайронментальний» тощо. В український науковій і політичній літературі ці терміни або зовсім відсутні, або вживаються дуже рідко. Значно частіше їх можна зустріти в зарубіжній. Вони стали звичайними і розповсюдженими, оскільки виникли не випадково.

Посилення суспільного і наукового інтересу до проблем навколишнього середовища, взаємозв’язків між природою, людиною та живою і неживою природою почало змінювати зміст академічної екології вже 10-30 років тому. Багато дослідників визнають екологію як міждисциплінарну, інтегруючу науку, яка створює міст між природничими i суспільними науками. Екологія, яка нещодавно була розділом біології, вийшла за межі останньої. В літературі i громадському житті, спілкуванні, виступах політичних діячів розпочалась плутанина в термінах. Все, що стосується охорони природи, будь-якого забруднення (в природі, побуті, поведінці людей тощо), знищення живої i неживої природи, безвідходних чи маловідходних технологій, зводиться часто-густо до поняття «екологія». Екологія як наука поступово втрачає предмет i методи своїх досліджень, чіткі їх орієнтири. Такі вирази, як «екологічна криза», «екологічне харчування» не мають ні логіки, ні змісту, якщо виходити з понять академічної науки - екології.

Справжні екологи мають чимало попрацювати аби зберегти i поняття, i зміст, i предмет своєї науки. Головним змістом екології повинні залишатись накопичення i розвиток біологічних знань про взаємозв'язки, взаємовідношення i взаємозалежність між живими організмами та між останніми i неживою природою. Носіями i творцями справжніх екологічних знань повинні бути насамперед ботаніки. зоологи i мікробіологи. Юристи, економісти, філософи, технологи та інші фахівці, які мають науковий інтерес до навколишнього середовища, фактично розглядають юридичні, економічні та інші аспекти природоохоронної діяльності, яка в природному плані, безперечно, пов’язана з екологією, але не є екологією.

Сьогодні термін «екологія» відомий кожній читаючій людини. Він вживається де треба, де й не треба, став траплятися на сторінках газет, наукових i популярних книжок, лунає з екранів телевізорів. Його чуємо від політичних, громадських i державних діячів. Рідко, майже зовсім не зустрінеш термінології, похідної від англійського «environment» – «навколишнє середовище». Але ж вся наукова термінологія вагітна термінами англійського походження. Гадаю, що досить швидко i в українській науковій літературі, а потім i в публіцистиці швидко набудуть широкого розповсюдження поняття i терміни, котрі вживатимуться завжди, коли мова йтиме про науку, що вивчає ті аспекти екології, економіки, політології, освіти, технології, які визначають сучасний стан i віддалене майбутнє навколишнього середовища. Ця наука одержала назву «iнвайронменталiстика». Деякі вчені пропонують назву «iнвайронментологiя». Важко сказати чи стане це поняття поширеним найближчим часом, але для мене очевидно, що зміст, який вкладається в це поняття, буде все глибше проникати у свідомість не тільки учених, а й широкої громадськості. Принаймні вкрай необхідно, щоб люди усвідомили: загроза глобальної iнвайронментальної катастрофи реальна, запобігти їй чи уникнути її можна. лише об’єднавши інтелектуальні i матеріальні ресурси планети.

 

Небезпека катастрофи

В екологічній та iнвайронментальнiй літературі нам все частіше трапляється поняття екологічного імперативу, змістом якого є нагальна вимога, що постала перед суспільством – розробляти економічні, технічні та соціальні плани на найближчу та віддалену перспективу, спираючись насамперед на закони живої природи. Стабільне i довічне існування людства на середньоєвропейському рівні можливе лише за умови, коли воно забезпечить відповідний стан біосфери. Від докембрію до XIX ст. живий покрив – біосфера – функціонував злагоджено. Стійкість усієї цілісної, дінамiчної i організованої системи підтримувалась майже непорушеним кругообігом неживої матерії, енергії і органічних форм. У круговороті живої речовини важливу роль відіграють процеси взаємодії популяцій різних видів, які створюють біоценоз. Біогеохімічні закономірності біосфери виявляються в закономірностях екологічної організації живої матерії. Різноманітність видів, що зростала в ході еволюції, забезпечувала стійкість біосфери. Поява на Землі людини, виникнення могутньої індустрії призвели до інтенсивного i масштабного впливу на біосферу з боку промислового i сільськогосподарського виробництв, котрий все посилюється. Ринкова економіка виявилася неспроможною опанувати глобальні екологічні проблеми. Ринкові сили орієнтовані на окремих осіб, промислові компанії чи країни. Поза увагою залишається вселюдський, глобальний екологічний імператив. Інтереси людей розійшлись з вимогами живої природи. Все гостріше відчувались глибока потреба у прискоренні наукового пізнання її законів, обмеженість існуючих біологічних концепцій i недостатність природознавчої методології. Це в теорії. А на практиці навіть «поточний ремонт» біосфери не завжди проводиться в належній мірі, оскільки прагнення підприємств i компаній одержати найвищий прибуток ставить перепони на шляху подолання iнвайронментальної кризи навіть у багатих розвинутих країнах 

Але сьогодні мова йде вже не про локальні, регіональні проблеми захисту навколишнього середовища: охорону зникаючих видів у окремих країнах; небезпеку забруднення ґрунтів, повітря, води. парниковий ефект, озонові діри, створення мережі заповідників, охорону окремих природних компонентів тощо. Нині ми підкреслюємо, що розпочався зовсім новий етап в історії людства, бо виникла реальна серйозна i неминуча небезпека швидкої, за якихось 50-100 років, iнвайронментальної катастрофи. Для такого прогнозу вистачає наукових даних. Багато вчених вважають, що єдиний вихід для людства – в переході від біосфери до ноосфери.

Брак сучасних концепцій i надійної методології в науці про навколишнє середовище та їх обмеженість штовхають до пошуку нового світогляду людства. У цьому зв'язку було б корисно, на мій погляд, всебічно оцінити ідеологію iнвайронменталiзму, принаймні як основу для подальшого формування ідей, методів i підходів до усвідомлення людством необхідності зосередити економічні, політичні i екологічні зусилля всього світового співтовариства для спрямування еволюції життя планети по шляху ноогенезу (антропогенезу), тобто розумного управління розвитком біосфери і людства з позитивним наслідком.

Серйозні екологи знають, що сучасні міжнародні організації, уряди і парламенти усіх країн, президенти i прем'єри, крім нескінченних розмов про те, що екологічна катастрофа стрімко насувається на нашу планету, нічого або майже нічого не ро6лять для її подолання i попередження. Глобальна катастрофа майже неминуча, якщо, зрозуміло, людство не змініть докорінно не тільки своє життя, але й його мету - такою є думка багатьох фахівців про долю сучасної цивілізації.

 

Взаємопов'язаність

Iнвайронментальна проблема залежить від інших глобальних проблем, що стоять перед людством, i глибоко пов'язана з ними. Сьогодні шоста частина людства страждає від голоду та вмирає від нього, половина не забезпечена медичною допомогою i джерелами чистої води. Вичерпуються запаси корисних копалин, насамперед палива i сировини. Все більше ускладнюється демографічна ситуація. Засоби масової інформації шалено, наввипередки намагаються принаймні налякати людей конкретними проявами екологічного, демографічного, епідеміологічного чи енергетичного лиха. Але, на превеликий жаль, люди їх не чують. Ні світова громадськість, ні більшість урядів зовсім не усвідомили справжніх масштабів i серйозності катастрофи, яка насувається. Може тому це нас не лякає, що здається неймовірною страшна до­ля наших онуків і правнуків? Чи така байдужість спричинена втомою від нагнітання усіляких жахів, екологічних негараздів, регіональних аварій, катастроф тощо? А може люди просто не вірять, що глобальну катастрофу можна попередити i подолати? Мабуть, діють усі ці та й інші причини.

На наше переконання, iнвайронменталiзм є дуже привабливою ідеологією, бо це надійна альтернатива загибелі природи i людства. Щоб переконатись в цьому, наведемо лише деякі проблеми i питання, якими в комплексі, системно, взаємопов'язано має займатися iнвайронметалістика як наука про навколишнє середовище: економіка, нормальний процес відновлення фізичних і соціальних потенцій людини, здоровий, доброзичливий, повноцінний спосіб життя людини в незабрудненому i неагресивному середовищі, перебудова національної і глобальної економічних систем і створення стійкої прогресуючої світової економіки, відновлення порушених балансів у енергетиці, сировинних ресурсах, продовольстві, на транспорті, в демографії, торгівлі, піднесення їх на новий  рівень, поширення найновітніших технологій із розвинутих країн у “треті” країни заради вирівнювання рівня та якості життя окремих держав і окремих верств населення, повна демілітаризація i усунення загрози війни в будь-якому районі 3емлi, просвітницька діяльність держав в ім’я спасіння усього людства від агонії і кінцевої загибелі.

Сучасний світ - це транснаціональна система з притаманною їй динамікою розвитку. Для порятунку середовища життя потрібні надзвичайно рішучі дії міжнародного співтовариства. Щоб здійснити ці рішучі дії, які торкаються фундаментальних основ нашої цивілізації, потрібна науково обґрунтована загальнолюдська стратегія виживання, збереження рівноваги у біосфері і попередження глобальних катастроф. Якщо до останнього часу охорона навколишнього середовища спиралась на емпіричні уявлення і обмежені знання про природу, а вжиті заходи були спрямовані на збереження окремих популяцій, бiоценозiв та ландшафтів, то сьогодні йдеться про біосферу в цілому.

Подолання глобальної, загальнобіосферної кризи вимагає кардинальних перетворень в галузях етики, права, економіки, природознавства i філософії. Питання про збереження на нашій Планеті Життя i Людини повинно стати пріоритетним для світового співтовариства. Вже зараз багато хто розуміє, що зміни в навколишньому середовищі, спричинені дією однієї чи кількох держав, можуть позначитись на екологічній ситуації в багатьох інших. Це й трансграничне перенесення забруднювачів, i зміни клімату, i озонові «діри» в атмосфері тощо. Такі події загрожують «екологічними війнами», хай i за допомогою юридичних, правових дій, але ж здатними призвести до серйозних ускладнень в усьому світі. Світовому співтоваристві слід винайти надійні важелі для їх попередження.

 

Нове мислення

На мій погляд, дії по збереженню екологічної рівноваги повинні спиратися на три вселюдські цінності: 1) демократію як найкращу форму політичної організації суспільства; 2) динамічний вільний ринок як найкращу форму його економічної організації; 3)самосвідомість людей, які відчувають себе частиною світової цивілізації. Без глобальної економіки, яка обов'язково включає в свою сферу Африку і Південну Америку, без міжнародного співробітництва і партнерства не будуть успішними найнаполегливіші зусилля фундаментально змінити нашу цивілізацію. Слід змінити правила ринкової економіки та враховувати закономірності існування навколишнього середовища при прийнятті економічних рішень, якщо такі дії можуть попередити екологічну шкоду або подолати егоїстичні намагання промислових корпорацій.

 Інвайронменталістськими є наші турботи про створення відповідних соціальних і політичних умов для реалізації плану дії, спрямованих на позитивні зрушення в оточуючому нас світі. Серед цих умов – соціальна справедливість, реалізація прав людини, збалансоване харчування, турбота про здоров'я, високий рівень письменності політичні свободи, співробітництво і відповідальність. На жаль, більшість країн і, зокрема Сполучені Штати Америки, як на мою думку, претендуючи на провідну роль в здійсненні глобального плану відновлення екологічної рівноваги, не оволоділи ідеями інвайронменталізму. Україні не поталанило: я не знаю керівника найвищого державного рівня, який би глибоко цікавився екологією і навколишнім середовищем і сприяв їх розвитку і охороні в нашій країні.

Розглядаючи інвайронментальний світогляд, не можна обминути питання про місце вчення B.І. Вернадського про ноосферу в ідеології інвайронменталізму. Хоча ці дві ідеології дуже близькі, але Вернадський майбутнє живої оболонки бачив радісним і безхмарним, надійним і стійким, очевидно не помічаючи негативної дії людського розуму. Сьогодні вже всі переконались, що крім «розумної» розумової діяльності людини ми занадто часто стикаємося з «нерозумною». Політики і економісти нерідко подають дійсність у спотвореному вигляді, прикрашають її, а вона незмірно складніша, небезпечна і загрожує людству катастрофою, бо неминучими є трагедії планетарного масштабу, якщо будемо жити ілюзіями, а не реальністю.

За даними деяких дослідників, щоб забезпечити у 2050 р. споживання для всього людства на європейському рівні, треба збільшити обсяг виробництва в 10 разів. Але це абсолютно неможливо. 3а цих умов більшість країн не можуть досягти тих стандартів життя homo sapіеns, яких досягли індустріально розвинуті країни світу. А це означає, що неминучою є боротьба за ресурси. Вона відбувається вже сьогодні, але продовжиться ще в ширших масштабах як внутрішньо видова боротьба за існування, буде гострою і драматичною. Такою, яка не була притаманна ніякому іншому біологічному виду.

Вся наукова література сучасності переповнена запевненнями, що інвайронментальну кризу можна подолати технічними засобами. На думку більшості авторів, цього можна досягти, створивши нові безвідходні технології, нові методи переробки відходів, забезпечивши очищення річок, відновлення лісів тощо.

Всі ці засоби насправді можуть лише віддалити катастрофу, а не подолати кризу. Технічне переозброєння суспільства і можливе, і потрібне, але воно повинне супроводжувати підготовку, розробку і виконання багатьох інших програм докорінної перебудови cycпільства, його потреб, освіти, моралі. Слід знайти якісно новий шлях розвитку людської цивілізації; який би відкинув звичні ілюзорні сподівання, начебто можливо простим удосконаленням іcнyючих пріоритетів  досягти гармонізації відносин між природою і суспільством. На цьому шляху чи не найважливішим є усвідомлення людством нeобxіднocті змінити себе, свої потреби. Хоча годі сподіватися, що в найближчі десятиріччя людство багаторазово скоротить свої потреби, але можна твердити, що воно зможе за цей час навчитися значно ефективніше використовувати природні ресурси і набагато зменшити навантаження на біосферу.

Негативні наслідки науково-технічного прогресу будуть долатись новими досягненнями. науки і техніки. Більше того, інтелект людства нині цілком достатній для того, щоб перевести біосферу і суспільство на шлях, який забезпечить їм вічне існування. Люди та уряди і сьогодні знають, як зберегти тропічні ліси і тайгу, але не хочуть цього робити. Для сприйняття нових вимог їм треба змінити норми своєї поведінки, своїх дій, підкорити сучасні зусилля забезпеченню існування майбутніх поколінь.

 

Узгодження позицій

Перед людством виникає завдання вести загальнопланетарну науково-технічну політику, розробити нові принципи розподілу природних та інтелектуальних pecypcів. Але сьогодні різні цивілізації по різному сприймають необхідність адаптуватися .до нових умов та зміни життєвих стандартів аж до регламентації життя народів і навіть окремої родини. Haвіть коли керівники держав і вчені знайдуть спільну мову і оберуть правильний шлях подолання інвайронментальної кризи, північноамериканська, японська. китайська, російська та інші цивілізації можуть не сприйняти цьoгo шляху і не підуть на утвердження нових моральних засад, підкорення колективним обов'язкам, бо одна цивілізація, наприклад японська, може вважати, і cкopішe так воно й буде, - що вона має переваги над іншою і повинна визначати стандарти майбутнього життя, іcнування природи і суспільства. Занадто різними є: тихоокеанські і атлантична, африканські і південноамериканська цивілізації, щоб вони легко сприйняли інвайронменталізм.

Ще важче досягти злагоди, домовленостей, спільних дій в інвайронментальній політиці, скажімо, мусульманськогo і християнськогo cвітів. А cвітові потрібний компроміс, злагода ycіx цивілізацій і релігій, подолання конфронтацій між ними. Для цього людство має усвідомити, що cтoїть перед беспосередньою небезпекою інвайронментальної катастрофи, яку слід загальмувати, відтягнути в часі і підготуватись до переходу на нові стандарти життя. Але цього важко, дуже важко досягти.

Наведу лише один доказ слушності своїх слів. Серед глобальних проблем науки і суспільства чи не найгострішою с демографічна ситуація на планеті. Через 50 pоків населения Землі подвоїться, а через 150 – збільшиться до 25 мільярдів ocіб. Щодобово нині народжується 260 тис. чоловік. Лише 20% населення 3емлі cnоживають 80 відcотків cвітових продовольчих pecypcів. На одну дитину в США витрачасться в 300 разів більше коштів, ніж на одну непальську. Як узгодити два паралельні процеси: посилення екологічної кризи та швидкий і постійний pіcт народонаселения? 16 тис. представників 160 кpaїн, які зібрались у вересні 1994 р. в Kaїpі на Міжнародній конференції з питань народонаселення і розвитку, не змогли досягти угоди щодо прийняття плану спільних дій по скороченню приросту населення Землі на майбутні 20 poків. А як багато інших інвайронментальних проблем! І вcі вони не менш складні, і без їх вирішення настане катастрофа. Світова наука і cвітовa демократія мають її попередити, хоч дocвід Kaїpcькoї конференції показує, наскільки це важко зробити.

 

Відчути загрозу

В цій статті читач відчує певний песимізм в оцінці iнвайронментальної ситуації на нашій планеті. Заради об’єктивності слід сказати, що деякі вчені не поділяють цього песимізму i твердо та самовпевнено заявляють: “Катастрофи не буде”. Автор цих слів також стверджує: “Ніякої демографічної кризи немає. Реальної небезпеки голоду не існує. Не слід перебiльшувати й рівні штучно створеної, наведеної радіації. В глобальному масштабі ні екологічної, ні якоїсь іншої незворотної кризи на планеті не існує”.

Треба сказати, що більшість людей лише інтуїтивно передчувають загрозу загальнопланетарного характеру як у природі, так i в суспільстві, не спираючись на наукові факти про можливість катастрофічного кінця сучасного шляху еволюції планетарної цивілізації. На жаль, і Конгрес в Pio в певній мірі заспокоїв громадськість, створив деякі ілюзії, зосередив зусилля окремих країн i світового співтовариства на локальних практичних заходах, але не відкрив перед народами справжніх горизонтів цивілізації, не підняв громадську свідомість до розуміння безумовної i термінової необхідності якісних змін в планетарній iнвайронментальнiй обстановці i політиці. Конгрес породив безгрунтовні сподівання світу на стійкий позитивний розвиток i відволік його увагу від iнвайронментальної кризи, яка значно глибша, ніж можна її уявити, спираючись на рішення Конгресу.

Попри усіх протиріч i розмаїття думок, наукова громадськість має форму­вати iнвайронментальний підхід до кризової ситуації, в якій опинилися природа i людство. На мій погляд, вона може спиратись при цьому на такі напрямки загальнолюдської діяльності.

Перше, слід стабілізувати народонаселення світу шляхом створення в кожній країні умов, потрібних для переходу від динамічної рівноваги на рівні високих народжуваності i смертності до стабільної i динамічної рівноваги на низькому рівні народжуваності i смертності, характерної для більшості індустріально розвинутих країн.

Друге, потрібно подбати про створення в короткі строки нових безвiдходних технологій в тих галузях промисловості, які все ще забруднюють навколишнє середовище.

Третє, ситуація вимагає прийняти пакет нових міжнародних угод, які передбачали б механізм обмежень i заборонних актів, взаємопогодження планування, стимули, штрафи, взаємні зобов’язання, потрібні для успіху глобального генерального плану відновлення рівноваги в природі.

Четверте, слід виробити програми співробітництва у справі виховання громадян планети на основі природоохоронних знань.

Нарешті, потрібно шукати шляхи підвищення принаймні моральної відповідальності державних діячів за долю біосфери, домогтися поінформованості всього людства про дисонанс у взаємовідносинах природи і суспільства.

Людство може обрати або шлях інвайронменталізму, або шлях катастрофи і самогубства. Сподіваюсь, переможе розум і мудрість, буде обрано кращий шлях.