Верхогляд О.О.,

Романовська Ю.Ю.,

Романовський О.О.

незалежнИЙ (приватнИЙ) СЕКТОР вищОЇ ОСВІТИ США. Прибуткові і неприбуткові ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ

Вступ  

В останній час в Україні ведеться багато дискусій щодо долі приватної освіти, в тому числі – місця приватних вищих навчальних закладів (ВНЗ) у системі вищої освіти країни. Багато різних поглядів існує з цього питання як серед освітян – викладачів, керівників різних рівнів, студентів, так і серед українського населення. Хоча в країні вже чимало приватних навчальних закладів мають позитивний досвід і досягнення в підготовці фахівців, все ж вони часто розглядаються не тільки як альтернативні державним і муніципальним ВНЗ, а навіть як небажані конкуренти. Це, вочевидь, пояснюється як недосконалою нормативно-правовою базою в галузі освіти (в частині – приватної вищої освіти), недостатньо вивченим досвідом функціонування недержавних секторів освіти економічно розвинених країн, так і випадками шахрайства і обману з боку деяких приватних ВНЗ.  

Важливим для подальшого реформування системи вищої освіти може стати багатолітній досвід існування приватних (незалежних) ВНЗ США, серед яких багато відомих і потужних університетів, інститутів і коледжів. Також цікавим є аналіз їхніх організаційно-правових форм існування, особливостей функціонування, принципи поділення їх на прибуткові і неприбуткові, думка про них самих американських фахівців.  

В Україні зазвичай приватні ВНЗ просто групуються разом як прибуткові юридичні особи, що здійснюють освітню діяльність на комерційній основі. Тому всі разом вони підпадають під одні й ті ж закони і правила. Але такий підхід – ”один розмір для всіх” – є неадекватним, оскільки він не відображає більшої варіативності таких навчальних закладів. При аналізі діяльності таких навчальних закладів необхідно звертати увагу на ті риси, що відрізняють їх один від одного. Однією з таких рис є приналежність до різних типів власників за існування спільної для всіх них (і власників, і їхніх ВНЗ) приватної форми власності. Для того, щоб встановити практичну та придатну для вживання типологію поділу приватних освітніх закладів на групи в залежності від типу власника, необхідно організувати (згрупувати) весь приватний сектор вищої освіти у відповідності з типами власників (за типами власників у системі приватної форми власності на ВНЗ). Таким чином необхідним є відповісти на питання: хто саме є власником цього закладу?  

Такий підхід поділу приватних навчальних закладів на групи в залежності від типу їхніх власників широко виправдав себе у світовій практиці. Але у той час, як деяка інформація про європейські моделі інституційної власності у сфері освіти відома в Україні, інформація і фактичні дані про інституційні моделі власності у сфері освіти в США досліджені поки що мало.  

Мета роботи. Розглянемо характерні риси приватного (незалежного) сектору вищої освіти США (чотирирічних незалежних коледжів, малих і великих приватних університетів), проаналізуємо особливості прибуткових і неприбуткових ВНЗ США, принципи акредитації американських ВНЗ, зробимо висновки щодо ролі прибуткових і неприбуткових ВНЗ в системі вищої освіти США. Також розглянемо деякі особливості недержавного (приватного) сектору вищої освіти України.

1. Незалежний (приватний) сектор вищої освіти в США

Приватні (незалежні) коледжі й невеликі університети з чотирирічним терміном навчання впроваджують у США різноманітний досвід отримання осві­ти. Багато з них готують, насамперед студентів, які здобувають ступінь бакалавра. Коледжі і університети незалежного (приватного) сектора вищої освіти США, які мають необхідний науковий потенціал, готують також і магістрів, і докторів.  

Річард Екман, президент Ради незалежних коледжів, аналізуючи відмінність між незалежними (або приватними) коледжами та університетами, а також ВНЗ публічного сектора (тих, що належать штату або міській громаді), зазначає [1, с. 10-11], що „найістотнішою рисою вищої освіти в США є її різно­манітність. Уряд країни не контролює ні навчальні програми, ні методи викладання в коледжах та університетах США. Роль же державних органів управлін­ня досить незначна. І саме в ”незалежному”, або ж ”при­ватному”, секторі вищої освіти спостерігається найбільша різноманітність філософських підходів до освіти, навчаль­них програм і традицій. Цей сектор охоплює близько 600 невеликих коледжів та університетів, серед яких і найшановніші вищі навчальні заклади США [див.:1, с. 59-63; веб-сайт Ради незалежних коледжів: http:// www.cic.org/].  

Цікавими є такі різні особливості американських незалежних ВНЗ. Наприклад, коледж Урсинус у штаті Пенсільванія пропонує міждисциплінарну програму для першокурсників, яка знайомить їх з різни­ми працями в галузі гуманітарних і суспільно-політичних наук. У коледжі Воррена Вілсона в штаті Північна Кароліна всі студенти зобов'язані фізично допомагати утриму­вати цей заклад у належному стані і вважають це одним із важливих компонентів освітньої філософії коледжу. В Нортлендському коледжі в штаті Вісконсин керівництво докладає чимало зусиль, щоб виховати у студентів дбай­ливе ставлення до навколишнього середовища. У коледж Андерсона Броддуса в штаті Західна Віргінія студентів на­бирають із маленьких містечок, розкиданих по пагорбах Західної Вірджинії, і багатьох із них готують до наукової чи медичної кар'єри. В заснованому квакерами коледжі Ерлгем, розташованому в штаті Індіана, основною формою прийняття рішень є досягнення консенсусу серед усіх студентів. Жіночий коледж Сідар Крест у штаті Пенсільванія спростовує стереотип про те, що жінки не здатні досягати успіхів у науці, багато з його випускниць стали науковцями [1, с. 10-11].

Інші цікаві факти. Вітон коледж (м. Вітон, штат Іллінойс), що має 2890 студентів і оплата за навчання в якому у 2008-2009 навчальному році дорівнювала 25,5 тис. дол., має чудову інфраструктуру і сучасну матеріально-технічну базу. Готує бакалаврів і магістрів у різних галузях мистецтв і наук, серед них: прикладні науки з охорони здоров’я, древні мови, антропологія, біблейська археологія, різні види мистецтв, студії з теології та біблії, біологія, бізнес та економіка, хімія, християнська освіта та місіонерство, спілкування (комунікація), комп’ютерні науки, економіка, початкова освіта (молодші класи школи), англійська мова, студії з охорони навколишнього середовища, німецька мова, французька мова, математика, геологія, історія, історія та соціальні науки, міждисциплінарні студії, міжнародні відношення, інженерні науки (основи), медичні сестри (основи), музика (шість напрямків), філософія, фізика, політичні науки, психологія, середня (шкільна) освіта (два напрямки), соціологія, іспанська мова. Надає докторські ступені з біблейських наук і теології, а також – з клінічної психології. Відомий вихованням у студентів високої моралі та етики поведінки й співіснування у сучасному суспільстві. Культивує багато індивідуальних і командних видів спорту. (Спортивні команди коледжу мають назву ”Грім”) [2, с. 241].

У Бард коледжі в Аннандейлі на Гудзоні (штат Нью-Йорк) навчається біля 1800 студентів (річна вартість навчання у 2008-2009 навчальному році складала 37574 доларів). Коледж відомий інноваційними навчальними програмами, має в своєму складі економічний інститут Леві, консерваторію, школу мистецтв Мільтона Евері (магістратура і аспірантура), Центр з організації та збереження бібліотек, музеєзнавства і мистецтв в сфері сучасної культури. Випускники коледжу – відомі економісти і фінансисти, артисти, музиканти, письменники, критики, композитори, діячі кіно і театру. Серед них: актор Чеві Чейз, один із керівників і продюсерів кіностудії Універсал Парамаунт - Том Маунт, відомий інвестор-фінансист Ашер Едельман та ін. Коледж має відому в США жіночу команду з регбі [2, с. 248].

Бернард коледж – це нью-йоркський гуманітарний ВНЗ для жінок. Має довгу славетну історію, входить до складу одного з передових дослідницьких університетів Нью-Йорка. Загальна чисельність студенток – 2389, річна вартість навчання - більше 33 тисяч доларів (2008-2009 р.). Коледж надає бакалаврські ступені більше ніж з 50 галузей наук: природничих, гуманітарних, соціальних, а також у мистецтвах і міждисциплінарних програмах. У коледжі популярними є багато видів спорту: стрільба з лука, парусний і човновий спорт, баскетбол, туризм, фехтування, хокей на траві, гольф, плавання та дайвінг, легка атлетика (на відкритому повітрі та в залі), поло, футбол (європейський ”сокер”), софтбол, теніс, волейбол та інші ігрові види спорту [2, с. 249].

Гемпшир коледж (м. Амхерст, штат Массачусетс) має 1350 студентів, плата за навчання - більше 20 тисяч доларів на рік (2008-2009 р.). Коледж пропонує: загальноосвітні та пізнавальні програми (основи) з лінгвістики, психології, філософії, розумової діяльності та комп’ютерних наук; гуманітарні науки, мистецтва та культурні студії: кінематографія, дизайн (студійний), література, мас-медіа та поглиблене вивчення філософії; соціальні науки: поглиблене вивчення соціології та антропології, економіки, історії, політичних наук і психології; природничі науки: традиційні природничі науки, математика та біологічна антропологія. На міждисциплінарних курсах викладаються театральне мистецтво, студійні курси (документальне та авторське кіно), письменницька творчість. Серед випускників багато акторів, скульпторів, музикантів, письменників, режисерів, співаків, кінематографістів [2, с. 251].

У Сара Лоуренс коледжі (м. Бронксвіл, штат Нью Йорк) вчаться студенти майже з усіх штатів Америки та 34 країн світу. Загалом їх понад 1500: понад 1200 з них навчаються в бакалавратурі та 300 студентів – в магістратурі. Станом на 2008-2009 навчальний рік коледж входить до вісімки найдорожчих у США (річна вартість навчання складає 39450 доларів), а з проживанням, харчуванням та студентським сервісом він є найдорожчим у США (повна вартість послуг коледжу разом із навчанням складає 53166 доларів на рік). У бакалавратурі навчають за нетрадиційними навчальними програмами: творчих мистецтв – письмова творчість (письменництво), музика, танці, театр, художня творчість (малювання), та кіно як мистецтво; історії та соціальних наук - антропологія, економіка, політичні науки, соціологія; гуманітарних наук – азійські студії, історія мистецтв, кіномистецтво, мови, література, філософія, релігія; природничих наук – біологія, хімія, фізика, комп’ютерні науки, математика. Магістратура пропонує такі програми: письмова творчість, мистецтво вчити (педагогіка), розвиток дитини, захист здоров’я, генетика людини, театр, танці, а також – історія жіноцтва. В коледжі працювали Франклін Д. Рузвельт та Барак Х. Обама [2, с. 255].

Університет Тафтс (м. Медфорд, штат Массачусетс) має 5016 студентів при вартості навчання 48386 доларів на рік (2008-2009 р.). Школи мистецтв і наук та інженерна вчать на бакалаврів і магістрів. Відомі школи: права та дипломатії Глетчера, медицини, ветеринарної медицини. Випускники: Джон Хербст – посол США в Україні, Коу Нкенсен Аркаа – віце-президент Гани, Джері Фелтман – посол США в Лівані, Джеймс Фолі – посол США в Гаїті, Вольфганг Ішінгер – посол Німеччини в США, Костас Караманліс – прем’єр-міністр Греції та ін. [2, с. 256].

Університет Тулейн (м. Нью Орлеан, штат Луїзіана) навчає 6749 студентів. Річна оплата навчання у 2008-2009 р., в середньому, дорівнювала 38664 доларам. В університеті працюють Ньюкомб-Тулейн коледж, школи архітектури, бізнесу А.Б.Фрімана, права, вільних мистецтв (гуманітарні науки), медицини, громадського здоров’я та тропічної медицини, наук та інженерії, соціальної роботи. Є школа підвищення кваліфікації та безперервної освіти. Для порівняння наведемо деякі цифри. Так, річна вартість навчання в Ньюкомб-Тулейн коледжі – 38724 долари, в школі права – 47234 долари, в школі медицини – 28594 долари. Вартість однієї кредитної години (15 академічних годин протягом семестру) дорівнює: 1245 доларів – у школі громадського здоров’я та тропічної медицини; 740 доларів – в магістратурі в школі бізнесу А.Б.Фрімана; 237 доларів – в школах соціальних наук і підвищення кваліфікації та безперервної освіти. Серед видатних випускників – Девід Філо – співзасновник інформаційної мережі Yahoo!; Міхаель Де Бейкі – кардіохирург, автор нових технологій в операціях на серце (оперував Бориса Єльцина); Лінді Боггз – посол США; Ньют Гінгріч – спікер Ради представників США. Спортивні команди мають назву ”Зелена хвиля”, талісман університету – пелікан. Кольори спортивних команд – зелені й блакитні [2, с. 257].

Незважаючи на відмінності, всі 600 незалежних коледжів та університетів США мають такі спільні ознаки [1, с. 10-11]:

Головна з них – їхня висока популярність, доступність і можливість для кожного абітурієнта знайти своє місце в одому з них.

Вони досить невеликі, кількість студентів у них рід­ко перевищує 3000 осіб.

Вони переважно або повністю орієнтуються на чоти­рирічний базовий університетський курс, маючи значну кількість бакалаврських і дуже мало аспірантських програм. Деякі з них все ж готують і магістрів, і докторів.

Усі члени професорсько-викладацького складу є патріотами своїх навчальних закладів і відданими своїй справі. Хоча більшість із них займають­ся науковою роботою, вони вважають її другорядною порівняно з основним своїм обов'язком – викладанням і вихованням. Вони проводять багато часу зі студентами в аудиторії і за її межами, значну частину свого часу присвячують дружньому спілкуванню з молоддю і виховній роботі.

Методика навчання носить інтерактивний, заохочу­вальний, а в багатьох навчальних закладах – індивідуальний характер.

Оскільки в цих закладах розуміють, що значна части­на навчального процесу проходить поза межами аудито­рії, створюється багато можливостей для спілкування студентів між собою та з викладачами; це спілкування вважається в навчальних програмах важливим чинни­ком передачі знань.

Ці навчальні заклади відкрито говорять про системи цінностей, що їх покладено в основу їхнього функціонування. Інколи це цінності релігійного характеру, які сприяли створенню коледжу, або ж результат впливу цих цінностей на формування особистості, якщо віросповідання вже не грає вирішальної ролі в навчальному процесі. Іноді в системі цінностей відобра­жено конкретну освітню філософію. Наприклад, філо­софія ”великих книг” найповніше втілена в навчальних програмах коледжу Св. Іоанна з двома відділеннями в штатах Меріленд і Нью-Мексико. А ”робітнича” філосо­фія характерна для коледжу Воррена Вілсона і коледжу Беріа в штаті Кентуккі, де, крім навчання, студенти по­винні працювати й утримувати цей навчальний заклад.

У цих навчальних закладах викладання суспільно-політичних і гуманітарних дисциплін вважається дуже важливим, оскільки вони допомагають сформувати випускника не лише як спеціаліста, але і як свідомого громадянина своєї країни. Тому в цих навчальних закладах поєднується ґрунтовне професійне навчання із вихованням високоморальної особистості, прищепленням студентам системи загальнолюдських цінностей, вихованням у них стійких морально-етичних норм поведінки і навчанням їх цивілізованому співіснуванню в глобальному суспільстві.  

Процес отримання вищої освіти, запропонований цими коледжами, надзвичайно ефективний. Наприклад, статис­тичні дані про відсоток студентів, які завершують повний курс за програмами з отриманням ступеня, свідчать, що у невеликих приватних ВНЗ цей відсоток вищий, ніж у більших університетах штатів. І це спостерігається не лише серед найобдарованіших студентів, а й серед студен­тів, які вступають до коледжу чи університету з нижчими оцінками за середню школу чи за відбірковий тест SAT (http://www.collegeboard.com). Вищий відсоток студентів, які завершують повний курс навчання за програмами, що передбачають отримання ступенів, спостерігається також в інших соціально-економічних групах, яким властиві низькі загальні показники отримання вищої освіти як такої. До цих груп належать, наприклад, студенти пер­шого покоління із сім'ї, де отримується освіта в коледжі, студенти, змушені працювати повний робочий день, або студенти - представники різних меншин.  

Пояснення досить високої ефективності менших при­ватних ВНЗ порівняно з іншими навчальними закладами можна знайти в тому, що студенти ”самі беруть участь у процесі здобування знань”. Джордж Куг, керівник Національного дослідження студентської активності в навчальному процесі, яке проводиться в сотнях коледжів та університетів, зауважує, що ”успіх студента в коледжі залежить від того, наскільки добре він знає викладача, чи бере участь у роботі гуртків та інших студентських захо­дах, чи проходить він практику, чи відвідує семінари, які вимагають його активної участі, усних виступів і числен­них письмових робіт” [1, с. 11]. У невеликих навчальних закладах існує більша, ніж у великих ВНЗ, імовірність того, що ці фактори діють.

Невеликі незалежні ВНЗ можна знайти повсюди в США - у великих і малих містах, у сільській місцевості. Ці коледжі й університети охоче приймають обдарованих студентів із різних прошарків суспільства, які урізноманітнюють дискусії на семінарах і мають свою думку. Високо цінують і студентів з інших країн (хоча навчання завжди проходить англій­ською мовою).  

2. Особливості великих приватних ВНЗ США

з науково-дослідницькою базою

Джеймс В. Вагнер, президент університету Еморі в Атланті, штат Джорджія, вважає, що ”приватні уні­верситети мають більшу фінансову незалежність, ніж публічні навчальні заклади. Тому приватні установи можуть запропонувати цікавіші навчальні програми” [1, с. 6-7]. Розглянемо далі головні переваги великих приватних (незалежних) університетів США із науково-дослідницькою базою на прикладі університету Еморі, Гарвардського університету, Массачусетського технологічного інституту та Йельського університету.

. Однією із сильних рис американської системи вищої освіти, як вже зазначалось, є її велика різноманітність. Вища освіта в Америці може задовольнити найширше коло потреб - від невеликих коледжів, розрахованих на кілька сотень студентів, до великих державних універси­тетів з десятками тисяч студентів; від дворічних місцевих коледжів з програмами професійно-технічного навчання - до фінансованих приватним шляхом університетів з ши­роким спектром наукових досліджень. Конкретний вибір навчального закладу багато в чому визначається планами студентів щодо майбутньої професійної діяльності, їхніми фінансовими можливостями та місцем розташування цих закладів. Іншими словами, вибір залежить від того, яке у них покликання, які фінансові можливості, чи хочуть вони залишати домівку. Зрештою, найважливішим чинни­ком є відповідність навчальної установи запитам студента.  

В США 92 зі 100 найбільших університетів фінансу­ються не федеральним урядом, а одним із 50 штатів. 77% студентів у країні отримують вищу освіту саме в цих навчальних закладах. Однак у більшості рейтингів приват­ні університети, за винятком трьох-чотирьох, займають майже всі 25 перших місць. Тому в США і в усьому світі високо цінуються саме приватні університети з міцною науково-дослідницькою базою.  

Які ж головні риси приватних університетів із широкою дослідницькою програмою? Чим вони приваблюють студентів із усіх куточків світу?  

Приватні університети з науково-дослідницькою про­грамою пропонують професійну підготовку (наприклад, у сфері юриспруденції, медицини, в інженерній справі), а також програми навчання, які передбачають отримання ступеня доктора. Окрім викладання, професорсько-викладацький склад факультету приділяє багато уваги і науковій праці.  

Насправді оплата праці й підвищення по службі профе­сорів у цих закладах визначається як якістю викладання, так і науковою й дослідницькою роботою. Але в універси­тетах штатів (державних або публічних) також існують програми професійної підго­товки, програми навчання для отримання ступеня доктора і багато уваги приділяється науці й дослідженням. То чим же відрізняються від них приватні університети?  

Найперше, приватні університети загалом мають більшу фінансову гнучкість: їхній бюджет не залежить від законодавчих органів штату, а кошти надходять від випускни­ків, благодійних фондів, наукових та інших професійних організацій, які надають допомогу університетам шляхом фінансування програм, стипендій, утримання будівель і професорських посад. Хоча в університетах штатів (державних або публічних) так само зростає кількість таких джерел фінансування, все ж таки їхня наявність відкриває перед приватними універ­ситетами більше можливостей для збереження лідерства і для створення спеціалізованих навчальних закладів і спеціальних програм з метою проведення досліджень у нових перспективних галузях. Саме ця гнучкість дає змогу студентам здійснювати наукові дослідження в тих сферах, які навряд чи заохочувалися б в інших місцях.  

Фінансова незалежність приватних університетів надає їм більше можливостей для відкриття філіалів в інших країнах. Наприклад, мешканці штату Джорджія навряд чи погодяться використати свої податкові кошти для відкрит­тя навчального центру в Лондоні. Але, очевидно, вони ві­тали б відкриття такого центру приватним університетом Еморі. Загалом, приватним університетам легше відкривати за межами країни дослідницькі центри й організації, що забезпечують студентів послугами чи навчальними про­грамами. Наприклад, університет Еморі має програми з міжнародної охорони здоров'я в різних країнах Африки, на Кавказі і в Азії. Його бізнес-програми існують у різних країнах Європи й Азії. Ці програми дають змогу американ­ським студентам і викладачам як в Америці, так і за кордо­ном залучати найкращих спеціалістів з інших країн [1, с. 7].  

Нарешті, більшість приватних університетів з науково-дослідницьким ухилом, які поступаються за розмірами університетам штатів, вдало поєднують значні ресурси й кількісний склад студентів і викладачів (слід зазначити, що в приватних ВНЗ США навчальні групи значно менші, ніж в публічних (державних), як правило, краща матеріально-технічна база, а навчання носить більш індивідуальний характер). Хоча в будь-якому з приватних чи публічних (державних) навчальних закладів США надаються прекрасні можливості для навчання і дослід­ницької роботи, в приватних закладах територія універси­тетського містечка менша, тому вченим, які працюють у різних галузях, легше спілкуватися, оскільки факультети і кафедри зазвичай розташовані на відстані невеличкої прогулянки. Найважливіші відкриття нині здійснюються під час міждисциплінарного співробітництва, тому, оче­видно, найпривабливішою рисою приватних університетів є їхня здатність підтримувати й стимулювати співпрацю як усередині університету, так і за його межами, в усіх куточках світу.  

У Гарвардському університеті (м. Кембридж, штат Массачусетс) вчиться біля 20000 студентів із багатьох країн світу. Вартість навчання – більше 32,5 тисяч доларів на рік (2008-2009 р.). Загальні ж витрати (з проживанням, харчуванням, обслуговуванням, студентським сервісом) перевищують 47 тисяч доларів на рік. Навчання здійснюють Гарвардська школа бізнесу, Гарвардська аспірантура з мистецтв і наук, Гарвардська аспірантура з дизайну, Гарвардська аспірантура з освіти (педагогічних наук), Гарвардська школа права, Гарвардська медична школа, Гарвардська школа стоматологічної медицини, Гарвардська школа з інженерних і прикладних наук, Гарвардська школа охорони здоров’я громадян, факультет політичних наук Гарвардського університету, Школа урядовців Джона Ф. Кеннеді. Серед випускників – Джон Ф. Кеннеді, Ел Гор, Теодор Рузвельт, Франклін Рузвельт, Барак Х. Обама, а також видатні діячі різних кран і народів.

Массачусетський технологічний інститут (м. Кембридж, штат Массачусетс) має більше 10 тисяч студентів, річна вартість навчання яких біля 35 тисяч доларів (2008-2009 р.). Спектр дисциплін дуже широкий: від фізичних та інженерних наук – до гуманітарних наук, в тому числі: економічних, лінгвістичних, політичних та менеджменту. Має видатних науковців і викладачів. Серед випускників: прем'єр-міністр Ізраїлю Б.Нетаньяху, Генеральний секретар ООН Кофі Аннан, астронавт Аполлон-11 Буз Алдрін та багато науковців, інженерів, конструкторів, керівників.

Йельський університет (м. Нью Гавен, штат Коннектикут) є приватним (незалежним) ВНЗ, утвореним у 1701 році (як Колегіальна школа). Він приймає на навчання 11394 студенти. У 2008-2009 р. вартість навчання складає, приблизно, 35300 доларів на рік. Направленість 70-ти бакалаврських програм – це навчання з вільних мистецтв, частково – передпрофесійна підготовка. Біля 20% цих програм – з природничих та інженерних наук, 35% - з соціальних наук, а 45% - з вільних мистецтв і гуманітарних наук. Загалом у бакалавратурі щорічно студентам пропонується до 2000 дисциплін. В магістерських програмах і в аспірантурі з мистецтв і наук пропонується 53 дисципліни з гуманітарних і соціальних наук, біології, фізичних та інженерних наук. Також в університеті працюють професійні школи з архітектури, мистецтв, богослов’я, драми, наук з лісного господарства та оточуючого середовища, права, менеджменту, медицини, музики, медичних сестер, громадського здоров’я. Йельський університет є третім із старіших американських ВНЗ (після Гарварда і заснованого у 1693 році університетського коледжу Уїльяма і Мері, штат Вірджинія, м. Вільямсбург) і членом ”Ліги плюща” (інформацію про ”Лігу плюща” буде розглянуто нижче). Серед відомих співробітників університету – літератори Дж. Віліс Міллер та Джері Хартман, відомий історик Девід Монтгомері та ін. Випускниками університету є всі президенти США, які були при владі в період з 1989 до 2008 року: Джордж Г.У.Буш, Уїльям (Білл) Дж. Клінтон, Джордж У. Буш (молодший). Йель також закінчив віце-президент Дік Чейні. Університет має відомий яхт-клуб і ”Йельську морехідну команду”, студенти займаються баскетболом, бейсболом, туризмом, гольфом, тенісом, волейболом і футболом (американським).

Цікаві фактичні дані. Рівень наукових досліджень і якість підготовки фахівців високої кваліфікації в розглянутих приватних ВНЗ США підтверджується кількістю нобелевських лауреатів, навчання або діяльність яких пов’язана із цими закладами. Вона складає: 2 – в університеті Еморі, 76 – у Гарвардському університеті, 73 – у Массачусетському технологічному інституті і 34 – у Йельському університеті.

3. Найкращі та найпрестижніші ВНЗ США

Цікавою є статистична інформація щодо найкращих і найпрестижніших ВНЗ США. Так, за даними журналу "U. S. News and World Report", зі ста універ­ситетів, які часто називають найкращими університетами в США, одні є публічними, або державними, а інші – приватними [1, с. 23]. Всі вони відомі високою якістю своїх навчальних програм, ресурса­ми, такими як сучасні, добре обладнані лабораторії та бібліотеки, а також широким колом випускників і спонсорів, пов'язаних із цими навчальними закладами. Ці університети пропонують широкий діапазон предметів на рівні базового чотирирічного на­вчання, а також навчання зі спеціальностей, з яких можна отрима­ти ступінь магістра чи доктора. Багато з названих університетів займаються серйозною науковою роботою. Згідно з даними "U. S. News and World Report", до списку 21 найкращого ВНЗ США входять такі університети та інститути:  

1-2 місця ділять Гарвардський університет і Прінстонський університет;

3 - Єльський університет;

4 - Пенсільванський університет;

5-6 місця ділять університет Дока і Стенфордський університет;

7-8 місця ділять Каліфорнійський технологічний інститут і Массачусетський технологічний інститут;  

9-10 місця ділять Колумбійський університет і Дартмутський коледж;

11 - університет Вашингтона в Сент-Луїсі;

12 - Північно-Західний університет;

13-14 місця ділять Корнелльський університет і університет Джонса Гопкінса;  

15-16 місця ділять університет Брауна і Чиказький університет;

17 - університет Райса;  

18-19 місця ділять університет Нотр-Дам і університет Вандербілта;  

20-21 місця ділять університет Еморі і Каліфорнійський університет у Берклі.  

Див.: http://www.usmws.com/usnews/edu/college/rankings/ rankindex_brief.php

Зауважимо, що до цього переліку входять відомі американські ВНЗ – члени так званої ”Ліги плюща”.  

”Лігою плюща” називають вісім найдавніших і найпрестижніших університетів у США. Ці вищі навчальні заклади підписали угоду про проведення змагань в одній лізі та висунення однакових ви­мог до своїх студентів-спортсменів як у спорті, так і в навчанні. Оскільки ці коледжі створені одни­ми з перших, більшість із них розташовані в красивих, побудованих багато років тому студентських містечках, де старовинні будинки обвиті плющем, - звідси й назва ”Ліги плюща”. Всі вісім коледжів - найкращі навчальні заклади країни: університет Брауна, Колумбійський університет, Корнелльський університет, Дартмутський коледж, Гарвардський університет, Пенсільванський університет, Прінстонський університет та Єльський університет. Назви цих університетів і назва ”Ліги плюща” продовжують асоціюватися з найвищими досягненнями в сфері американської вищої освіти і всього, що з нею пов'язано [1, с. 24].

4. Прибуткові і неприбуткові ВНЗ США (загальний аналіз)

Використовуючи типологію права власності (хто є власником навчального закладу) освіта в США може бути розглянута як така, що належить до двох груп: прибуткова (фінансовий прибуток розподіляється між власниками) і неприбуткова (фінансовий прибуток не розподіляється між власниками). Зазвичай до другої групи належать традиційні класичні державні (публічні) коледжі і університети, які належать штату, а також приватні (незалежні) неприбуткові вищі навчальні заклади. Вони діють за принципом ”недистриб’юторних рамок” [3], у відповідності з якими прибуток не може бути розподілений за межами університету. Це означає, що хоча такі навчальні заклади мають прибуток, він по закону не може покинути (залишити) систему цього навчального закладу і повинен бути розподілений всередині цієї системи на різні цілі. Деякі фахівці вважають, що більшість неприбуткових навчальних закладів насправді мають прибуток, але вони ”…тихо ховають його серед інших фондів. І звичайно ж є економічний прибуток, про який не доповідають, але який випливає у формі високих адміністративних заробітних плат, а також високих заробітних плат університетських дослідників та високих виплат по грантах” [4, с. 109].  

Нові приватні прибуткові навчальні заклади США належать до першої групи. Заробити прибуток і розподілити його серед власників/акціонерів є основним завданням таких навчальних закладів. Такі навчальні заклади є компаніями, які створюють і продають продукт освіти як будь-який інший продукт. І це є так званим особливим видом промисловості, в якій студенти виступають покупцями [5]. Деякі фахівці вважають, що прибуткові навчальні заклади ”трансформували функцію і ціль [класичної] вищої освіти тим, що відносять освіту до продукту, який може бути куплений чи проданий на ринку”[5, с. 289]. Постачальники прибуткової освіти є орієнтованими на задоволення потреб споживачів (у цьому випадку споживачем є студент) у розумінні виробництва приватного блага для студентів, яким є покращення трудового положення цих студентів. Такі навчальні заклади не зацікавлені у розвитку ніяких інших навичок, окрім професійно-ділових. Розвитком моралі, характеру або громадських якостей, вони не займаються. Вони сконцентровані на конкретних професійних якостях і навичках, які потребує сучасний ринок. Хоча неприбуткові навчальні заклади також розвивають професійні якості, які потребує сучасний ринок, вони також задіяні у виробництві суспільної користі, такої як: активна громадська відповідальність студентів; підвищення єдності в суспільстві; зниження вартості медичного обслуговування тощо. Ці цілі досягаються завдяки процесу, який називається студентська соціалізація. Завдяки цьому процесу, навчаючись, студенти також вчаться бути відповідальними членами суспільства.  

Фінансовий та суспільний успіх деяких прибуткових освітніх компаній привів до зростання і розвитку сектора прибуткового навчання [6]. Як зазначають фахівці, основні прибуткові коледжі і університети, такі як University of Phoenix і DeVry University вже наздогнали традиційні навчальні заклади і стали швидко зростаючим секторам в американському навчанні [5]. Дослідники підкреслюють, що ”Сучасний темп зростання освітніх відкритих корпорацій сигналізує про трансформацію прибуткового сектора навчання з маленьких організацій, якими керують індивідуальні родини, у гігантські компанії, якими володіють акціонери і які можуть використовувати приватний фінансовий ринок для того, щоб фінансувати їхній подальший розвиток” [7 с. 217]. Але такі навчальні заклади ”не переманюють студентів із вже діючих навчальних закладів” [8, с. 26]. Навпаки, вони розширюють ринок навчання тим, що апелюють до людей, для яких традиційні коледжі та університети є незручними або недосяжними. Розширення ринку (в нашому випаду – ринку освітніх послуг) за рахунок залучення нових прошарків суспільства, є одним із основних правил успішного підходу до бізнесу.

Приватна освіта не є чимось новим для США. Перші приватні школи можна віднести до 17 століття. Такі школи давали основні навички торгівлі і грамотності. Як підкреслюють науковці Міллер і Гамільтон, прибуткові інституції є інтегральною частиною американської освіти як мінімум вже дві сотні років. А великі корпорації, які володіють прибутковими освітніми інституціями, володіють ними вже з першої половини ХХ століття. Таким чином, сучасний вибух у розвитку освітніх закладів в країні не сигналізує про появу нової індустрії, він просто є логічним розвитком тієї, яка існує давно [9].

Сучасні прибуткові заклади одночасно і схожі, і відрізняються від традиційних навчальних закладів. Велика кількість прибуткових коледжів, які розраховані на два роки навчання, мають багато характеристик, що роблять їх схожими на державні дворічні коледжі. Державні дворічні коледжі і прибуткові незалежні дворічні коледжі надають технічну підготовку і студенти можуть отримати або сертифікат про закінчення, або асоційовані ступені. Багато прибуткових чотирирічних навчальних закладів, які можуть давати ступені, нагадують класичні чотирирічні коледжі в неприбутковому секторі. Студенти, які там навчаються, можуть отримати ступені або бакалавра, або магістра (навіть іноді докторську ступінь) після успішного закінчення схожих програм, таких як: інженерна справа, інформаційні технології та бізнес. Така якість робить прибуткові і неприбуткові навчальні заклади схожими. Відрізняє їх те, що прибуткові навчальні заклади ”надають освітні послуги і одночасно намагаються отримати прибуток від цього” [5, с. 289]. Це й робить їх підозрілими в очах деяких людей, тому що люди сумніваються в якості наданих ними освітніх послуг. Основним аргументом проти прибуткових навчальних закладів є те, що такі навчальні заклади є бізнесом, і, як у бізнесі, їхня перша відповідальність лежить перед власниками (акціонерами), а не перед їхніми споживачами (студентами). К. Кінзер, наприклад, зазначає, що ”Придбання компаній і злиття компаній звичайні справи в бізнесі, такі як і їхня невтомна жага росту, але вони є неприйнятними для традиційної вищої освіти. Прибуткові заклади використовують модель бізнесу, яка суперечить стандартній академічній практиці. Вони говорять про бренди і ринки, а не про престиж і академічні дослідження. Для багатьох у вищій освіті це звучить підозріло” [10].

5. Сильні та слабкі сторони прибуткових освітніх інституцій

Прибуткові заклади освіти слідують імперативам розвитку, які відрізняють їх від традиційних коледжів та університетів. Прибуткові інституції використовують корпоративну бізнес-модель і надають маленькому, але швидко зростаючому сегменту студентів знання і вміння необхідні для того, щоб конкурувати і адекватно реагувати на сучасний ринок праці [11]. Є декілька сильних якостей, якими володіють прибуткові інститути. По-перше, вони набагато менше погрузли в бюрократії, чим традиційні неприбуткові заклади. Тому вони можуть швидко реагувати на вимоги ринку, надавати послуги і пропонувати програми, які студентам потрібні. По-друге, окрім цього, вони надають такі послуги і пропонують такі програми в зручний для студентів час, тому ці навчальні заклади не обмежені рамками традиційного навчального закладу (наприклад, навчальними планами, правилами і т. ін.). Так, К.Кінзер вважає, що ”Підхід ”зверху вниз” [у таких навчальних закладах] визначає, що викладається, як викладається, для кого викладається і хто викладає. Відсутня подвійна академічно-адміністративна ієрархія. Рішення приймаються директорами компаній, а не викладачами чи завідувачами факультетів. Така управлінська структура пояснює здібність прибуткових університетів швидко реагувати на нові ринки і на умови, що змінюються. Розпорядження надаються і очікується, що вони будуть виконуватись” [10, с. 138].  

Як вже було зазначено, прибуткові навчальні заклади розглядають своїх студентів як споживачів. Щоб зацікавити та утримати студентів такі навчальні заклади надають програми, основані на тому, що ринок праці потребує зараз і буде вимагати в майбутньому. В той час, як традиційні інститути і агенції по акредитації розглядають компонент загальної освіти (заняття по філософії, етиці, релігії і т. ін.) як абсолютно необхідні, програми в більшості прибуткових організацій включають тільки ті курси, які вимагає ринок [12]. У таких прибуткових закладах робиться наголос на застосуванні прикладних знань. Один із способів, як цього досягти, це – звуження навчальної програми і концентрація тільки на обмеженому (вузькому) переліку предметів. Найпопулярніші програми в прибуткових інститутах це - бізнес, комп’ютерні і інформаційні технології, програми, які пов’язані з охороною здоров’я, мистецтвом, а також освітою. Прибуткові інституції, зазвичай, є ефективними з економічної точки зору. Їх програми допомагають досягти кар’єрного росту самим ефективним чином. Вони не включаються у соціалізацію студентів і не беруть на себе відповідальність за розвиток загальнолюдських якостей студентів. Замість цього вони викладають тільки такі предмети, що можуть допомогти студентам набути специфічних професійних знань, які вони зможуть використовувати в практичній роботі. Один із засновників великого прибуткового університету сказав: ”Ми готуємо людей для робочого життя” [8, с. 28] (Stamps, 1998, p. 28). Такий підхід відрізняється від грецької моделі освіти, яка готує студентів для ”життя” [8, с. 28].

Цей досить практичний і прагматичний підхід до освіти звичайно виключає зі сфери своєї уваги багато важливих аспектів освіти. Такий підхід може бути сформульованим як: ”навчіть-мене-тільки-тому-що-мені-треба-знати-для-того-щоб-я-міг-робити-мою-роботу-добре-сьогодні-і-завтра” [8, с. 30]. З іншого боку, деякі великі прибуткові університети почали включати до своїх навчальних програм додаткові заняття з філософії, релігії, етики й інших гуманітарних і суспільних дисциплін, щоб більше бути схожими на справжні класичні університети.  

Такі навчальні програми зазвичай розробляються відповідно до запитів працюючих дорослих. Як вже було відмічено, класні зайняття прибуткових навчальних закладів проводяться у зручний для споживачів їхніх освітніх послуг час і їхні навчальні програми є кар’єрно-зорієнтованими, а не дослідницько-зорієнтованими, як це зазвичай буває в державних або неприбуткових навчальних закладах. Прибуткові навчальні заклади не зацікавлені в тому, щоб їхні викладачі створювали нові теорії або робили відкриття в своїх академічних сферах. Вони просто хочуть, щоб їхні викладачі викладали вже відомі усталені теорії, і щоб якість викладання була високою. В цьому плані вони є більш схожими на класичні американські навчальні заклади другого та третього рівня акредитації (четвертий рівень акредитації, зазвичай, означає дослідницькі університети). Прибутковим навчальним закладам доводиться багато працювати, щоб досягти високого рівня викладання, оскільки вони, в основному, навчають дорослих, які працюють і які мають багато інших справ окрім навчання. Крім того, дорослим більш важко навчатися, поєднуючи навчання із роботою, а ніж зовсім молодим людям.  

Для того, щоб досягти високого рівня викладання, прибуткові інституції використовують різні інноваційні методи викладання і використовують технологію набагато більше, чим неприбуткові університети [5]. У порівнянні зі студентами традиційних навчальних закладів, студенти в прибуткових інститутах внутрішньо мотивовані, щоб отримати свої ступені, бо вони зацікавлені в швидкому кар’єрному зростанні. Внутрішня мотивація, зазвичай, є самою сильною і самою ефективною формою мотивації. Це дуже важливий аспект, який допомагає студентам у таких навчальних закладах продовжувати навчання.

Прибуткові навчальні заклади змінили традиційний погляд на те, в чому полягає робота викладацького складу. В класичних навчальних закладах викладацька робота є функцією професійного навчання з дисципліні, в той час як в прибуткових інститутах викладацька робота – це функція професіоналізму [5, с. 290].  

В прибуткових інституціях викладачі – це, в основному, люди з інтенсивним практичним досвідом і з меншим академічним досвідом. Вони навчають саме такий контингент, якому професійні знання є конче необхідними і який виконує роботу, пов’язану саме з цією професією. Джон Сперлинг, засновник і власник університету Phoenix, охарактеризував особливість професійного навчання для тих, хто працює, таким чином: ”Якщо ти цього не робиш вдень, то не зможеш цьому навчитися ввечері” [8, с. 25]. Нетрадиційне викладання може бути розглянуто як сильна риса прибуткових інституцій, хоча багатьом прихильникам традиційного навчання це не подобається.

Значна частина викладачів в прибуткових навчальних закладах – це не тільки професіонали, які зорієнтовані на кар’єру, але й викладачі-погодинники. Для того, щоб це краще зрозуміти корисно згадати різницю між дослідницькими і навчальними закладами. Вимогою до штатних викладачів в дослідницькому університеті є аналіз і розвиток нових теорій, в той час як викладачі-погодинники, зазвичай, викладають вже існуючі теорії і рідко створюють щось нове в своїй сфері. Але ”це зовсім не суперечить запитам студентів, котрі націлені на кар’єрний ріст. Об’єднання в навчальних аудиторіях викладачів, які вдень працюють за межами університету, зі студентами, які працюють на схожих підприємствах і роботах, створюють прекрасні умови для навчання. Всі учасники вчаться один в одного, оскільки теорія тут напряму з’єднана з практикою, і всі ідеї і теорії обговорюються, а не просто беруться на віру” [12 с. A80].  

Прибуткові університети і коледжі приділяють більшу увагу підтримуванню високої якості викладання. Вони розуміють, що довіра до них відносно академічної якості завжди буде поставлена під питання тими, хто звик до традиційних, постійно діючих норм вищої освіти. В прибуткових університетах здійснюється регулярний контроль за якістю навчання. Це досягається шляхом стандартизації навчального процесу, стандартизації вибору навчальних матеріалів і курсових планів, а також оцінюванням студентами їхніх викладачів. В таких університетах менше уваги приділяється позиції людини в організаційній схемі. Адміністраторам не доводиться витрачати багато часу для пошуку фінансів, як це робиться в неприбуткових закладах. Фінанси акумулюються завдяки лояльності студентів і їхньої високої оцінки якості отримуваного навчання. Щодо фінансування – близько 95% коштів прибуткових закладів надходять за рахунок студентської оплати [4, с. 111]. Це можна порівняти з 42,2% - у приватних неприбуткових університетах, і 18,4% - у державних неприбуткових [4, с. 111]. Тому в прибуткових організаціях менше коштів використовується неефективно. І, навпаки, ”в неприбуткових [організаціях] невитрачені кошти часто губляться для того відділу, який їх не витратив, що не дозволяє розвинутися зацікавленості в ефективному використанні грошей” [4, с. 111].  

Слабкою рисою прибуткових закладів є те, що основна їхня зацікавленість – у підвищенні ціни акцій, а не в наданні як можна більш високої якості навчання. Такі навчальні заклади в першу чергу звітуються перед акціонерами, а не перед студентами, а, як всім відомо, людина не може служити двом начальникам. Ще один критичний момент, який пов’язаний з прибутковими – це агресивний принцип маркетингу і занижений критерій набору студентів, коли студенти зараховуються в університет, не дивлячись на їхні академічні заслуги і вміння навчатися на університетському рівні [12]. Ще одна слабка риса таких навчальних закладів полягає в тому, що вони не притримуються принципу взаємного керівництва і академічної свободи, як це зазвичай відбувається в традиційних університетах. В прибуткових закладах рішення приймаються власниками і директорами, а не викладачами чи деканами.

6. Основні групи прибуткових навчальних закладів США

Сектор прибуткового навчання не є монолітним сектором і не всі навчальні заклади схожі один на одного. Цей сектор складається з більшого розмаїття інституцій [5]. У загальному вигляді всі навчальні заклади сектору прибуткового навчання можна поділити на дві групи: ті, що засновані відкритими акціонерними компаніями та належать Уолл-Стріт і ті, що засновані як незалежні приватні (з прямим приватним контролем за їхньою діяльністю) [7].  

Навчальні заклади, які належать відкритим акціонерним компаніям належать до першої групи. Акціонери є власниками таких навчальних закладів. Ці заклади контролюються компаніями, які зацікавлені у вкладанні інвестицій в сектор позашкільного навчання. Закриті компанії належать до другої групи. Вони е інституціями, якими володіють чи індивідуальний підприємець, чи невелика група людей (наприклад, родина), а також швидко створені приватними компаніями чи інвестиційними фірмами бізнес-інституції. Такі навчальні заклади характеризуються приватним прямим контролем.  

Розглянемо характерні риси основних типів цих навчальних закладів.

6.1. Відкриті освітні корпорації

Історично, американські корпорації створювали прибуткові навчальні заклади і володіли ними просто в якості одного із засобів диверсифікації свого бізнесу. В середині ХХ століття федеральна політика і урядові інвестиції в освіту зацікавили великий бізнес. Значний потік інвестицій у прибутковий сектор освіти підтвердив те, що володіння прибутковими навчальними закладами було дуже вигідним із фінансової точки зору. Деякі сучасні інституції, такі як університет DeVry (яким володіла компанія з виробництва кінематографічного обладнання Bell & Howell) і ІТТ Technical Institutes (яким володіла корпорація зв’язку International Telephone and Telegraph Co), були засновані саме в той час [7]. До початку 1970-х років відкрите акціонерне володіння позашкільними навчальними закладами як дочірніми підприємствами корпорацій, що самі не приймали участі в освітньому бізнесі, стало значною частиною цього сектора. Але в кінці 1970-х із-за нових державних регулятивних правил, така діяльність стала невигідною. Тому почали з’являтися нові структури корпорацій з освітою в центрі бізнес-активності. К.Кінзер підрахував, що зараз в Америці працюють 13 найкрупніших відкритих корпорацій, в яких сектор прибуткової вищої освіти є основним видом діяльності і яки мають право видавати ступені [7]. Це:

The Apollo Group (найкрупніша та найбільш відома освітня компанія. Phoenix University є її дочірньою компанією. Цей університет може видавати працюючим дорослим асоціативні ступені, а також ступені бакалавра та магістра в сферах бізнесу, комп’ютерних технологій, охорони здоров’я і освіти);

Career Education Corporation (американський Іntercontinental University є дочірньою компанією цієї корпорації);

Concorde Group;

Everest University group. До цієї групи належать такі навчальні заклади: 150-річний Duff’s Business Institute, а також декілька коледжів, які мають право видавати дипломи в сферах охорони здоров’я, бізнесу і комп’ютерних технологій;

DeVry University (компанія, до якої входять 15 університетів DeVry, що видають асоціативні и бакалаврські ступені в сферах технології і бізнесу, школа менеджменту Келлер (Keller Graduate School of Management), яка видає ступені магістра з бізнесу, підготовча програма Becker CPA Review - для підготовки людей до складання професійних екзаменів, школа медсестер та інші навчальні заклади);

Education Management Corporation (в цю корпорацію входять Brown-Mackie Colleges, система університетів Agrosy, South University, мережа університетів мистецтва Arts Institute International, а також Western State University College of Law);

EVCI;

ІТТ Educational Services (в цю компанію входять 62 ІТТ технічних інститути (ITT Тechnical Institutes), що можуть надавати асоціативні і бакалаврські ступені);

Kaplan Corporation (ця корпорація є дочірнім підприємством відомого медіа-холдингу Washington Post). Корпорація Каplan акцентує увагу на 4-х освітніх сферах: вища освіта, професійна підготовка, підготовка до складання тестів і репетиторські програми для школярів. У 2008 році корпорація Кaplan була самою швидко зростаючою компанією, що входила до Washington Post. Щорічний дохід від корпорації Каplan був 1 млрд. доларів [13];

Laureate Corporation (до неї входить університет Walden University, який надає програми повністю в oн-лайн режимі. Цей університет надав ім’я своєму інститутові освіти в честь колишнього міністра освіти Ричарда Райлі);

Lincoln Education Group (Denver Automotive & Diesel College входить до цієї компанії);

Strayer Corporation (Strayer University входить до цієї корпорації);

Universal Technical Institute (NASCAR Technical Institute входить до цієї компанії).

Крім інституцій, що можуть видавати ступені, існують також відкриті акціонерні компанії, які асоціюються з навчальними закладами, що не видають ступенів. Прикладом такої компанії є Sylvan Learning Systems, Inc. Ця корпорація є однією з провідних постачальників послуг у сфері складання екзаменів по всьому світі.

6.2. Закриті освітні компанії

Закриті компанії складають менш помітні, але більш різнобічні сегменти американського прибуткового навчання. Це, зазвичай, маленькі інституції в порівнянні з великими інституціями, які належать відкритим акціонерним компаніям. Вони можуть надавати ступені, або не видавати ступені, але більшість з них, як правило, ступенів не видає. Сюди в основному входять маленькі коледжі, корпоративні тренінгові компанії, репетиторські центри, спортивні школи и т. ін.  

Такі компанії стали особливо популярними в кінці ХХ століття, коли обсяг приватного інвестування в освіту зріс у чотири рази. Сотні навчальних закладів, відкритих підприємцями і приватними компаніями, з’явились саме в ті роки, оскільки підприємці і компанії передбачали великі доходи в майбутньому від таких інвестицій в освіту і науку (див.: http://www.businessweek.com/2000/00_02).  

Цей сектор дуже різнобічний. Прикладами таких інституцій можуть бути освітні центри Advantage (компанія, яка керує прибутковими середніми школами в Америці); Family Education Network (мережа компаній, які надають доступ до різноманітних освітніх Веб-сайтів, наприклад до тих, що надають батькам всю інформацію про їхніх дітей в школі). Такі компанії набагато менш керовані, ніж відкриті акціонерні товариства, крім того над такими компаніями здійснюється набагато менший зовнішній контроль і, відповідно, вони можуть створювати свої особисті програми і навчальні плани.

6.3. Деякі порівняння між ВНЗ, що належать відкритим

акціонерними компаніям, та закритими освітніми компаніями

У порівнянні із закритими компаніями, які, як правило, володіють тільки одним кампусом, відкриті акціонерні компанії часто володіють розгалуженими мережами кампусів і мають набагато більші розміри. Щодо видачі ступенів, то в той час, як закриті незалежні інституції мають більшу кількість випускників, менша кількість з них випускається зі ступенем. Але багато незалежних закритих корпорацій можуть видавати тільки сертифікати. В той же час більше половини студентів відкритих корпорацій закінчують навчання й отримують ступені [14]. Деякі корпорації акцентують увагу на наданні ступенів більше, ніж інші. Так, наприклад, ІТТ та Laureate випускають студентів виключно зі ступенями; Аpollo Corporation, DeVry University, Strayer University EVCI випускають 95% студентів зі ступенями. В той же час більшість студентів Concorde Group, або Lincoln Education Group після закінчення отримують тільки сертифікати [14, с. 227]. До 75% освітніх закладів, які належать до відкритих акціонерних корпорацій, можуть видавати ступені, в той же час тільки 26% закритих незалежних корпорацій можуть це робити.  

Національний відкритий університет-корпорація може характеризуватися як університет, яким володіє відкрита акціонерна корпорація і яка надає вищі бакалаврські ступені по всій країні.  

Закриту незалежну освітню інституцію можна охарактеризувати як таку, що видає головним чином асоційовані ступені і яка працює тільки в одному штаті або регіоні. Така інституція частіше належить сім’ї або закритій корпорації.

7. Особливості акредитації ВНЗ в США

Далі доцільно розглянути особливості акредитації таких навчальних закладів. Президент Ради з питань акредитації в галузі вищої освіти Джудіт С. Ітон зазначає, що ”Акредитація - це незалежний аналіз якості вищої освіти, в процесі якого уважно вивчається робота коледжів та уні­верситетів, а також зміст навчальних програм з метою гарантування стандартів викладання і їх підвищення. Акредитація в Сполучених Штатах існує вже понад 100 років, і причиною її введення була турбота про захист здоров'я та безпеки грома­дян і служіння інтересам суспільства.

У Сполучених Штатах акредитація здійснюється приватними комерційними організаціями, що існують спеціально для таких цілей. Аналіз якості вищої освіти в США не належить до компетенції органів державної влади. В інших країнах захо­ди, пов’язані з акредитацією навчальних закладів і гарантією якості, зазвичай, здійснюють державні структури.

Організації, відповідальні за акредитацію, вивчають коледжі й університети в 50 штатах, а також у деяких інших краї­нах. Ці організації аналізують тисячі програм підготовки фахівців з різних професій та спеціалізацій, серед яких право, бізнес, медицина, соціальні послуги, аптечна справа, гуманітарні науки, мистецтво і журналістика” [1, с. 32]. У США існує три види організацій, які здійснюють акредитацію навчальних закладів: це - регіональні, загальнонаціональні і професійні організації (що акредитують окремі професії). Акредитація має за мету забезпечити гарантію якості, визначити наявність доступу до федераль­них фондів, спростити перехід із одного навчального закладу до іншого та посилити довіру роботодавця до дипломів ВНЗ, документів про освіту і ліцензій, які видають навчальні заклади (див.: http://www.chea.org/pdf/ overview US-accred_8-03_pdi).

В цілому, акредитація – це процес підтримки якості, при якому навчальні заклади оцінюються зовнішньою групою експертів на предмет відповідності встановленим стандартам. В США освітня акредитація – це процес, який проводять експерти в області освіти, що означає, що навчальні заклади оцінюються академічними та адміністративними представниками з інших університетів і коледжів. Головними типами акредитації є регіональна та національна. Також важливою є й професійна акредитація, орієнтована на конкретні професії і спеціальності. Вищі навчальні заклади, які мають регіональну акредитацію – це ті заклади, які надають класичний набір освітніх послуг і які орієнтовані на високий рівень академічних послуг. Національно акредитовані навчальні заклади – це, в основному, заклади, програми яких є кар’єрно-орієнтованими (галузево-орієнтованими). Професійно-акредитовані ВНЗ надають, головним чином, освіту з конкретних професій. Таким чином регіональна акредитація є акредитацією найвищої якості, яка відповідає високим академічним та дослідницьким стандартам. Прибуткові навчальні заклади, зазвичай, мають національну або професійну акредитацію, в той час, як більшість державних і приватних неприбуткових навчальних закладів, мають регіональну акредитацію. Кампуси, що належать відкритим акціонерним компаніям, іноді мають регіональну акредитацію. Наприклад, більшість інституцій, якими володіють такі п’ять відомих корпорацій як Аpollo, DeVry, Laureate, Strayer і Education Management, мають регіональну акредитацію [7]. Оскільки регіональна акредитація (яка проводиться з ціллю перевірки програм на відповідність до стандартів традиційних навчальних закладів) вважається знаком високої якості, деякі фахівці припускають, що ”власники відкритих акціонерних компаній намагаються отримати регіональну акредитацію як знак легітимності того, що на перший погляд може таким не бути” [7, с. 243].

8. Особливості недержавного (приватного) сектору вищої освіти України

В Україні протягом майже всіх років її незалежності існують різні типи навчальних закладів недержавної (приватної) форми власності. Це – й дитячі садки, ліцеї, гімназії, школи, а також різноманітні ВНЗ.  

Чинним Законом України ”Про вищу освіту” визначено такі форми власності ВНЗ, як: ВНЗ державної форми власності, що заснований державою, фінансується з державного бюджету і підпорядковується відповідному центральному органу виконавчої влади; ВНЗ, що перебуває у власності Автономної Республіки Крим, заснований її органами влади, фінансується з її бюджету і підпорядкований її органам влади; ВНЗ комунальної форми власності, що заснований місцевими органами влади, фінансується з місцевого бюджету і підпорядкований місцевим органам влади; ВНЗ приватної форми власності, заснований на приватній власності і підпорядкований власнику (власникам). Таким чином ВНЗ недержавної форми власності цим законом віднесені до приватних ВНЗ. Але, не зважаючи на те, що в України усі форми власності визнаються Конституцією, відчувається недостатня увага до потреб приватного сектору освіти.  

Головною особливістю недержавного (приватного) сектору вищої освіти України є відсутність чіткої законодавчо-нормативної бази щодо його існування й діяльності (в тому числі - організаційно-правових норм утворення й функціонування ВНЗ недержавної та некомунальної форми власності), невизначеність критеріїв безприбутковості його діяльності, а, в результаті, невирішеність проблем щодо віднесення недержавних і некомунальних освітніх закладів до безприбуткових організацій і установ, принципів їхнього оподаткування, пенсійного забезпечення науково-педагогічного персоналу й недостатня увага до потреб всієї системи недержавної освіти.  

Слід зазначити, що у приватному секторі освіти України нараз існують освітні (навчальні) заклади різних типів із різною організаційно-правовою основою: а) у вигляді підприємств: товариств з обмеженою відповідальністю, відкритих і закритих акціонерних товариств, спільних підприємств; б) у вигляді вищих навчальних закладів приватної форми власності. Залишилися неврегульованими: критерії віднесення закладів освіти (навчальних закладів) приватної форми власності до прибуткових або неприбуткових (а, відповідно, порядок надання пільг щодо їхнього оподаткування); порядок пенсійного забезпечення науково-педагогічного персоналу приватних ВНЗ й інших закладів освіти (навчальних закладів) приватної форми власності (вочевидь, це має залежати від наявності ліцензування й рівня акредитації навчального закладу, а також реально здійснених обов’язкових відрахувань із заробітної плати його науково-педагогічного персоналу до державного пенсійного фонду України); критерії, що впливають на тип навчального закладу, його можливість (право отримання дозволу) готувати фахівців визначеного освітньо-кваліфікаційного рівня, його престижність і рейтинг.  

В Проекті Закону ”Про внесення змін до Закону України ”Про вищу освіту” (нова редакція) є нелогічні й сумнівні положення. Це стосується: а) кількісного критерію для організації і діяльності університетів, академій і коледжів; б) немотивованої умови на дозвіл щодо підготовки фахівців різних кваліфікаційних рівнів у цих ВНЗ (хіба від кількості студентів, а не від якісного складу науково-педагогічного персоналу, матеріально-технічної бази і застосування інноваційних методів навчання залежить якого рівня фахівців може готувати ВНЗ?); в) незрозумілої ролі ДАК, експертних рад, громадськості тощо в оцінці можливостей ВНЗ з підготовки фахівців різних рівнів.

Незахищеність невеликих, але акредитованих ВНЗ із заслуженою позитивною репутацією й досвідом підготовки фахівців належного рівня примушує їх штучно об’єднуватися, утворюючі нові організаційні форми. І хоча метою злиття та поглинання ВНЗ є бажане збереження їх як самостійних юридичних осіб, питання це дуже складне і не підкріплене відповідними освітніми юридично-правовими актами.  

Висновки

У відповідності з дослідженнями багатьох авторів, прибуткові навчальні заклади США сумлінно відносяться до якості освітніх послуг, які вони надають і вміють побудувати ефективні програми. Вони зуміли консолідувати фінансово слабкі коледжі (аналогічно тому, як це зробили деякі мережі американських магазинів із колегами-невдахами) на початку ХХ століття в Америці. Хоча і були випадки невідповідального відношення з боку прибуткових освітніх закладів, такі ж випадки були і в державних, і в приватних неприбуткових університетах. Тому фахівці слушно зазначають, що ”Мабуть прийшов час оцінити кожний інститут за його особисті заслуги, а не скидати все в одну купу стереотипів” [12, с. A80].  

Незалежний (приватний) сектор вищої освіти США відіграє значну роль в наданні якісної освіти і здійсненні важливих наукових досліджень в країні. Наявність прибуткових і неприбуткових приватних навчальних закладів, що діють відповідно до чинного законодавства США, є позитивним явищем, що, по-перше, урізноманітнює американську систему освіти; по-друге, підвищує конкуренцію приватних навчальних закладів із державними (публічними), запобігає монополізації освітніх послуг з боку останніх; по-третє, приватний капітал дозволяє концентрувати значний науковий потенціал і створювати необхідні матеріально-технічні умови як для наукових досліджень, так і освітньої діяльності.  

Важливість приватних ВНЗ США визначається значною кількістю нобелевських лауреатів, які навчалися або працювали (і працюють) у них, внеском у розвиток науки, техніки, технологій і всіх сфер американської економіки.  

Приватний сектор освіти України також має зайняти достойне місце і в системі освіти, і в економіці своєї країни. Для цього необхідно приділяти йому більше уваги – як з боку освітян, інвесторів, законодавців, так і з боку широкої громадськості. Цілком зрозуміло, що питання про існування чи ліквідацію приватного (як і будь-якого державного чи муніципального) ВНЗ має вирішуватися за результатами його діяльності - якості надання освітніх послуг і виховання студентів, рівня та обсягів виконання наукових досліджень, попиту на його випускників, їхнього кар’єрного росту, іміджу ВНЗ і його випускників у суспільстві, та загальною громадською думкою.|затребувати||затребувала|  

Література  

1. Суспільство і цінності. Коледжі та університети у Сполучених Штатах / Державний департамент США. Бюро міжнародних інформаційних програм. – США, Вашингтон, видавництво: eJournalUSA@state.gov, листопад 2005. – 63 с. http://usinfo.state.gov/pub/ejournalusa.html  

2. Романовська О.О., Романовська Ю.Ю., Романовський О.О. Досвід вищої освіти Сполучених Штатів Америки ХХ-ХХІ століття. Книга 1. Гуманітарна та підприємницька підготовка американців. – Вінниця: Нова Книга, 2009. – 264 с.  

3. Pusser, B., Doane, D. Public Purpose and Private Enterprise. Change, 2001. – 33(5). – p.18-22.

4. Renner, R. (2003). Higher Ed., Inc.: The rise of the For-Profit University. Book Review. The Journal of Higher Education, 2003. – 74(1)рp. 108-111.

5. Lechuga, V. (2008). Assessment, Knowledge, and Customer Service: Contextualizing Faculty Work at For-Profit Colleges and Universities. The review of Higher Education, 2008. – 31(3), pр. 287-307.

6. Strosnider, K. (1998). For-Profit Education Sees Booming Enrollments and Revenues. The Chronicle of Higher Educaton, 1998. – 44(20).  

7. Kinser, K. (2007a). Dimensions of Corporate Ownership in For-Profit Higher Education. The Review of Higher Education, 2007. - 30(3). – рp. 217-245.

8. Stamps, D. (1998). The For-Profit Future of Higher Education. Training,, August,1998. – p. 25.

9. Miller, J., Hamilton, W. (1964). The independent business school in America education. New York: McGraw-Hill, 1964.

10. Kinser, K. (2008). Education for profit. Academe, 2008. – 94(2).p.137-140.

11. Winston, G. (1999, January/February). For-Profit Higher Education: Godzilla or Chicken Little? Change, January/February, 1999. – 30. – p. 12-19.

12. Seiden, M. (2009). For-Profit Colleges Deserve Some Respect. The Chronicle of Higher Education, 2009. – 55(41). – p. A80.  

13. Blumenstyk, G. (2008). The Chronicle Index of For-Profit Higher Education. The Chronicle of Higher Education, 2008. – 54(5). – p. A18.

14. Kinser, K. (2007b). For-Profit Institutions Need to Be Classified, Too. The Chronicle of Higher Education, 2007. - 53(30). – p. B9.