Сергій КВІТ

 

УНІВЕРСИТЕТ ЯК ЗАСІБ ПОРОЗУМІННЯ В ДОБУ ҐЛОБАЛІЗАЦІЇ

 

Ми відчуваємо гостру потребу ставити глибокі філософські запитання у добу ґлобалізації. Вже видається недостатнім споживати численні футурологічні публікації з економіки, геополітики та інформаційних технологій для усвідомлення змісту того часу, в якому ми живемо, та свого місця в ньому. Існує відчуття фундаментальних, дійсно ґлобальних перемін, неможливості повернутися до затишку попередніх уявлень про людину і світ. Поруч з тим, наприкінці першого десятиліття ХХІ ст. виглядає цілком подоланою ідеологічна какофонія постмодерної конфліктності. Продуктивність „конфлікту інтерпретацій” (вислів П.Рікера) є сумнівною і навіть недоречною. Невміння слухати й розуміти один одного перетворюється на небезпеку перманентного ґлобального конфлікту з найгіршими наслідками.

Відтак, з іншого боку, розвиток нових медій дає надію на становлення „публічної сфери” ґлобального суспільства, особливої актуальності набуває ідея „суспільства, що навчається”. Загальне прагнення великої розмови всіх з усіма повертає нас до засад філософської герменевтики. Потрібно звернути увагу не лише на герменевтичний феномен, метою якого є досягнення розуміння. Важливо, за яких умов відбувається герменевтична розмова, особливість якої підкреслює Г.-Ґ.Ґадамер. Він каже про спеціальну настроєність всіх учасників на на пошук істини. „Внутрішнє слово” (Св.Авґустин) істини не належить жодній мові, а лише Богові. Воно може бути віднайдене й озвучене лише в результаті такої правильної розмови.

Найбільша проблема, яка потребує якщо не вирішення, то принаймні постійної уваги, це взаємодія двох вимірів – повсякденного життя, пов’язаного власне з публічною сферою, та феноменологічного мислення сутностями. Іншими словами, чи може феноменологічне узагальнення спиратися безпосередньо на досвід людини (Man), чи воно пов’язане лише певною феноменологічною конструкцією, названою М.Гайдеґґером Dasein? Я дозволю собі ствердити, що обидва виміри можуть розглядатися у взаємодії, якщо ми звертаємо увагу на необхідні умови, в яких відбувається герменевтична розмова. Тоді мова буде йти про певний герменевтичний дискурс, або ж про дискурсивну вимогу до філософської герменевтики.

Через наявність цих спеціальних вимог до герменевтичної розмови, потрібно розглянути концепт герменевтичного простору. Навіть з погляду Man ми відразу потрапляємо в умовний феноменологічний вимір, відмінний від повсякденності системою власних правил гри (Й.Гайзінґа). У подібному вимірі, обмеженому часом, простором і правилами, перебувають спортсмени, що беруть участь у футбольному матчі. Спробуємо зробити наступний крок, пов’язавши ці умовності з якимось справді існуючим соціальним інститутом. Для цього спочатку звернемося до поняття мудрості, визначеного засновником філософської герменевтики Св.Авґустином. Він підкреслює, що мудрість не існує сама по собі. Вона належить Богові у тому розумінні, що в її основі лежить етика людяності, зумовлюючи істинність як таку.

Св.Авґустин спирається на людяність як певну феноменологічну ознаку людини, а саме на її безсмертну душу. Ці духовні ознаки, що можуть видаватися на перший погляд досить ефемерними, зумовлюють здатність людини до розуміння й озвучення рідною мовою того “внутрішнього слова” істини, яке не належить жодній живій мові, допоки не буде віднайдене у герменевтичний розмові. Завдяки Св.Авґустинові філософська герменевтика будується на християнській системі координат. Але філософська функціональність цих ідей може бути простежена в різних культурах.

Добрим прикладом для окреслення герменевтичних правил гри є обставини, за яких “найвеличніше осяяння світлом вищої істини” відбулося у житті суфія Румі під час зустрічі з мандрівним шейхом Шамсуддіном Тебрізьким 26 листопада 1244 р. Щоправда, свідчення різняться у деталях. Чи то спочатку Шамсуддін, почувши відповідь Румі, знепритомнів від світла Одкровення, чи навпаки – на самого Румі зійшло осяяння від несподіваного питання Шамсуддіна, і лише потім, в екстазі збагнувши істину, він дав свою відповідь. Тобто для Румі якісний стрибок мудрості відбувся після плідної гермненевтичної розмови.

З погляду філософської герменевтики важливою виглядає зовсім не порядок описаних подій, як і не зміст запитання й відповіді. Істина виявляється у правильно побудованій герменевтичний розмові, включно з передсудженнями учасників, їхньою настроєністю на пошук істини, здатністю чути один одного й віднайденою істиною – чимось таким, чого не було до початку процесу розуміння. Така розмова не лише дозволяє виявити істину, але також змінює всіх учасників, чи, – рівною мірою, – текст та його інтерпретатора (активного читача).

Концепт герменевтичного простору може бути представлений метафорою Софії, що до неї любив повертатися С.Авєрінцев. Божественна мудрість відгороджена від решти світу. Так само, культура відокремлює людський світ від первісного хаосу. Софія є ні Трансцендентністю як такою, ані Іманентністю як такою. Це точка зустрічі їх обох. Радість Творця розділена з Його творінням і сприйнята ним. Це таїна народження людяності – людської гідності в її християнській інтерпретації. Премудрість дає відчуття й розуміння істинності. Софія збирає розрізнені думки людей у дисциплінований інтелектуальний космос. Збирає землі, міста і країни у централізовану сакральну державу. Держава також стає її “домом”. З’являється образ одухотвореного суспільства, такої людської спільноти, яка втілює вищий сенс.

Візьмемо на себе сміливість віднести метафору Софії не лише до мудрості як людської здатності до розуміння чогось, але також спроможності людей до порозуміння між собою. Прийнявши таку умовність, філософська герменевтика знаходить собі місце у публічній сфері. Нам вдається уникнути протистояння поглядів Г.-Ґ.Ґадамера та Ю.Габермаса на застосування філософської герменевтики. Софія полагоджує взаємовиключення феноменологічного і публічного. Тут ми повертаємося до свого завдання вказати на таке соціальне явище, що мало б також феноменологічні ознаки. Без сумніву, це університет. Саме тут живе мудрість. Не лише як сума наукових відповідей на поставлені людиною запитання. Мудрість – це можливість давати відповіді, які повною мірою забезпечують потреби людей не тільки у пізнанні, але також у розумінні (знаходженні істини) й порозумінні один з одним.

Від університетів очікують нової якості знання. Поруч з черговими технологічними винаходами йдеться про гуманізацію наукового та інтелектуального життя, втягнення у велику розмову за допомогою масових та нових медій цілих суспільств, на національному та ґлобальному рівнях. Ті питання, які раніше цікавили вузьке коло інтелектуалів, тепер виносяться на обговорення найширшої громадськості. Ідея університету живе там, де шануються принципи академічної свободи – права не тільки проводити наукові дослідження, але також вільно висловлювати свою точку зору з будь-якого суспільно важливого приводу. Важливе значення має цей особливий наголос людяності, який так чи так повертає нас до спадщини Св.Авґустина. Університет висуває на перше місце не чиїсь меркантильні інтереси, а турботу про сутність, яка зближується з мудрістю, людяністю і мораллю. Відтак нове знання належатиме не певному власникові, не якійсь системі, не вибраним, а відразу всім людям.

Дискусії на Самміті з ґлобальних проблем вищої освіти (Вашингтон, 29-30 квітня 2008), переважна більшість учасників якого були ректори й президенти величезної кількості вищих навчальних закладів з усіх континентів, підтвердили схвильованість академічної громади стосовно якості взаємодії університетів і суспільства. Знання були проголошені справжніми та дійсно ґлобальними цінностями. Поруч з тим, було стверджено, що сам факт вироблення й поширення певного набору знань зовсім не означає досягнення цілей взаєморозуміння і примноження мудрості серед людей. С.Пітрода, голова Національної комісії Індії з питань знань у доповіді “Ґлобальна криза в освіті” казав про те, що люди від народження мають рівні права, але не мають рівних можливостей, наводячи у приклад Індію.

Однак на цю кризу можна подивитися з іншого боку. С.Пітрода запитував, як можна пояснити наявність у США наявність трьох мільйонів ув’язнених? Де позитивний вплив вищої освіти та нових знань? Чому цілий народ злочинців опинився поза позитивним моральним контекстом, пропонованим багатим суспільством? Тому від матеріалістичного й статистичного погляду на науку та освіту, нам слід повернутися до розгляду ідеї та призначення університету. Тоді ми дбатимемо про герменевтичний простір людяної мудрості, який дозволяє нам бути вільними у постійному пошуку істини. А це, у свою чергу, залишає надію на вирішення ґлобальних проблем й уникнення всіх можливих світових загроз. За умови розширення “дому Софії”, як і нашої здатності “правильно” мислити й розмовляти.