Кралюк Петро Михайлович,

доктор філософських наук,

профессор, перший проректор

НУ «Острозька академія» 

Роль Острозької та Замойської академій в українській культурі

 

У кінці ХУІ – на початку ХУІІ ст. помітну роль у розвитку української культури відіграли Острозька та Замойська академії. Це були перші вищі школи на етнічних українських землях. Незважаючи на помітну відмінність між ними, в їхній діяльності були й спільні моменти.

Відсутність належної документальної бази не дає змоги встановити точну дату заснування Острозької академії й чітко прослідкувати етапи її становлення та розвитку. Перша згадка про неї з’являється в Азбуці (Букварі), яка була надрукована Іваном Федоровим у Острозькій друкарні 15 червня 1578 р. На титульному аркуші читаємо, що князь В.-К. Острозький з Божого повеління влаштував “дім для справи друкування книг”, а також “ще дім дітям для навчання в своєму рідному та славному місті Острозі, що лежить у Волинській землі”. При цьому князь “вибрав мужів, що знаються в божественному писанні, володіють грецькою й латинською мовами, а ще краще - руською. Й приставив їх до дитячого училища” [1].

На нашу думку, вказана інформація (хай і непрямо) все таки дає підстави говорити про існування в тогочасному Острозі школи підвищеного типу. По-перше, з неї випливає, що дана школа існувала в комплексі з друкарнею. Пізніші документи, про які далі йтиме мова, це підтверджують. Зрозуміло, такий комплекс передбачав не лише функціонування початкової освіти, а й середньої і навіть вищої. Викладачі школи редагували й готували до друку певні видання. Водночас друкарня видавала необхідні для навчання книги, в т.ч. й азбуки. По-друге, в Азбуці 1578 р. однозначно вказано, що В.-К. Острозький “вибрав мужів, що знаються в божественному писанні, володіють грецькою й латинською мовами, але ще краще - руською. Й приставив їх до дитячого училища”. “Мужі, що знаються в божественному писанні” - це богослови. До того ж богослови, котрі володіли класичними мовами (грецькою й латинською), а також руською. Ці люди, приставлені до “дитячого училища”, в тогочасних умовах могли забезпечувати освіту вищого типу.

Про те, що в кінці 70-их рр. ХУІ ст. школу в Острозі вважали не просто початковим, а вищим навчальним закладом, свідчить заповіт княгині Гальшки Острозької від 16 березня 1579 р. Цей важливий для історії Острозької академії документ був введений у науковий обіг Н.Яковенко [2]. Саме в ньому даний навчальний заклад був названий академією. У заповіті сказано, що шість тисяч грошів литовських вона віддає на “шпиталь і академію Острозьку, на монастир святого Спаса недалеко від Луцька…” [3].

Видання Азбуки 1578 р., де згадується училище в Острозі як функціонуючий навчальний заклад, а також заповіт Гальшки Острозької, в якому він іменується академією, дає підстави вважати, що остання уже проіснувала певний період часу. Принаймні відбулося її становлення. Загалом дослідники сходяться на тому, що Острозька академія була заснована в 1576 р.

Острозька академія проіснувала порівняно недовгий час, близько 60-ти років. Уже в 20-их рр.. ХУІІ ст. в Острозі з’являються єзуїти, які були підтримані Анною-Алоїзою Ходкевич і складали серйозну конкуренцію для академії. Остаточним ударом для цього навчального закладу стали події 1636 р. Під час пасхи того року Анна-Алоїза спровокувала повстання православних острозьких міщан [4]. Його жорстоко придушили, а в місті були ліквідовані православні інституції і введена унія. Острозька академія, яка до того й так зазнавала переслідувань, ймовірно, саме тоді перестала функціонувати. Фундуш, призначений на її потреби, згодом, у 1640 р., перейшов до єзуїтського колегіуму [5].

Відсутність статутів, навчальних програм, підручників, які не дійшли до нашого часу, не дають змоги об’ємно реконструювати освітню систему й педагогічний процес у Острозькій академії. Немає визначеності щодо того, школою якого типу можна вважати Острозьку академію. Якщо ряд дослідників (О.Дзюба, Я.Ісаєвич, М.Ковальський, І.Мицько та ін.) схильні трактувати її як вищий навчальний заклад, то інші (В.Ульяновський, Т.Кемпа) більш обережні в цьому плані і вважають, що це була, за критеріями того часу, школа середнього типу. Проте ні перша, ні друга точки зору не є достатньо обгрунтованими через брак джерел.

Православна школа в Острозі кінця ХУІ - початку ХУІІ ст. фігурує під різними назвами - просто як школа, училище, ліцей, гімназія, колегіум, академія.

У першій згадці про цю школу, яка з’являвилася в Азбуці 1578 р., вона іменувалася “дитячим училищем”, що дає підстави вважати ніби це була традиційна, фактично початкова школа для навчання дітей. Як виглядала тоді ця традиційна школа, маємо небагато даних. Із заповіту Василя Загоровського (1577) випливало, що для тогочасних волинських шляхтичів бажаною була трьохступенева система освіти. На першому, початковому етапі відбувалося навчання руської грамоти (на основі старослов’янській) та порядку служб православної церкви. Здійснювалося це, здебільшого, при церквах та монастирях дяками. На другому етапі відбувалося вивчення латинської мови під керівництвом “бакаляра”, тобто людини, яка закінчила університет і знала латинську мову. Третім етапом була освіта підвищеного типу. Вона здобувалася переважно в католицьких навчальних закладах, зокрема, єзуїтських колегіумах [6]. Власне, лише початкова освіта спиралася на руські традиції. В руських школах-дяківках навчання здійснювалося з допомогою букварів. Очевидно, таким букварем і була вищезгадана Азбука 1578 р. Поряд із цим, у навчальних цілях у школах-дяківках використовувалися як своєрідні підручники окремі біблійні книги, зокрема, Псалтир.

Згадки про “дитяче училище” в Острозі, які є в Азбуці 1578 р., все таки дають підстави вважати, що це, як зазначалося вище, була школа вищого типу. Те, що Острозьку школу вважали тоді навчальним закладом вищого типу, однозначно засвідчує згадуваний заповіт Гальшки Острозької. Вона іменує даний навчальний заклад академією. Проте треба мати на увазі, що сам термін академія набув поширення серед західноєвропейських гуманістів. Така назва (за аналогією з Платонівською академією) початково означала гурток вчених людей. І лише з часом під цим терміном почали розуміти навчальний заклад. Але навчальний заклад дещо іншого типу, ніж традиційний університет. Це мало бути об’єднання вчених, які, вільно спілкуючись зі своїми учнями, навчали їх, при цьому реалізовували разом з ними спільні наукові проекти.

Таким, очевидно, й замислювався навчальний заклад у Острозі. Тут мали працювати вчені люди, які знали класичні мови, а також мову руську, займалися богословськими студіями, працювали з біблійними текстами й водночас навчали в школі. Саме на це вказує передмова до Азбуки 1578 р.

Починаючи з 80-их рр. у різних документах Острозька школа фігурує як навчальний заклад вищого чи підвищеного типу. Православні схильні були іменувати її школою (тоді цей термін мав широке значення) та академією, а католики й, можливо, протестанти – колегіумом, ліцеєм і гімназією.

Термін “грецький колегіум” фігурує в переписці Альберто Болоньєтті, який був папським нунцієм у Польщі в 1581-1584 рр. Так, у листі від 21 березня 1583 р. А. Болоньєтті до Януша Острозького говориться, що “для цього великого колегіуму, який тепер з великою побожністю і майже з королівським розмахом споруджується в Острозі, потрібні будуть грецькі священики, а можливо, й латинські, які б взяли на себе турботу про навчання молоді” [7]. Як бачимо з цього листа, в Польщі добре знали про існування православної школи в Острозі, а А.Болоньєтті називає її “великим колегіумом”. Тобто це можна сприйняти в тому сенсі, що він розглядав даний навчальний заклад як школу підвищеного типу.

Православну школу в Острозі когегіумом іменували у 1587 р. секретар папського нунція в Польщі Горацій Спаноцці [8], а також у 1620 р. у своєму щоденнику ксьондз Острозького фарного костелу [9].

Острозьку школу “тримовною гімназією” (Trilingue Gymnasium Ostrogianum), а також ліцеєм іменував Симон Пекалід у поемі “Про Острозьку війну” (1600). У цьому творі зазначалося, що “славу античних часів” Острогу принесли “вільні науки”, які тут викладаються. Це можна зрозуміти в тому сенсі, що в цій “тримовній гімназії” або ліцеї відбувалося вивчення т.з. семи вільних наук – граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, астрономії, музики. У Західній Європі вивчення цих дисциплін трактувалося як  середня освіта чи початковий етап вищої. Принаймні значна частина людей, які студіювали в західноєвропейських університетах, отримували звання бакалавра “вільних наук”.

С.Пекалід не розшифровує, які три мови вивчалися в Острозькій гімназії чи то ліцеї. Однак не важко здогадатися, що ними були латинська, грецька та руська, власне, тогочасна українська книжна мова на старослов’янській основі. Про те, що тут працювали знавці вказаних мов, свідчила Азбука 1578 р.

Певно, творці Острозької академії запозичили гуманістичну концепцію тримовного навчального закладу, яка набула в той час поширення в Західній Європі. Прихильники цієї концепції виходили з того, що знання трьох класичних мов - староєврейської, грецької та латинської, є необхідною умовою для кваліфікованих богословських студій над Святим Письмом. Тримовні навчальні заклади в Західній Європі були своєрідною альтернативою традиційним університетським структурам. Запозичуючи вищевказану концепцію тримовного навчального закладу, творці Острозької академії видозмінили її у відповідності до існуючих культурних традицій Східної Європи. Як зазначає Я.Ісаєвич, “західноєвропейська концепція гебрейсько-грецько-латинської освіти в Україні трансформувалася в засаду греко-латинсько-слов’янської тримовності” [10].

Автор поеми “Про Острозьку війну” також говорить, що в Острозі існувала бібліотека, тут побачила світ Біблія (мається на увазі Острозька Біблія 1581 р.), а також друкується чимало інших книжок. Цю культурну діяльність він пов’язував із “тримовною гімназією” [11].

Хоча вищезгадані католицькі автори й С.Пекалід не використовували для характеристики навчального закладу в Острозі терміну академія, все таки вони вказували, що тут давався високий рівень знань, фактично ставлячи цей навчальний заклад на рівень з іншими навчальними закладами вищого типу.

Те, що в Острозькій академії відбувалося викладання семи “вільних наук”, засвідчують твори православних авторів-полемістів. Так, у “Пересторозі” (близько 1605 р) є згадка, що грек Никифор їздив у Острог для викладання “вільних наук”. також там ведеться мова про те, що князь В.-К. Острозький, збудувавши в Острозі школу, старався, щоб константинопольський патріарх прислав сюди вчителів, учених богословів і що тут процвітали “словенські та грецькі науки” [12].

У іншому полемічному творі “Палінодія” (1619-1622) Захарії Копистенського сказано, що в Острозі знаходилися оратори рівні Демосфенові й інші любомудри, були доктори, що володіли грецькою, слов’янською та латинською мовами, математики й астрологи, зокрема, Ян Лятос [13].

Свідчення “Перестороги” й “Палінодії” дають підстави говорити, що в Острозькій академії вивчалися не лише сім “вільних наук”, мови старослов’янська (чи руська), грецька й латинська, а й були студії вищого типу, зокрема, вивчалося богослів’я. Свідченням цього була робота над Острозькою Біблією, яка потребувала високої філологічної та богословської кваліфікації. Очевидно, до цієї роботи були залучені як викладачі академії, так і її учні.

Про високий статус навчального закладу в Острозі вказували як православні, так і католицькі й уніатські джерела кінця ХУІ - початку ХУІІ ст. Так, у збірці полемічних творів Герасима Смотрицького “Ключ царства небесного” й “Календар римський новий” вказувалося, що вони написані в “Академии Острозьской”. Цю вказівку можна розуміти і в тому сенсі, що академія була передусім місцем, де здійснювалися богословські студії. Про це ж говорить Іпатій Потій, який у “Відписі на лист якогось Клірика Острозького” (1599) характеризує свого суперника, з котрим полемізує, як “учня академії Острозької” [14]. Тобто в Острозькій академії готували людей, здатних вести богословську полеміку.

Острозьку школу академією іменував Йосип Вельямин Рутський у своєму листі від 15 лютого 1603 р. до князя Миколая Радзивіла “Сирітки”, при цьому вказував, що для неї князь В.-К. Острозький шукав професорів аж у Греції [15].

Про існування академії в Острозі, як оплоту православ’я, писав єзуїт Я.Вєлєвіцький у своєму щоденниковому записі від 1623 р. [16]. Цей запис також можна трактувати в тому сенсі, що в Острозькій академії мусили бути певні богословські студії. Інакше Я.Вєлєвіцький не вважав би її оплотом православ’я і не вбачав у ній серйозної небезпеки для поширення католицизму на українських землях.

У акті поділу володінь князя В.-К. Острозького між його синами Янушем та Олександром 1603 р. йдеться про друкарню і школу в Острозі, які, судячи з контексту документу, розглядаються в комплексі. До початку ХУІІ ст. відноситься недатований документ польською мовою “Постанова на Острозьку академію”, де, зокрема, говориться про оплату “панам бакалярам” – окремо греко-слов’янському й латинському, а також їхнім помічникам “підбакалярам”. Тобто, спираючись на цей документ, можемо говорити, що в Острозькій академії відбувалося вивчення грецької, старослов’янської та латинської мов. У цій же “Постанові…” згадується й про співаків. Отже, в Острозькій академії могло відбуватися й навчання музики.

Згадки про Острозьку школу, яку називають академією, зустрічаються під 1617 роком у хроніці Острозького фарного римо-католицького костелу та в описі Острога 1620 р. А інформація про те, що після пожежі 1617 р. учнів із школи при фарному костелі перевели до “академії руської” свідчить про відносно високий рівень викладання в даному навчальному закладі латинської мови.

Виходячи з вищезгаданих документів, можна прийти до висновку, що Острозька академія, з одного боку, виступала, як гурток вчених (переважно богословів та філологів), а, з іншого, як навчальний заклад, де реалізовувалася концепція гуманістичного навчання. Можна припустити, що вона була багатоступеневою школою, яка включала початковий, середній та вищий рівні. Пізніше приблизно така сама схема багатоступеневого навчання склалася в Києво-Могилянській академії.

На першому етапі учні оволодівали руською грамотою. Для навчальних потреб учнів-початківців у Острозі було здійснено кілька видань букварів (нам відомі видання 1578 р., початку 80-их рр., 1598 р., після 1598 р.). Можливо, були й інші видання навчальних посібників для початкового навчання, але вони не дійшли до нас, оскільки букварі завдяки інтенсивному використанню швидко зношувалися та знищувалися.

На наступному, середньому етапі відбувалося вивчення грецької та латинської мов. При чому рівень їхнього викладання був достатньо високий. Також вивчалися сім “вільних наук”. Принаймні в нас є прямі й непрямі свідчення того, що тут вчили граматику, риторику, арифметику, музику, астрономію. Не викликає особливих сумнівів студіювання й інших предметів із комплексу семи “вільних наук”.

На вищому етапі відбувалися богословські студії. У перші роки існування школи ці студії були пов’язані з підготовкою до друку тексту Біблії. Пізніше, у 80-90-их рр., актуальною стає богословська полеміка з католиками й прихильниками унії. В Острозі з’являється ряд богословських творів полемічного спрямування. Передусім варто відзначити “Книжицю” Василя Суразького, відому під назвою “Про єдину істинну православну віру” (написана в 1588 р., опублікована в 1598 р.). Також у той час в Острозі підготували низку перекладів богословських праць з грецької мови. Високий рівень викладання богослів’я в Острозькій академії засвідчує твір її учня Мелетія Смотрицького “Тренос” (1610), де основна увага приділялася теологічним питанням щодо відмінностей між римо-католицькою й православними церквами.

Деякі дослідники, зокрема, В.Ульяновський, звертають увагу на те, що Острозька академія не мала офіційного статусу ні вищого навчального закладу, ні навіть середнього [17]. Проте варто враховувати, принаймні, два моменти. По-перше, даний навчальний заклад існував у приватному місті. І тому в його власника, князя В.-К.Острозького, не було потреби добиватися для школи офіційного статусу. Вона могла функціонувати і без нього. По-друге, в умовах Речі Посполитої такий статус надавався переважно школам католицьким. Православним чи протестантським навчальним закладам отримати офіційний статус було складно. Тому сумнівно, що Острозька академія, котра сприймалася католиками як оплот православ’я могла здобути такий статус.

Характеризуючи Острозьку академію, визначаючи її рівень, потрібно виходити з того соціально-культурного контексту, в якому вона знаходилася. Академія стала нетрадиційним навчальним закладом на теренах Східної Європи, де домінувало православ’я. Вона, враховуючи давньоруські освітні традиції, намагалася синтезувати їх з надбаннями тогочасного західноєвропейського ренесансного гуманізму.  Це знайшло, як зазначалося, вияв у специфічній реалізації в її стінах концепції “тримовного” навчального закладу. Тут вивчалися нетрадиційні для давньоруської освіти “вільні науки”, а також латинська мова. Можна говорити про існування в академії богословських студій, котрі трактувалися тоді і на Заході, і на Сході Європи як найвищий освітній рівень.

Оцінюючи значення Острозької академії, І.Мицько та Я.Стратій стверджують, що “за найскромнішими підрахунками, за всю історію академії її закінчили не менше 500 осіб, частина яких, без сумніву, стали вчителями братських та прицерковних шкіл, викладачами в Острозі, Києві, можливо, Яссах” [18]. Звісно, на сьогоднішній день цифра 500 освічених осіб не видається значною. Проте для України і загалом для Східної Європи кінця ХУІ - початку ХУІІ ст., де не існувало вищих шкіл, – це було чимало. Острозькі випускники заклали фундамент, на якому змогло далі розвиватися вище шкільництво в даному регіоні. Серед випускників академії дослідники називають таких відомих осіб, як Саву Флячича, який походив із Острога і, за свідченням деяких документів, був ректором Острозької академії; Наливайка Семерія (Северина), відомого козацького ватажка, та його брата Даміана, письменника й культурного діяча; острозького книжника Стефана Смотрицького та його брата Мелетія, відомого своїми полемічними творами й “Граматикою” старослов’янської мови; вченого-філолога Тарасія Земку; ректора Гойської школи, а потім Києво-Могилянської академії Ігнатія Старушича; засновника Межигірського монастиря Афанасія; російського церковного діяча Афанасія Китайчича; засновника Скиту Манявського Іова Княгиницького; гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного; хроніста Йоахима Єрлича; діяча братського руху Гаврила Дорофейовича; а також, ймовірно, перекладача Кипріяна [19].

Загалом можемо констатувати, що Острозька академія дала значний імпульс для розвитку освіти на теренах України, наблизивши існуючу тут школу до європейських зразків. Вона послужила зразком для братських шкіл, а також стала предтечею Києво-Могилянської академії. Також Острозьку академію варто вважати предтечею академії Заморської.

Цікаво, що Замойська академія, подібно до академії Острозької, теж виникла як школа приватна, була заснована й фінансована конкретною особою – Яном Замойським. Її заснування відноситься до 1594 р. У певному сенсі Замойська  академія була альтернатива Острозькій. Справа не лише в тому, що Я. Замойський виступав конкурентом В.-К. Острозького в плані політичному і намагався не відставати від православного князя-магната. Академія цілком свідомо засновувалася на етнічній території України-Русі і була зорієнтована на жителів цього регіону. Власне, про це говорив Я. Замойський.

Серед професорів даної школи були вихідці з українських земель, а значну частину випускників становили українці. Організатором академії виступив виходець зі Львова Симон Симонід (Шимон Шимонович). Це була людина енциклопедичних знань [20]. Він був відомий і як поет. У польськомовній книзі «Селянки» С. Симонід оспівав життя й звичаї українського народу [21]. Як поет, він мав в Україні послідовників. Зокрема, такими були львівяни, брати Симон та Бартоломій Зиморовичі, що теж писали «руські селянки» [22].

Офіційно іменуючись «директором наук» та інспектором Замойської академії, С. Симонід займався не лише добором здібних викладачів, а й фактично став засновником академічної друкарні. Він піклувався, щоб там був не лише латинський шрифт, але також словянський. Це, до речі, засвідчило його прагнення (правда, важко сказати наскільки свідоме) зробити внесок у розвиток традиційної української культури [23].

Із Замойською академією пов’язана діяльність латиномовного поета Себастьяна Кленовича. Він знаходився в добрих стосунках із Я. Замойським, заохочував його до організації академії, добирав туди професорів і сам викладав у цьому навчальному закладі античну літературу [24]. До найбільш відомих творів С. Кленовича належить поема «Роксоланія» (1584) [25]. Це палкий маніфест любові до української землі. Власне, Роксоланія – це Русь-Україна. Автор пишається своєю землею, її минулим і сучасним, оспівує її природу і звичаї. Вдаючись до античної образності, С. Кленович вів мову про те, що на українських землях може виникнути Парнас і тут осядуть музи [26]. Тобто Україну він розглядав як можливий осередок високої культури. А заснування Замойської академії трактувалося ним як важлива ланка створення руського, власне, українського Парнасу.

З самого початку свого існування академія отримала буллу від папи Климента УІІІ. Згідно з цією буллою, в ній було створено три факультети – вільних наук, права і медицини. Уже пізніше, в 1648 р., був створений ще один факультет – теологічний.

Хоча Замойська академія була католицьким навчальним закладом, з її стін вийшло чимало діячів, які залишили слід в українській історії та культурі. Зокрема, до таких належать Касіян Сакович, ректор Києво-братської школи, письменник, поет, філософ; Ісайя Трохимович-Козловський, перший відомий нам ректор Києво-Могилянської академії; Сильвестр Косов, Київський митрополит за часів Хмельниччини, відомий також і як письменник-полеміст; письменник Й.Кононович-Горбацький [27]. У Замойській академії навчався Якуб Гаватович, що ввійшов у літературу як автор «Трагедії, або Образу смерті пресвятого Івана Хрестителя» (Львів, 1619), двох інтермедій – «Найліпший сон» і «Продав кота у мішку», що були зіграні в Кам’янці-Струмиловій і, як вважають дослідники, поклали початок українській народній комедії [28]. До випускників Замойській академії належав видатний політичний діяч Польщі та України середини ХУІІ ст. Адам Кисіль. Не випадково Київський митрополит Петро Могила дав високу оцінку Замойській академії, сказавши, що вона багато нашому народові «пожитку й утіхи принесла» і що з неї вийшло чимало вчених людей [29].

Вищенаведені факти дають підстави говорити, що і Острозька академія, незважаючи на відносно короткий період свого існування, і академія Замойська, хоча вона й була «конфесійно чужою» для українців, відіграли помітну роль у становленні українського вищого шкільництва. Із їхніх стін вийшло чимало людей, які потім так чи інакше прислужилися українській культурі і виступили предтечами новочасної української інтелігенції.

 

1.     Публікації Азбуки 1578 р.: Азбука Ивана Федорова 1578 / факс. изд. подг. Е.Л.Немировским. – М., 1983; Ісаєвич Я.Д. Літературна спадщина Івана Федорова. – Львів, 1989 (текст титульної сторінки - с.111). Про дане видання див.: Ботвинник М.Б. историография изучения “Азбуки” Ивана Федорова в СРСР // Книга, библиотечное дело и библиография Белоруссии. – Минск, 1974. – С.93-114; Ісаєвич Я.Д. Невідомий Острозький Буквар Івана Федорова (1578) // Радянське літературознавство. – 1969. – №1. – С.83-84; Ковальський М.П. Острозька “Азбука” – невідома книга Івана Федорова // Пам’ятки України. – 1970. – №1. – С.21-24; Його ж. Буквар Острозький (Азбука) 1578 р. // Острозька академія ХУІ-ХУІІ ст. Енциклопедичне видання. – Острог, 1997. – С.27-29; Немировский В.Л. Выдающийся памятник русской и украинской культуры // Полиграфия. 1968. №11. С.41-44.

2.     Яковенко Н. Цікавий документ // Жовтень. – 1985. – №2. – С.128.

3.     Заповіт Гальшки Острозької знаходиться в ЦДІА України в Києві. - Ф.26. - Луцьк. зем. суд. - Кн.4 (2057). – Арк.38-39. Даний документ також опублікований: Заповіт княжни Гальшки Острозької 1579, 16 березня / Підгот. Л.Демченко // Острозька данина: дослідження і матеріали. - Львів, 1995. – Вип.1. – С.110-111.

4.     Події в Острозі 1536 р. детально описує Острозький літописець. Див.: Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець. Джерелознавче дослідження. – К., 1971. – С.137-140.

5.     Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверти ХУІ – середини ХУІІ ст. – Львів, 2005. – С.132.

6.     Загоровський В. Духовноє завіщаніє // Українська література ХІУ-ХУІ ст. – К., 1988. – С.171-172.

7.     Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватікану та унії (Х – початок ХУІІ ст.). Збірник документів і матеріалів. – К.: Наук. думка, 1988. – С.78.

8.     Relacje nuncijuszów apostolskich I innych osób o Polsce od roku 1548-1690. T.1. Berlin-Poznań, 1864. S.460.

9.     Краківський воєводський архів. Відділ на Вавелі. Архів Сангушків. – №1031. – С.153.

10.           Ісаєвич Я. “Lycaem trilingue”: концепція тримовної школи в Європі в ХУІ ст. // Острозька давнина. Дослідження і матеріали. – Львів, 1995. – Т.І. – С.11.

11.           Симон Пекалід. Про острозьку війну під П’яткою проти низових / Пер. В.Маслюка // Українська поезія ХУІ ст. – К.: Рад. письменник, 1987. – С.203, 214.

12.           Возняк М. Письменницька діяльність Івана Борецького на Волині і у Львові. – Львів, 1954. – С.34.

13.           Русская историческая библиотека. – СПб., 1878. – Т.ІУ. – С.1136.

14.           Потій І. Відповідь Клірику Острозькому // Українські гумансти епохи Відродження. Антологія. К.: Наук. думка, Основи, 1995. С.150.

15.           Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. – Т.1. – К., 1883. – Приложение, №23. – С.180-181.

16.           Wielewicki J. Dziennik spraw domu zakonnego oo jezuitów u sw.Barbary w Krakowie // Scriptores rerum Polonicarum. Kraków, 1899. T.17. S.151.

17.           Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. – Кн. 2. – К., 1994. – С.83-86.

18.           Мицько І., Стратій Я. Роль Острозького культурно-світнього осередку в розвитку української духовної культури // Українське барокко. – К., 1993. – С.158.

19.           Там само. – С.157; Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. – К., 1990. – С.82, 88-89, 94-95.

20.           Bielowsky A. Szymon Szymonowicz // Pamietnik Akademji Umietnosci w Krakowie/ Krakow, 1875. T.2. S.108.

21.           Антологія української поезії: В шести томах. – К., 1984. – Т.Ію – С.98-105.

22.           Там само. – С.120-127, 158-163.

23.           Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. – К., 1990. – С.320.

24.           Wsniowska  H. Renesansowe zycie i dzielo Sebastiana Fabiana Klonowicza. Lublin, 1985.

25.           Українська поезія ХУІ століття. – К., 1987. – С.114-168.

26.           Там само. – С.115, 119.

27.           Нудьга Г. Перші магістри і доктори // Не бійся смерті. – К., 1991. – С.353.

28.           Микитьсь В. давньоруські студенти і професори. – К., 1994. – С.47.

29.           Титов Хв. Матеріали до книжкової справи на Вкраїні в ХУІ-ХУІІІ вв. – К., 1924. – С.243.