Кралюк Петро Михайлович,

доктор філософських наук,

профессор, перший проректор

НУ «Острозька академія» 

ТАДЕУШ КОСТЮШКО: ПОЛЯК, БІЛОРУС ЧИ УКРАЇНЕЦЬ?

 

Ім’я Тадеуша Костюшка (1746 – 1817) є добре відомим не лише в Польщі, але і в світі. Поляки вважають його своїм національним героєм, тому що він очолив повстання, яке мало на меті порятунок Речі Посполитої. Водночас він є почесним громадянином США та Франції. Дійсно, Костюшко чимало зробив для здобуття американцями своєї незалежності. До сьогоднішнього дня в американській військовій академії у Вест-Пойнті стоїть йому пам’ятник, якому курсанти віддають честь. Очолюване Костюшком повстання в Польщі відвернуло на певний час консервативні режими Європи від революційної Франції, проти якої ними готувалася експансія. У певному сенсі можна говорити, що Костюшко врятував французьку революцію.

Останнім часом про Костюшка як про свого національного героя почали говорити білоруси. У Білорусії створений Фонд його імені, який, зокрема, провів міжнародну конференцію, присвячену цій видатній особистості, відновив садибу в Морачевщині, де ніби народився Костюшко [1]. Про Костюшка, як про «свого», білоруса, пишуть деякі сучасні білоруські дослідники. Хоча сказати, що така героїзація Костюшка в Білорусії має широкий характер, не можна. У Білорусії й далі шанують російського полководця О.Суворова, який зумів розгромити повстання під проводом Костюшка. У Кобрині до сьогодні існує музей Суворова, йому встановлені пам’ятники, його іменем названі вулиці і т.д. Костюшко і близько такого не має на білоруській землі. Скромний бюст цьому герою є лише в селі Сехновичі, де пройшли його дитячі й частково юнацькі роки.

Щодо українців, то для них цей історичний персонаж є малоцікавим. Його діяльність зовсім не вписується в українські стереотипи національних героїв. Адже Костюшко воював за першу Річ Посполиту, яка до сьогодні в свідомості українців радше сприймається негативно, ніж позитивно. Тому українці не прагнуть долучити Костюшка  до свого пантеону видатних осіб. Наприклад, під час реалізації проекту «Великі українці» на телеканалі «Інтер» в кінці 2007 – на початку 2008 рр. його ім’я навіть не фігурувало. І це, незважаючи на те, що Костюшко мав безпосереднє відношення до України й українців. Принаймні, є підстави вести мову про його українське етнічне коріння.

Взагалі щодо етнічного походження Костюшка, тут немає ні чіткості, ні однозначності. Без сумніву, Костюшко відчував на собі потужний вплив польської культури. Навчався й деякий час жив у Польщі. Певно, польську мову вважав рідною. Переважно спілкувався нею. Проте вважати його поляком за етнічним походженням проблематично. Тому в деяких публікаціях про нього пишуть як про «польського генерала», «польського діяча» тощо. Дійсно, ні його прізвище, ні походження Костюшка не можна вважати польськими.

Останнім часом окремі білоруські автори намагаються довести білоруське походження Костюшка. Чи не головним аргументом для них у цьому плані є той факт, що він народився на території сучасної Білоруської держави. Останнім часом у білоруській літературі набула поширення версія, ніби мати Костюшка, Текля Ратомська, була греко-католичкою (як і більшість білорусів того часу) й спочатку охрестила свого сина за греко-католицьким обрядом, давши йому імя Андрій [2]. Взагалі це імя було дуже популярним як у білорусів, так і в українців і повязувалося з іменем апостола Андрія Первозданного – легендарного хрестителя Київської землі. Далі, відповідно цій легенді, батько-католик, який був у від’їзді, повернувшись додому й довідавшись, що вчинила його дружина, перехрестив сина і дав йому ім’я Тадеуша.

Загалом така версія видається вкрай гіпотетичною. По-перше, вона не має серйозного джерельного підтвердження. Взагалі щодо народження Т.Костюшка, його місця й часу, маємо мало інформації. Та й навіть та інформація не є певною. Наприклад, свого часу велися дискусії, де народився Костюшко – у родовому помісті Сехновичі чи у фільварку Мерачовщина поблизу містечка Косово. По-друге, ця версія нагадує гарну, але неправдоподібну легенду. У конфесійно змішаних шляхетських сім’ях (наприклад, католицько-уніатських), які були поширеним явищем в Україні та Білорусії, батьки узгоджували за яким обрядом будуть хрещені їхні діти. Таке ситуація, коли дружина хрестить дитину за певним обрядом усупереч волі чоловіка, видається екстраординарним. Та й «подвійне хрещення» у одній церкві (адже і римо-католики й греко-католики були вірними тієї самої конфесії) було малоймовірним. Хоча в ті часи, коли в Речі Посполитій панувала політична анархія й шляхта відчувала себе дуже вільно, все могло трапитися.

Очевидно, білоруських дослідників на версію про перехрещення Костюшка наштовхнув той факт, що його повне імя звучало так – Андрій Тадеуш Бонаветура. Щоправда, своїм першим іменем Костюшко не користувався, а використовував друге. І саме Тадеушем ввійшов у історію.

Певно, щоб з’ясувати етнічне походження Костюшка, варто звернутися і до його родинного дерева, і до етнічного обличчя того регіону, де жили його предки і де він народився. Вважається, що родинним селом Костюшків є Сехновичі (зараз є Великі й Малі Сехновичі Жабинського району у Брестській області) [3]. Зустрічається, правда, думка, ніби ним є село Сигневичі у Березівському районі в тій самій області [4]. Та, як би не було, ці села знаходяться близько й належать до одного регіону. Відповідно свідчень єзуїтського автора К.Нясецького (1682-1744), який користувався при складанні свого «Гербовника» деякими втраченими для нас документами, у 1458 р. дрібний шляхтич Федір отримав від великого князя литовського Казиміра ІУ Ягелончика маєток Сехновичі з двома прилеглими до нього поселеннями. Син Федора Кость (Костюшко) служив секретарем у канцелярії великого литовського князя Олександра І і в перші роки панування Сигізмунда І Старого (орієнтовно з 1492 по 1509 рр.). Останній у 1509 р. підтвердив права Костюшка Федоровича на Сехновичі й дозволив користуватися шляхетським гербом. З того часу представників цього роду іменували Костюшками-Сехновицькими. Володіли вони землями, що знаходилися неподалік Бреста й Кобрина. Переважно Костюшки одружувалися з місцевими шляхтянками [5]. Словом, належали до корінних жителів цього регіону.

За віровизнанням представники цього роду були православними. У своїх родових помістях будували православні храми. Коли на Берестейщині православні прийняли унію, Костюшки, певно, теж стали уніатами. А згодом покатоличилися. Хоча, судячи з усього, в їхніх родових маєтках не було костелів, лише греко-католицькі храми. Принаймні, це стосується Сехновичів.

Коли сучасні білоруські дослідники твердять, що Костюшки «старовинний дворянський рід білоруського походження», вони явно лукавлять. Регіон, де жили представники цього роду, не належав до білоруської етнічної території. Брест, Кобрин, сусідній з ними Кам’янець в давньоруські часи входили до складу Волинського князівства із центром у нинішньому м.Володимирі-Волинському. Велику увагу розбудові Берестейщини приділив князь Володимир Василькович, що жив у другій половині ХІІІ ст. За його наказом був відбудований Брест, засноване місто Камянець, яке з часом почали називати Біла Вежа. До речі, від назви цього міста йде назва всесвітньо відомої Біловезької пущі. З іменем Володимира Васильковича повязана перша згадка в літописних джерелах про Кобрин. Цей князь приділяв також увагу розвитку культури в цих землях. Зокрема, в Брест і Камянець передав різноманітне церковне начиння й богослужбові книги [6].

Берестейщина входила до складу однієї Володимирсько-Берестейської єпархії з центром у Володимирі (Волинському). Зрозуміло, що в її межах здійснювався інтенсивний культурний обмін. І в культурно-етнічному плані цей регіон був єдиний. Навіть сьогодні, незважаючи на полонізацію, тотальну русифікацію, а пізніше білорусифікацію, тут у селах і навіть невеликих містечках можна почути гарну українську мову. Не випадково саме під Кобрином народився український поет, співець Полісся Дмитро Фальківський [7]. Його вірш «Очерет мені був за колиску…» був покладений на музику й став українською народною піснею, своєрідним гімном українських поліщуків. З цих же країв походить «патріарх» українських поетів Польщі Остап Лапський, який у 2007 р. став лауреатом Шевченківської премії. До речі, він фактично ніколи не жив на територіях, які нині входять до Української держави, а українську мову засвоїв від своїх батьків і односельців. Можна наводити й інші приклади, які засвідчують, що в етнокультурному плані Берестейщина належала до українських земель.

Певним свідченням на користь білоруського походження Костюшка можна вважати його гіпотетичне місце народження у фільварку Мерачовщина. Знаходився той буквально за кілька кілометрів від містечка Косово на території сучасного Івацевицького району Брестської області. Цей район є перехідною зоною між український й білоруськими етнічними територіями. Більшість території району є білоруською за винятком кількох сільрад. Принаймні, Косово з прилеглими околицями варто вважати територією білоруською. Однак народження Костюшка в Мерачовщині під питанням. Лише в 1834 р., через 17 років після смерті Костюшка, косовський ксьондз Станіслав Нарбут видав посвідчення про його народження. Власне, воно засвідчувало, що той був охрещений у Косові. Про Мерачовщину в ньому нічого не говорилося. Після смерті Костюшка тривалий час (аж до 80-90 рр. ХІХ ст.) переважав погляд, що місцем його народження є Сехновичі. І лише в 80-90 рр., значною мірою завдячуючи польському історику Т.С.Корзану, утвердилася думка про Мерачовщину як місце народження Костюшка. Проте ця версія базується на здогадах, а не на документальних свідченнях. Тому дослідники навіть сьогодні з певним скепсисом ставляться версії щодо Мерачовщини.

На нашу думку, ситуація з народженням та хрещенням Костюшка могла виглядати таким чином. Він цілком міг народитися в родовому помісті Сехновичі, де, до речі, жив у дитячі й молоді роки. Але оскільки тут не було католицького храму, батьки вирішили відвезти й охрестити в Косово, яке знаходилося порівняно недалеко.

Також на користь білоруськості можна вважати самоідентифікацію Костюшка. Добиваючись чину генерала в армії Речі Посполитої, він називав себе «природним литвином». Сам же термін литвин виступав як один із етнонімів білорусів. Правда, з контексту документів, де себе Костюшко називав литвином, випливало, що йдеться, власне, не про етнічну, а про політичну приналежність. У даному випадку малося на увазі те, що його предки жили на території Великого князівства Литовського й обіймали тут різні державні становища.

Аналізуючи дані про народження Костюшка, родину й рід, до яких він належав, приходимо до висновку, що його за етнічним походженням, швидше, варто вважати українцем, ніж білорусом. Представники роду Костюшків протягом багатьох століть (починаючи не пізніше середини ХУ ст.) жили на українській етнічній території. Тут знаходилися їхні родові помістя. Родичалися вони переважно з представниками місцевої еліти, котрі, як і вони, довгий час були православними, потім уніатами й вважали себе «русинами».

Дитячі й молоді роки Костюшка теж пройшли на українській етнічній території. До 1755 р. він жив у Сехновичах. Потім орієнтовно до 1760 р. навчався в Любешові, в школі піарів. Любешів, до речі, зараз входить до складу України. Потім Костюшко ще близько 5 років, до 1765 р. жив у Сехновичах [8]. Очевидно, він знав мову місцевого населення, яка була українською, а також їхню традиційну культуру. Інше питання – наскільки сприймав їх. Можливо, якийсь інтерес до цієї культури в нього і був. Адже за своїми політичними уподобаннями Костюшко належав до демократів і намагався покращити становище простолюду.

Очевидно, він, як і його сусіди-шляхтичі, вважав себе елітою і орієнтувався на елітарні зразки тогочасної польської культури. Місцева українська шляхта Берестейщини в той час була достатньо полонізованою. І Костюшки тут не були винятком.

Освіту Костюшко отримував переважно польською й латинською мовами. Спочатку, очевидно, навчався вдома, потім – у школі піарів у Любешові. Завершив навчатися в рицарській (кадетській) школі у Варшаві.

Його діяльність, погляди, які він висловлював, можна вважати такими, що і в плані політичному, і в плані культурному були зорієнтованими на Польщу.

Виходячи з вищесказаного, певно, є підстави вважати Костюшка деетнізованим українцем, що «став поляком». Звичайно, у нас немає підстав робити з Костюшка  «великого українця» чи, тим більше, українського національного героя. Це був «блудний син України», який реально нічого не зробив для свого народу. Як і багато інших «блудних синів» він працював на інші народи. При чому працював талановито.

Однак, з іншого боку, було б невірно повністю відрікатися від нього. Ми повинні памятати, що один з найвидатніших польських і американських національних героїв був за походженням українцем. Водночас це мусить бути для нас уроком. Приклад Костюшка (і не лише його) змушує замислитись над тим, чому дійсно талановиті, енергійні люди працюють не на благо свого народу, а на інших.

 

1.     Несцярчук Л.М. Мерачоущына. Дом-садзіба Тадеуша Касцюшкі // www.breefobl.narod.ru/kostush/cO.html-8k.

2.     Фортуна Тадеуша Костюшки // www.peoples.ru/state/statesmen/kostiushko/history.html

3.     Там само.

4.     Леонюк В. Словник Берестейщини. – Львів., 1996. – С.164.

5.     Бендзярук А.Р. Радавод сяхновіцкіх Кастушкау // www.breefobl.narod.ru/kostush/cO.html-8k.

6.     Літопис руський. – К., 1989. – С.447.

7.     Про Д.Фальківського див.: Фальківський Д. Поезії. – К., 1989.

8.     Фортуна Тадеуша Костюшки // www.peoples.ru/state/statesmen/kostiushko/history.html