для проекту «В України жіноче обличчя»

Якубов Максим В’ячеславович

 

Костюк Нінель Трохимівна

Відомий Український вчений-філософ.

Ветеран-учасник Другої світової війни. Заслужений працівник культури. Відмінник народної освіти.

Доктор філософських наук, професор, Академік Академії Наук Вищої Школи України.

Завідувачка кафедри філософії природничих наук Київського державного університету ім. Т.Шевченка

Нагороджена багатьма грамотами та медалями, серед яких «Ветеран праці» та «До 1500-річчя Києва».

Зараз відзначена стипендією Президента України.

2011 рік – активна праця радником Президії АН ВШ України.

 

Нінель Трохимівна є першою жінкою – доктором філософських наук в Україні, на очолюваній нею протягом 20 років кафедрі підготовлено 21 доктор і 66 кандидатів, які зараз працюють на багатьох  кафедрах України, а деякі з них займають навіть не докторські, а ректорські й інші відповідальні посади.

Відповідальний редактор журналу «Філософські питання природознавства». Під її керівництвом вийшло в світ 44 випуски журналу із актуальних світоглядних та методологічних проблем сучасного природознавства.

Нінель Трохимівні належить ціла низка глибоких праць – більше 150 робіт із філософської тематики і серія журналістських статей, присвячених обороні Києва.

            Особливо відома класична монографія «Про сутність життя», яку й сьогодні вивчають та на яку посилаються дослідники в галузі філософії та методології науки.

Учитель багатьох поколінь філософів, що виховувались в КНУ ім. Тараса Шевченка, патріотка України і просто прекрасна людина.

 

            Чоловік Нінель Трохимівни, Роженко Микола Маркович, доречи відомий учений - логік, доктор  філософії, запрошує мене на чай. Чаю або кави ? (питання до мене) Я вибрав чай – щасливе подружжя пригостило мене чаєм з акацієвим медом. Будучи в гостях, я навіть не сподівався побачити таку велику кількість вишиваних картин, які я переплутав із справжніми. Ці картини і є, відомі, власноруч створені майстринею мистецькі роботи.

            Нінель Трохимівна є Майстром декоративно-прикладного мистецтва.

           

В її роботах відчувається тепло.

 

            Нінель Трохимівна, що для Вас життя ?

 

            Те, що приносить задоволення. По-перше – сімя. Якщо все гаразд, немає підстав для хвилювання, всі здорові – це моє задоволення. По-друге – це моя робота.

            Зараз, я майстер декоративно-прикладного мистецтва. Це також моє задоволення, і це стало важливою частиною змісту мого життя.

            Я захоплююся музикою. При наявності надто скромного бюджету, моя мама зробила все, щоб навчати мене грі на фортепіано й акордеоні. Працюючи головою профкому в оперному театрі, залучила мене до розуміння оперної класики. Дуже люблю народні пісні й романси, особливо коли вони виконуються фаховими співаками.

            Зараз з посмішкою згадую про моє захоплення грою в більярд на великому більярдному столі в «американку» чи «піраміду». Чіткість зору, який пізніше проявився у вишиванні, дозволяв мені, при розбивці шарового трикутника, заганяти в лузи по три і більше шарів. Мої партії в більярд з чоловіками, які вважалися фахівцями, як правило збирали багато болільників.

 

            Все своє життя Ви навчали людей філософії,  Ви займалися проблемами сутності життя, Ви щойно закінчили працювати завідуючою кафедри, але Ви продовжуєте активно працювати радником Президії Академії Наук, що повинні знати люди ?

 

              Що зав. кафедри, професор, у свої 85 пішла відпочивати, і почала займатися головним чином журналістикою і вишивкою. І, що до останнього, то це в мене почало виходити J Мені навіть пропонували стати членом спілки художників України. До 2011 року я очолювала відділення філософії й історії Академії Вищої школи України. Зараз продовжую працювати в складі Президії як почесний академік і радник.

            Так, я багато працюю, мої картини, які вишивані художньою гладдю, демонструються на багатьох виставках. І я продовжую займатися науковою роботою.

            Зараз я пишу роботу, яка присвячена пам’яті оборонців Києва «Важкі сторінки Київської оборони 1941 р. Тактика випаленої землі» і «Баришевський котел». За серію моїх статей мені присвоєно звання учасника Великої Вітчизняної Війни.

 

            Люди повинні знати про Героїзм Українців, про те, що Південно-Західний фронт (п’ять армій) забезпечував не тільки оборону Києва, але і Москви, відтягуючи частину військ з Московського напрямку на Київський. Оборона Києва врятувала Москву. Київ майже 3 місяці тримав оборону. Саме за такий час Гітлер підкорив всю Європу.

            Люди повинні знати, що людина не визначається якимось періодом, своїм віком. А визначається своїми справами в кожний період свого життя.

 

            В житті мені випало пережити багато болючих втрат: смерть брата на 14 років молодшого від мене (нас у мами було лише двоє), талановитого нарколога, який створив, доклавши багато зусиль, для цього, наркологічний центр в Києві і до останніх днів свого життя, в якості головного лікаря, очолював його.

            Тяжко пережила я смерть свого онука Андрія, й продовжую переживати із-за невиліковної хвороби моєї доньки. Тяжким ударом для мене була втрата мами і любимої бабусі.

 

            По життю, чи здійснюються Ваші бажання ? Що потрібно робити людині, якою їй потрібно бути, щоб бажання здійснювалися ?

 

            Я вірила ідеалам комунізму і соціалізму, але моє розчарування в тому, як їх втілювали в життя.

Гадаю, що коли людство на нашій планеті досягне високого матеріального і духовного рівня, прогресивні моральні принципи будуть визначати свідомість людей і країн, в їх числі Україна. А зараз, зусилля суспільства повинні бути спрямовані на формування таких моральних засад у людини, як чесність, взаємоповага, взаємопідтримка та ін.

 

Взаєморозуміння, підтримка, людяність – це те, що завжди підіймало мені настрій. Потрібно бути виваженим, толерантним, мужнім – і по відношенню до обставин і до людей.

 

            Так, мої бажання здійснювались. Але моя велика втрата – загибель батька. Я багато років сподівалась на те, що він десь є, мабуть він поранений. Він був такий добрий і хороший. Але і у таких людей смерть забирає життя.

            У 1941 році він був членом штабу оборони Києва і загинув під час відступу радянських військ з Києва. Перед війною, мій батько займав посаду голови Київського облвиконкому. Його чуйність, увага до людей, бажання допомагати людям в скрутних ситуаціях високо цінувалась знайомими і незнайомими мені людьми. Пам’ятаю,  які теплі слова я отримала про батька від М.С. Хрущова, коли випала нагода, і друзі батька познайомили мене із ним.

 

            Яка яскрава згадка про батька – його любов до мене. Під час головування виконкомом (1940, 1941 р.р.) він мав мало часу. До дому, з роботи, приходив о 2-ій годині ночі, я його чекаю. Читаю, як почую його, притворюся сплячою J Батько постоїть коло мене, подивиться, поцілує у лоба, поправить постіль і йде.

            Людина має бути хорошою, доброю, чесною, відвертою і щирою, і бажання обов’язково будуть здійснюватись.

 

            За що жінка любить обраного чоловіка, за що вона його обирає ?

 

            Ну, по-перше – чоловік обирає жінку. І так було завжди. І обирає по любові. Бо якщо не буде любові – не буде щасливого життя. І все залежить від їх ставлення один до одного, довіри, щирості.

            Як жінка скажу, що любов це якісь тонкі, теплі, ніжні почуття між люблячими.

            Я орієнтувалась на батька і на маму. Я бачила їх розум, відношення до людей, повсякденну поведінку – і це мене формувало.

            Мама залишилася вдовою в 36, і залишилася сама – таке в неї почуття відданості і любові. Тяжкість втрати чоловіка вона долала напруженою працею на посаді голови Ленінського райвиконкому, а згодом, очолюючи приймальню голів Верховної Ради України. Також вона обиралася кандидатом в члени ЦК КПУ і очолювала комісію по виборам у Верховну Раду СРСР.

 

            То хто має варити борщ – чоловік ?

 

            Та що він там наварить ! J Звісно жінка. Але почистити моркву та картоплю йому доручити можна.

 

Хто розумніший – жінка чи чоловік ?

 

            Хто розумніший ? Природою закладені однакові здібності у чоловіка і жінки, але умови реалізації у них різні, не говорячи про різні функції, які вони виконують в продовженні роду (народження дитини, забезпечення існування  сім’ї, різноманітними видами домашньої роботи, кухня і т.п.), нелегке поєднання жінкою домашньої роботи із соціально значимою (на підприємстві, в школі, в лікарні, на полі і т.д. і т.п.), не дозволяє їй в повній мірі, порівняно з чоловіком, проявити себе в соціально значимих сферах життя. Однак, за наявності умов, окремим жінкам вдається проявити свої здібності, і, навіть, перевершувати чоловіків в різних галузях.

 

А, коли говорити про сім’ю, то в ній головну роль відіграє жінка. Від неї багато що залежить – в чоловіках часто-густо проявляється невитриманість. І жінка, знаходить шляхи для подолання гострих проблем. Сім’я – поєднання гармонічне, але жінка, розумна жінка – будівниця, опора і берегиня шлюбу.

            Жінці потрібно бути сміливою. Якщо слід сказати правду, то не треба боятися врізати.

            Місія дружини не зводиться до кухні, а природою їй призначена головна місія - продовження життя. До того ж, їй потрібно відбутися в житті, в своїй професії. Жінка знає, що залежить від неї, від дружини. І саме життя, його завтрашній день, його продовження – залежить і відбувається завдяки неї.

            В якомусь сенсі – вона рятівниця життя. Любов між чоловіком і жінкою на різних етапах проявляється по різному. Але завжди – взаємоповага і взаємопідтримка.

 

            Те, що чоловіки превалюють – це закономірно. Жінки завантажені дітьми, домашніми клопотами. Звісно жінки не поступаються чоловікам, а інколи і розумніші.

 

            Зараз я є експертом із щасливого життя, маю коханого чоловіка, який, до речі, не вміє варити борща, і маю любиму справу – моя вишивка.

            Мій досвід дозволяє мені, якщо в цьому є потреба, бути порадником молодим людям у виборі вірної дороги в житті.

 

            З Вашого дозволу, таке питання – чи маєте Ви своїх Богів ?

 

            Ще коли була школяркою, я запитувала батька, як виникло життя ?

Чи існує воно на інших планетах ?

Якщо бог створив світ, то чому існує багато релігій, і кожна релігія розуміє творення світу по своєму так, що в уяві кожної релігії є свій бог ?

            Батько відповів, що коли я стану дорослою і опаную науки, то отримаю відповідь на ці питання. Але я стала дорослою, опанувала науки, захистила кандидатську і докторську дисертації, стала академіком і все ж не змогла ні собі, ні людям дати відповідь на поставлені мною питання, хоч узагальнила велику за обсягом літературу, починаючи від античних і до наших днів, консультувалась з такими відомими вченими, як Б.М. Кедров, П.В. Копнін та іншими.

            Навіть у працях таких великих вчених як Дарвін, Вернадський, Опарін я не знайшла переконливої відповіді на питання про походження життя. Ще більшою мірою мене не переконало пояснення щодо виникнення життя релігією. Це питання для мене залишається, як і для багатьох вчених, відкритим, хоч віддаю належне різним галузям науки, які вносять свою лепту в розуміння різних проявів життя. Використовуючи сучасну техніку і технологію, вони все глибше проникають в таємниці життя.

 

Чи маю я своїх богів ? Скоріш за все я агностик – ставлю питання, але не можу знайти відповідь. В цьому сам розум людини не досяг того рівня, при якому можна дати відповідь. Більше того, сумніваюсь, що, навіть з часом, людина отримає відповідь на поставленні світоглядні питання (головне – про походження життя). Потрібно змиритись з тим, що маємо і що знаємо. Багато чого ми не знаємо і не будемо знати. Залишимо пошуки незбагненного, розум і зусилля слід сконцентрувати на досягненні високого матеріального і духовного рівня. Особливу увагу слід приділити формуванню морально-етичних засад. Щоб порядність, чесність, справедливість, взаємоповага були основними у формуванні свідомості особистості.            .

            Все ж таки, в питанні про Богів – я віддаю належне церкви, яка виховує моральні риси в людині – чесність, порядність, справедливість. Людина створена недосконалою – є негативні риси, які в людях інколи проявляються.

 

            Я вважаю, що прожила життя не дарма. І тому, що дала правдиву оцінку обороні Києва – буквально оборона Києва врятувала країну. Заради правди є сенс жити. Я так виправдовую своє існування на цій землі.

 

            В наш час ветерани присвоїли мені звання «Учасник війни», головним чином за мої публікації на військову тематику, які присвячені обороні Києва. Але доля моя під час війни була пов’язана з чергуванням в госпіталях біля важкопоранених солдат і офіцерів, з роботою на станціях міста Саратова, куди сім’я була евакуйована. Самими болючими для мене були майже безперервні бомбардування німецькою авіацією моста, що перетинав Волгу і з’єднував міста Саратов і Енгельс (нам випало жити біля цього мосту), й водночас спостерігати, як бомбили величезні чани з нафтопродуктами, і як вони спалахували, коли бомби в них попадали.     

            Але все це не йшло в порівняння зі страшними випробуваннями, які випало пережити, коли опинилась в епіцентрі повітряних боїв, що розгортались над евакуйованим з Москви заводом "Шарикопідшипник". Завод був розташований на території одного із радгоспів під Саратовом, куди нас, дітей-підлітків, відрядили на збір овочів для забезпечення заводської кухні. Цей завод безупинно атакували німецькі літаки, а розташовані на території заводу зенітки, намагаючись дати їм відсіч , не завжди досягали цілі. На наших очах палали цехи заводу, коли ворогу вдавалось прицільно скинути на них бомби , а вранці, коли опановувала осіння тиша, ми бігли дивитись на збитий німецький літак.

 

            Скажіть, життя приносить Вам задоволення ? і що є для Вас любов ?

           

Так, в моєму житті хоч і доводилось долати немало труднощів і трагедій, але, в більшості воно приносило мені задоволення. І саме тому, я живу вірою, що завтра буде новий день і після завтра, а можливо й наступні дні будуть приносити щось приємне, крупинки того, що асоціюється в моїй уяві з поняттям щастя.

Коли ж питають мене, що для мене любов ?, то відповім таке: я сприймаю це прекрасне почуття як багатогранне і багатопланове. У високому розумінні це любов до своєї країни України, це любов до своїх батьків, дітей і онуків, до дорогих мені людей. Але, коли задають це питання, то чекають на відповідь про любов в повсякденному розумінні, а саме любов до іншої людини, своєрідну двоєдиність людей, закладену природою, яка маючи фізіологічні передумови і не зводячись до них є животворящою умовою людського існування. І, саме тому, філософи і поети часто порівнюють її з самим життям. Наприклад Л.Толстой стверджував, що любов це саме життя, але «не життя нерозумне страждальницьке, а блаженне і безконечне». Воно супроводжується гамою інтимно тонких переживань. І тому, не без підстав, часто стверджують, що любов це не тільки блаженство, але і адські муки.

Якщо ж говорити про себе, то я щаслива, що мені випало в житті випробувати всі прояви любові, це і любов до країни, до родини, до свого чоловіка і до дітей.

Але моє життя не обмежується лише сім’єю, воно складається також і з здобутків, які я досягла в соціальній сфері: як викладач і вихователь студентства, як науковець, як журналіст, а в останні роки як майстер декоративного мистецтва.

Усі ці здобутки, досягненні завдяки повсякденній наполегливій праці, а також завдяки підтримки людей з якими я спілкувалась і продовжую спілкуватись. Таку підтримку я особливо гостро відчула при захисті докторської дисертації у великому залі університету ім. Шевченка переповненому людьми, коли після оголошення результату при одностайному голосуванні членів Вченої ради «за» зал розрядився оплесками; або ж при доброзичливій підтримці членів Вищої атестаційної комісії, коли я приїхала на запрошення в Москву, напевно головним чином для знайомства з українкою, яка першою захистила в Києві докторську дисертацію з філософії. Тоді це було вперше, а зараз вже не мало жінок стали докторами філософських наук, в їх числі й мої учениці.

Зараз, здавши повноваження керівника відділення філософії і історії АН ВШ України продовжую працювати в статусі почесного академіка і радника президії.

Продовжую займатись публіцистикою. Десь, біля року тому, написала статтю про свою сімю, і надрукувала її на сайті академії. Приємною несподіванкою для мене стало передрукування її в «Наукових записках» АН ВШУ. Десь місяць тому написала гостру статтю «Про збіг думок у російського прем’єра В.В. Путіна й українського міністра освіти Д.Т. Табачника, в питанні про роль Росії і України в Великій Вітчизняній Війні» для газети «Сільські вісті».

Також продовжую займатись художньою вишивкою, завершую чергову картину про осінній пейзаж.

В свій час я подарувала вишиті картини Державній бібліотеці ім. Вернадського, філософському факультету Київського державного університету, інституту Українознавства й університетській бібліотеці ім. Максимовича. Мої роботи знайшли постійне місце перебування в читацьких залах цих установ.

Максиме В’ячеславовичу, на завершення, хочу Вам подякувати, як журналісту видання, за Ваші актуальні питання і цікаву бесіду.

Використовую також нагоду подякувати своєму чоловікові, професору Роженку М.М. за його повсякденну підтримку у всіх моїх починаннях.

 

На завершення.

Від намагань уявити безкінечність всесвіту і нескінченну кількість в ньому зоряних систем, подібних Сонячній системі, і тим більше, шукати відповідь звідки все це взялось, то можна збожеволіти.

            А тому, краще зайняти прагматичну позицію,а саме, сприйняти все це як даність, і присвятити себе до розв’язання приземлених і життєважливих для людського існування проблем – забезпечення необхідними духовними і матеріальними умовами існування, і в першу чергу – моральність, без якої неможливе існування людського співтовариства.

            Як радив ще в свій час український мислитель Григорій Сковорода – «Кинь Копернікови сфери й глянь в сердечнії печери».

            Але в наш час, з розвитком наукового пізнання не тільки не були залишені «Копернікови сфери», а навпаки, значно розвинуті уяви про них, в першу чергу, коли космонавти вступили на поверхню планет Сонячної системи. Однак ці відкриття, і багато інших, не порушили уяву прибічників релігії про життя і його походження.

            Й надалі, продовжують існувати такі світові релігії як християнство, буддизм, іслам, а також католицизм, індуїзм та інші. Плюралізм в релігійному світорозумінні Бога – Творця Світу і людини, з очевидністю пояснюється особливостями ментальністю (духовністю) народів, що їх сповідують.

            Позитивним моментом в релігіях, особливо в наш час є те, що вони багато приділяють увагу людині й формуванню моральних засад її існування.

            Що ж стосується наукового освоєння світу, розуміння життя і його виникнення, то і тут має місце плюралізм (багатозначність).

            Вивчаючи досягнення в різних галузях знання, не важко побачити багатозначність в розумінні життя з точок зору фізіології, біохімії, біофізики, геології, космології та інших наук, і відповідно визначень життя.

            І саме тому, коли я досліджувала сучасний стан у вивченні життя різними науками,то назвала свою докторську дисертацію «Проблема сутності життя в багатоаспектності його прояву».

            Але, не зупинившись на цьому, узагальнюючи досягнення наук у вивченні життя, запропонувала інтегральне, так би мовити більш широке за змістом його визначення. В філософських і наукових журналах цитувалось це визначення.   З новими науковими відкриттями знову виникає потреба внести певні уточнення в його розуміння.

            Думаю, що зацікавлена молода поросль в філософії і в науковому пізнанні цю потребу реалізує.

 

 

 

            Бесіду вів

            Максим Якубов

 

            для проекту «В України жіноче обличчя»

            видавництво «Гіперіон»

            Якубов Максим В’ячеславович