Про Національну стратегією розвитку освіти в Україні

 на 2012-2021 роки

     Як відомо, стратегія - це спосіб дій у ситуації, коли для прямого досягнення основної мети недостатньо наявних  ресурсів. Завданням стратегії є ефективне використання наявних ресурсів для досягнення основної мети <> Стратегія досягає основної мети шляхом вирішення проміжних тактичних задач  по осі «ресурси-мета».( http://ru.wikipedia.org/wiki/Стратегия)

    28 жовтня на ІІІ Всеукраїнському зїзді освітян було винесено на обговорення і схвалено Національну стратегією розвитку освіти в Україні

на 2012-2021 роки. Безумовно, така важлива галузь, як освіта, не може розвиватися без стратегії, але викликає подив, чому запропонований проект стратегії не було винесено на всенародне обговорення, адже освіта – це та галузь, до якої причетний, кожен громадянин, кожна родина, все суспільство. Чому до ознайомлення з документом було проведено попередньо лише з попередньо відібраними для цього людьми. Нарешті, чому по каналах телебачення нашим громадянам показують всілякі небилиці, а роботу Всеукраїнського зїзду освітян не показали? Тому ми тут будемо говорити лише про роздобутий через мережу INTERNET текст проекту згаданого документу, не торкаючись його обговорення на зїзді.

        У вступі до проекту сказано, що «Національна стратегія визначає основні напрями, пріоритети, завдання і механізми реалізації державної політики в галузі освіти,  кадрову і соціальну політику і складає основу для внесення змін і доповнень до чинного законодавства України, управління і фінансування, структури і змісту системи освіти.

Її розробка зумовлена необхідністю кардинальних змін, спрямованих на підвищення якості і конкурентоспроможності освіти, вирішення стратегічних завдань, що стоять перед національною системою освіти в нових економічних і соціокультурних умовах, інтеграцію її в європейський і світовий освітній простір»….

Далі підкреслено, що запропонована стратегія визначає основні напрями і шляхи реалізації ідей та положень Національної доктрини розвитку освіти, здійснення реформування освіти упродовж найближчих 10 років у нових соціально-економічних умовах».

Метою Національної стратегії розвитку освіти на наступне десятиріччя визначено:

      -підвищення доступності якісної, конкурентоспроможної освіти для громадян України відповідно до вимог інноваційного розвитку суспільства, економіки, кожного громадянина;

      -забезпечення особистісного розвитку людини згідно з її індивідуальними задатками, здібностями, потребами на основі навчання упродовж життя.

. Стратегічними напрями розвитку освіти обрано:

·            оновлення законодавчo-нормативної бази системи освіти;

·            модернізацію структури, змісту й організації освіти…;

·            створення і забезпечення можливостей для реалізації різноманітних освітніх моделей…,

·            створення ефективної системи національного виховання, розвитку і соціалізації   дітей та молоді;

·            забезпечення доступності та неперервності освіти упродовж життя;

·            формування здоров’язберігаючого середовища, валеологічної культури  учасників навчально-виховного процесу;

·            розвиток наукової та інноваційної діяльності в освіті, підвищення якості освіти на інноваційній основі;

·            інформатизація освіти,

·            розвиток наукової та інноваційної діяльності;

·            забезпечення національного моніторингу системи освіти;

·            підвищення соціального статусу педагогів;

·            створення сучасної матеріально-технічної бази системи освіти;

·            інтегрування національної системи освіти у європейський і світовий    освітній простір».

·            У розділі  ІІ. «Сучасний стан розвитку освіти», на жаль, ні слова не сказано про її сучасний стан, структуру, чисельність закладів різного рівня освіти, їх матеріально-технічну базу, науково-педагогічний потенціал, охоплення молоді різними формами освіти, їх правовий та соціальний захист.

    Не наведеного ні одного слова про досягнення української освіти за останнє десятиріччя, вихід її на міжнародну арену, як і не сказано про наявні негаразди та болі нашої освіти, їх об’єктивні та суб’єктивні  причини.

   Важливим досягненням української вищої освіти було приєднання до європейського простору освіти та науки, втілення положень Болонської декларації. Що це дало? Які позитиви і негативи – ні слова.

   Велику роботу проведено українськими освітянами по методичному забезпеченню навчального процесу, створенню підручникової бази. Які тут наші досягнення і які недоліки? – Невже це мало важливі речі, то чому ми обходимо це питання по загуменках?

   Не можна було також промовчати про соціальну захищеність наших учасників освітнього процесу, а тут, мабуть, найбільше проблем.

   Тобто, з прийнятого документу випав найголовніший, стартовий  блок – де ми є, які ми є, як світ нас бачить і сприймає?, бо цього неможливо розробляти стратегію подальшого розвитку української освіти. Не зрозуміло, чому в штабі нашої освіти та науки не хочуть бачити основні проблеми, не бачать освітян.

       Автори документу перенесли головний акцент на законодавче поле.

Наводячи в якості досягнення проведені заходи з модернізації мережі навчальних закладів, скорочення чисельності шкіл, автори не дають оцінки не правових дій окремих урядовців, закриття українських шкіл і, що головне, не подають свого бачення перспективи вирішення цього питання.

   Не наведено логічного мотивування причин переведення середньої школи з 12-річної на 11-річну, не сказано, в що це обійшлося державі  і що це дало.

Констатуючи низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді, автори обходять стороною причини цього явища і не наводять заходів щодо його попередження.

В розділі 2.2. «Основні проблеми, виклики та ризики» слушно підкреслено, що розбудова національної системи освіти вимагає критичного осмислення досягнутого і зосередження  зусиль та ресурсів на вирішенні найбільш гострих проблем (недостатня відповідність освітніх послуг вимогам часу, відсутність цілісної системи виховання дітей та молоді, падіння суспільної моралі, недостатня мережа дошкільних навчальних закладів, повільне впровадження у навчально-виховний процес інноваційних та інформаційно-комунікаційних технологій, недостатній рівень соціально-правового захисту учасників навчально-виховного процесу, наявність у системі освіти фактів корупції, неефективність управління системою та закладами освіти тощо).

Очевидно, недостатньо було назвати ці факти, а і їх причини, хто стоїть за кожним з них. Без цього неможливо їх подолати.  

До ризиків, які можуть ускладнити реалізацію цілей і завдань Національної стратегії розвитку освіти, автори проекту відносять нестабільність економіки, обмеженість ресурсів; демографічну ситуацію – з чим ще можна погодитися, але звинувачення суспільства (хоча би частини його) у несприйнятті запропонованих реформ, неготовності частини освітян до інноваційної діяльності, недостатній підготовленості органів управління освітою до комплексного вирішення нових завдань, до координації діяльності усіх служб і інституцій – це вже щось з методів унтерофіцерської вдови. Кого ви в цьому звинувачуєте?.

Це, вибачте, перекладання відповідальності із себе на суспільство.

 Викладаючи основні завдання Національної стратегії розвитку освіти на період до 2021 року (розділ 2.3.), автори віднесли до пріоритетних її напрямів розробку нової та удосконалення чинної законодавчої та нормативно-правової бази, оновлення цілей і змісту освіти і цілу низку лозунгів таких, як  забезпечення економічних і соціальних гарантій отримання освіти, створення ефективної системи національного виховання, підготовка молоді до трудової діяльності, забезпечення системного підвищення якості освіти, створення здоров’язберігаючого освітнього середовища, удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних та керівних кадрів, забезпечення економічних і соціальних гарантій педагогічним і науково-педагогічним, бібліотечним та іншим працівникам системи освіти і т.д, і т.д. І далі наводиться перелік таких же лозунгів для дошкільної, загальної середньої освіти, освіти дітей з особливими  потребами, позашкільної, професійно-технічної та вищої освіти, післядипломної освіти.  В галузі вищої освіти, зокрема, планується завершення розробки та прийняття Верховною Радою України Законів України  « Про вищу освіту» (нова редакція) та «Про національну рамку кваліфікацій», реформування мережі вищих навчальних закладів, перегляд і затвердження переліку кваліфікаційних характеристик педагогічних і науково-педагогічних працівників навчальних закладів, розроблення стандартів вищої освіти нового покоління, розширення взаємодії з установами НАН та НАПН щодо розвитку наукових досліджень у галузі вищої освіти;

Незрозуміло лише, на кого покладається виконання цих заходів. Чи це програма дій Уряду, чи просто набір добрих побажань на зразок відомої у свій час заяви М.Хрущова «Нынешнее поколение молодых людей будет жить при коммунизме», і то він вказував термін – вісімдесяті роки!.

 В розділі ІІІ - Механізми реалізації Національної стратегії розвитку освіти  наведено черговий перелік лозунгів - оновлення нормативно-правової бази системи освіти, удосконалення структури системи освіти, модернізація змісту освіти, забезпечення національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді, інформатизація освіти, посилення кадрового потенціалу системи освіти, підтримка наукової та інноваційної діяльності, фінансування  та матеріально-технічне забезпечення  системи освіти – без зазначень, хто має це робити, де, коли і що це дасть.

    Фінансове та матеріально-технічне забезпечення освітньої галузі, вказують автори проекту, має створити передумови для надання громадянам якісної освіти відповідно до сучасних запитів кожної особистості і потреб інноваційного розвитку держави. В цьому ніхто не сумнівається, лише не зрозуміло, хто має це робити. Хто і коли забезпечить  фінансування освітньої галузі як пріоритетного напряму видатків бюджетів усіх рівнів; хто має розробити та впровадити нормативи фінансування навчальних закладів усіх підсистем освіти з розрахунку на одного учня,  вихованця, студента; хто проведе перегляд штатних нормативів дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів і забезпечить перехід у фінансуванні навчальних закладів від принципу утримання навчальних закладів до принципу формування їх бюджетів, виходячи з чисельності контингенту та стандарту вартості навчання одного учня, студента; хто має встановити обсяги фінансування освіти відповідно до законодавчо гарантованих норм, поступово збільшуючи їх до середніх показників європейських держав; хто забезпечить формування сучасної системи нормування та оплати праці у галузі освіти, виконання вимог законодавства щодо встановлення зарплати вчителів на рівні середньої у промисловості; хто відповідатиме за розробку, виготовлення та постачання навчальним закладам сучасного обладнання, засобів навчання, підручників, програмно-методичних матеріалів для здійснення навчально-виховного процесу в обсягах, передбачених державними освітніми стандартами; хто забезпечить збільшення асигнувань на науково-дослідну та експериментальну діяльність у галузі освіти, доведе обсяги фінансування досліджень і розробок у вищій школі до рівня не меншого за 10 відсотків від загальних асигнувань на її утримання.

     Така ж низанка «хто? і «коли?» виникає при ознайомленні з розділом «Модернізація системи управління освітою». 

    Може хоч в розділі « Модернізація системи управління освітою, розробка та підтримка державних програм в освіті,міжнародне партнерство» є щось живе, обнадійливе? – Ви помиляєтеся. Тут ті ж лозунги та заклики (укладання з іншими державами та реалізацію міжурядових та міжвідомчих угод про співробітництво,організація освітніх і наукових обмінів, стажування та навчання за кордоном, проведення міжнародних наукових конференцій, семінарів, симпозіумів тощо.

     На що ж розрахована така неконкретна, безадресна, безвідповідальна стратегія, що вона дасть?

     - Шукайте відповідь у новій серії лозунгів, наведених у заключному розділі « Очікувані результати реалізації Національної стратегії розвитку  освіти».Це - підвищення якості результатів навчання, створення збалансованої законодавчої бази системи освіти, поширення досвіду успішного реформування освіти, забезпечення необхідних науково-методичних, організаційних та матеріально-технічних умов, створення ефективної системи забезпечення розвитку дитини покоління інформаційної епохи, створення економічно сприятливих умов і соціальних гарантій педагогічним і науково-педагогічним працівникам, підвищення їх соціального статусу, створення оптимальних умов щодо їх професійного вдосконалення та творчості для забезпечення якісної освіти тощо.

    Та найбільшим парадоксом звучить остання фраза документу «Широка підтримка освітніх реформ суспільством». Боюся, що при такому підході до вирішення доленосних проблем суспільства воно може зреагувати на подібну лозунгоманію по-іншому. До-речі, МОН, як ніяка інша державна структура, вже має чималий досвід спілкування з суспільством і повинно би розуміти, що цим не можна нехтувати.

       Таким чином, винесений на обговорення ІІІ зїзду освітян матеріал не можна назвати Національною стратегією розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки,  так як він фактично є набором декількох сот  безадресних лозунгів, непривязаних ні до одного відомства, регіону чи навчального закладу, без запланованого часу виконання, визначення відповідальних за виконання, не підкріплених відповідними фінансовими затратами. Чи не тому автори побоялися винести цей проект на відкрите обговорення.

    Бідна наша освіта.

 

В. Яблонський