ДО ІСТОРІЇ БУДІВНИЦТВА ДЗВІНИЦІ СОФІЙСЬКОГО МОНАСТИРЯ

 

І.О.Анісімов

 

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

            На основі аналізу архітектури дзвіниці Софійського монастиря зроблено висновок про те, що від споруди 1699-1706 рр. у незмінному вигляді збереглися два нижні яруси (принаймні, перший ярус і західний та східний фасади другого ярусу). Судячи з вигляду споруд, зведених за зразком Софійської дзвіниці (дзвіниці Михайлівського Золотоверхого та Видубицького монастирів, південна в'їздна вежа Софійського монастиря), третій ярус первісно був у плані прямокутним і, мабуть, призначався для розміщення годинника.

 

1. Вступ

Мурована дзвіниця Софійського монастиря вперше постала після пожежі 1697 року, яка знищила всі дерев’яні монастирські споруди, щойно відбудовані за митрополитів Гедеона Святополк-Четвертинського (помер у 1690 р.) та Варлаама Ясинського (помер у 1707 р.) коштом гетьмана Івана Мазепи і зафіксовані на панорамі Києва полковника І.Ушакова (1695)[1]. Серед цих споруд була, зокрема, й триярусна дерев’яна дзвіниця, яка стояла північніше теперішньої, в північно-східному куті монастирської садиби, і слугувала парадним в’їздом до монастиря. Не виключено, що та сама дзвіниця зображена ще на рисунку А. ван Вестерфельда 1651 р.[2] - в такому випадку вона була, очевидно, збудована за митрополита Петра Могили (помер у 1647 р.)

Нова цегляна дзвіниця була збудована в 1699-1706 рр[3]. Ім’я будівничого невідоме, але збереглося ім’я одного з виконавців робіт підмайстра Сави Яковлева. Це була перша монастирська мурована дзвіниця на території Києва[4] і одна з перших на землях Гетьманщини (давніша від неї, здається, лише дзвіниця Єлецького монастиря в Чернігові, 1670-1675 рр)[5]. Нагадаємо, що в Києво-Печерській лаврі - найбільшому монастирі України - цегляна дзвіниця була зведена тільки в 1731-1744 рр.

У 1742 р. Софійська дзвіниця постраждала від землетрусу[6] (за Г.Н.Логвином - від пожежі[7]) і в 1744 р. "за бившими в ней сверху расселинами грозившая падением... начала возобновляться и при возобновлении разбивка била мало не до звонов"[8]. Це прийнято розуміти таким чином, що від споруди залишилася лише нижня частина. В різних джерелах називають або перший ярус[9], або перший і частину другого ярусу[10], або два нижні яруси[11]. Обґрунтування цих точок зору в літературі відсутнє.

Відбудована дзвіниця була в 1744-1748 рр.[12] Розпочаті ці роботи були за митрополита Рафаїла Заборовського (помер у 1747 р.), закінчені за митрополита Тимофія Щербацького (займав київську кафедру в 1748-1757 рр.) Вважається, що керівником робіт і архітектором виступив Іоганн Готфрід Шедель, який перебував у цей час на службі у київського митрополита (і саме завершував будівництво Великої лаврської дзвіниці). У реконструкції дзвіниці також брали участь майстри І.Кучер, І.Лупина, І.Поламаренко[13]. Тоді ж фасади споруди прикрасили ліпленням майстри з м. Жовкви на Львівщині Степан та Іван Гнатович Стобенські (дядько й племінник). Відомо, що ліплення дзвіниці було розфарбоване «під натуру» (зразки такого пофарбування ліпного декору 1730-х рр. збереглися в інтер’єрі Троїцької надбрамної церкви в Лаврі; в наш час спроба відтворити таке пофарбування була зроблена на фасадах Михайлівського Золотоверхого собору при його відбудові).

На жаль, жодних зображень Софійської дзвіниці першої половини 18 століття ми не маємо. Найдавніше відоме зображення збереглося на панорамі Михайла Ражена «Фасад Старокиївської фортеці та нижнього міста Києво-Подолу з Московського боку» (1775-1786)[14]. Видно два верхні яруси й верх споруди. Наскільки можна розібрати на репродукції, завершення дзвіниці являє собою широкий бароковий купол із витягнутою маківкою, увінчаний хрестом.

В 1807 році верх дзвіниці згорів від удару блискавки. У 1812 році, за митрополита Серапіона Александровського (займав кафедру в 1803-1822 рр.) він був відновлений у стилі модного на той час класицизму: низький купол без перехвату завершувався маківкою зі шпилем[15]. Ім’я архітектора, який здійснював цю відбудову, невідоме[16]. Зображення Софійської дзвіниці на цьому етапі її існування можна бачити, зокрема, на численних акварелях Миколи Сажина[17].

Нарешті, в 1851-1852 рр. (митрополитом у цей час був Філарет Амфітеатров) за проектом П.Спарро дзвіниця була надбудована четвертим ярусом. Ф.Ернст стверджує, що це було зроблено за прямою вказівкою Миколи І, на думку якого висота дзвіниці не відповідала значенню Софійського собору[18]. Четвертий ярус, хоч і був завершений банею в дусі українського бароко, тим не менше спотворив первісні пропорції дзвіниці, а його сухий декор контрастує із соковитим ліпленням основної частини споруди. Однак саме в такому вигляді споруда збереглася до наших днів і стала звичною багатьом поколінням киян.

У цій статті буде зроблена спроба відповісти на питання, яка частина будівлі кінця 17 - початку 18 століття збереглася до наших днів, яким був первісний вигляд Софійської дзвіниці і яке її місце в історії архітектури українського бароко.

Основним матеріалом для нас буде архітектура самої Софійської дзвіниці та ряду інших споруд Києва цієї доби. Тому почнемо з аналізу зовнішнього вигляду дзвіниці. Обмежимося трьома нижніми ярусами, які визначають давній вигляд споруди і мають найбільшу художню цінність.

 

2. Теперішня архітектура дзвіниці

Як уже відзначалося, Софійська дзвіниця була для Гетьманщини новаторською спорудою доби мазепинського бароко. Вона має мало спільного зі збудованою раніше від неї дзвіницею Єлецького монастиря, восьмигранною в плані, двоярусною й скромно декорованою[19]. Софійська дзвіниця в плані прямокутна. Це первісно триярусна споруда (Г.Н.Логвин порівняв її яруси з базою, тілом та капітеллю колони), причому яруси чітко відділені один від одного розвиненими карнизами. В першому ярусі міститься проїзд (посередині) та допоміжні приміщення (по обидва боки від проїзду), в другому висіли дзвони, в третьому в другій половині 18 століття знаходився годинник (овальні отвори на західному та східному фасадах займали циферблати). Співвідношення висот ярусів - 1:1,2:0,73, тобто найбільшу висоту має другий ярус, а найменшу - третій. За кількістю ярусів, їхнім планом (крім третього) і співвідношенням висот Софійська дзвіниця загалом подібна до вежі Корнякта (1572-1578, надбудована в 1695 р.) - дзвіниці Успенської церкви у Львові, однієї з найвідоміших пам’яток ренесансу в Україні.

Кожен ярус зі сходу та заходу розчленований пілястрами на три поля, причому в середньому знаходиться проїзд (у першому ярусі) або великий отвір. Це членування надає першому ярусу певної схожості з античною тріумфальною аркою. Схожість підсилюється тим, що західний та східний фасади першого ярусу помітно витягнуті по горизонталі (відношення висоти до ширини - 0,59[20]). Осі середніх пар пілястр на всіх ярусах збігаються (так бувало далеко не завжди, прикладами чому можуть бути південна в’їздна вежа Софійського монастиря та дзвіниця Видубицького монастиря).

Всі фасади дзвіниці багато декоровані, але найголовнішими є все-таки східний, що визначає парадну панораму монастиря від теперішнього Софійського майдану (основний потік богомольців рухався до Софійського собору від Михайлівського Золотоверхого монастиря, відвідавши перед цим Лавру), та західний, які мають найбільш розвинений архітектурний декор.

 

2.1. Архітектура першого ярусу

Загальна схема оформлення західного й східного фасадів першого ярусу дзвіниці однакова. Обидва фасади спираються на розкрепований цоколь простого профілю і діляться пілястрами на три частини. В центральній частині - проїзди з пишно оформленими порталами, у бічних - декоративні півциліндричні ніші з конховими завершеннями[21]. Верхня частина ярусу відділена розкрепованим карнизом, там розташовані невеликі віконця - кругле в центрі фасаду і прямокутні з дуговими завершеннями і наличниками в дусі російської архітектури 17 століття в бічних частинах. Кути оформлені пілястрами. Завершується ярус важким розкрепованим карнизом складного профілю.

Арка проїзду на західному фасаді півциркульна, вписана в прямокутне обрамлення; над ним - розірваний фронтон[22]. З боків - вузенькі пілястри, накладені на ширші й значно вищі пілястри, що виділяють центральне поле фасаду[23]. Від завершень цих малих пілястр починаються два похилі карнизи, які закінчуються обабіч ніші з кілеподібним завершенням, де, очевидно, колись була написана ікона.

На східному фасаді арка проїзду має складний трицентровий профіль з кілеподібним завершенням[24]. Ця арка вписана в обрамлення з криволінійним завершенням. Обабіч, як і на західному фасаді - вузенькі пілястри, накладені на більші пілястри. Вся ця композиція вписана в прямокутне поле, відділене розкрепованим карнизом складного профілю. Вище - оперте на цей карниз трикутне поле, відділене розірваним карнизом. Його центральна частина зайнята плоскою нішею, де, напевне, колись був розпис.

Кутові пілястри на західному і східному фасадах виглядають однаково. Вони мають триуступчастий профіль. Посередині - плоскі фільонки у формі прямокутника з обрізаними кутами. Вище - два горизонтальні карнизи. Розміщені ще вище частини зі складним профілем у площині стіни асоціюються з капітелями корінфського ордеру. Продовженням цих «капітелей» служать виступаючі частини карнизу. Пілястри, що поділяють фасади на поля, загалом такого самого типу, але вужчі і без плоских ніш у нижній частині. На західному фасаді вони триуступчасті вгорі й двоуступчасті в нижній частині, де на них накладені менші пілястри, на східному ж - двоуступчасті по всій висоті.

Помітна також відмінність в оформленні бічних полів західного й східного фасадів. На західному фасаді ніші, завершені трикутними сандриками й обрамлені тонким профілем з двома парами «вух», розташовані помітно нижче, ніж на східному, де до них знизу примикають невеличкі прямокутні віконця, завершені дугами. Натомість на західному фасаді на правому полі помічаємо ще одне віконце, частково врізане в цоколь, яке порушує симетрію фасаду (суто функціональна деталь, абсолютно неможлива в наслідуваннях бароко другої половини 19 - початку 20 століття).

Про оформлення бічних фасадів першого ярусу дзвіниці колись із захватом писав Г.Н.Логвин. Ці фасади - південний і північний - також однотипні, але не ідентичні. За своїми пропорціями вони теж витягнуті по горизонталі, хоч і меншою мірою порівняно зі східним та західним фасадами (відношення висоти до ширини - 0,75).

По кутах південний і північний фасади оформлені пілястрами, подібними до кутових пілястр західного й східного фасадів, але коротшими від них (на північному фасаді права пілястра помітно ширша від лівої). Верхня частина (що включає «капітелі» пілястр) відділена розкрепованим двоярусним карнизом (його можна трактувати як архітрав) і оформлена як вільно трактований фриз, де в ролі тригліфів виступають приземкуваті пілястри, завершені розкреповками карнизу складного профілю. Таким чином, верхня частина цього фасаду уподібнюється своєрідно інтерпретованому антаблементу. Нижче, у верхній частині основного поля стіни - чотири трикутні сандрики, сполучені вигнутими донизу дугами, що асоціюються з гірляндою. Нижче, на осі кожного із сандриків - ніша такого ж типу, як на бічних полях західного фасаду (цей ряд ніш змушує згадати оформлення відрізків стін біля проїзду дзвіниці Єлецького монастиря в Чернігові). На північному фасаді крайня праворуч ніша помітно ширша, ніж три інші. На південному фасаді ліворуч - ще одна ніша, нижча і без обрамлення. Ці неправильності надають декору живої неповторності.

Ефектне оформлення північного і, особливо, південного фасадів викликає певний подив - вони є другорядними і зазвичай не привертають уваги відвідувачів.

На нашу думку, всі описані тут архітектурні декорації за стилем можуть бути віднесені до мазепинського бароко і належать до першого етапу будівництва (1699-1706). Ліпні прикраси, що з’явилися пізніше, ми тут не обговорюємо.

 

2.2. Архітектура другого ярусу

Другий ярус поперечними розмірами практично не відрізняється від першого, так що вони відділені лише потужним карнизом першого ярусу і профільованим цоколем другого. За висотою другий ярус найбільший серед трьох нижніх. Східний та західний фасади дещо витягнуті по горизонталі (відношення висоти до ширини - 0,76, приблизно таке ж, як у бічних фасадів першого ярусу), південний та північний за пропорціями наближаються до квадрата (відношення висоти до ширини - 0,92).

Східний і західний фасади другого ярусу дуже схожі між собою, а за структурою подібні до аналогічних фасадів першого, хоча загалом вирішені простіше. Вони прикрашені двома парами пілястр, які ділять їх на три поля. Пілястри загалом подібні до розміщених у першому ярусі, але замість капітелей вони завершені профільованими поличками та двома ярусами розкрепованих карнизів. Всі пілястри практично однакові за шириною, але на західному фасаді орнаментована фільонка на другій з лівого боку пілястрі вужча, ніж на інших. При погляді здалеку ці пілястри справляють враження потужного портика, притуленого до стіни[25].

В середніх полях східного та західного фасадів другого ярусу - великі прямокутні отвори з арковими завершеннями, фланковані тоненькими колонками з двома перехватами[26] . Над отворами - аркоподібні профілі, що закінчуються горизонтальними ділянками. У бічних полях - завершені конхами півциліндричні ніші, схожі на аналогічні ніші першого ярусу, а нижче них - неглибокі плоскі прямокутні ніші. Над півциліндричними нішами розміщені трикутні сандрики. Обрамлення цих ніш на західному фасаді прямокутні, на східному - з «вухами», на рівні яких ніші декоровані горизонтальною тягою. Завершуються фасади потужними розкрепованими карнизами складного профілю.

Схема оформлення північного та південного фасадів другого ярусу приблизно така сама, як західного й східного, але суттєво спрощена. Кутові пілястри такі самі, як на двох інших фасадах, а от інша пара - значно простіша: ці пілястри одноуступчасті, позбавлені декору. В центральних полях - такі самі отвори, фланковані колонками і завершені арковими профілями, як і на двох інших фасадах (завдяки ним дзвін було чути звідусіль). Бічні поля позбавлені всякого декору. Загалом середні пари пілястр і бічні поля із зовнішніх боків від них помітно випадають із загального оформлення другого ярусу. Завершуються фасади подвійними карнизами складного профілю. Такий вигляд бічних фасадів другого ярусу зафіксований уже на акварелях М.Сажина 1840-х рр.[27]

 

2.3. Архітектура третього ярусу

Третій ярус у плані не прямокутний, як два нижні, а восьмикутний (прямокутник зі зрізаними кутами), причому його розміри в напрямках схід-захід і північ-південь менші. За пропорціями площини західного та східного фасадів витягнуті по горизонталі (відношення висоти до ширини - 0,54), площини північного та південного фасадів наближаються до квадрата (відношення висоти до ширини - 0,91). Фасади здаються ще більше витягнутими по горизонталі за рахунок площин скошених кутів.

Впадає в очі, що цоколь і карниз третього ярусу значно легші, ніж у двох нижніх.

Західний та східний фасади третього ярусу з архітектурної точки зору оформлені ідентично. Відповідні грані, як і в нижніх ярусах, діляться на три частини парою пілястр, осі яких збігаються з осями середньої пари пілястр нижніх ярусів. Зрізані кути також оформлені спареними пілястрами. Але якщо більшість пілястр нижніх ярусів триуступчасті, то на третьому ярусі пілястри двоуступчасті, на їхні площини накладені досить грубі прямокутні фільонки[28].

У центральних полях західного та східного фасадів розміщені овальні отвори, де колись розміщувалися циферблати годинників (подібний годинник зараз можна бачити на третьому ярусі відтвореної дзвіниці Михайлівського Золотоверхого монастиря). У бічних полях архітектурне оформлення відсутнє - цей ярус від самого початку призначався під оформлення ліпленням. Зараз у бічних полях східного фасаду (з боку Софійської площі) бачимо зображення покровителів Києва апостола Андрія (ліворуч) і князя Володимира Хрестителя (праворуч). У бічних полях західного фасаду розміщені зображення архангела Рафаїла (праворуч) і апостола Тимофія - патронів митрополитів Рафаїла Заборовського і Тимофія Щербацького, за правління яких відбулася відбудова дзвіниці.

Північний та південний фасади третього ярусу також мають однотипне оформлення: в центрі - отвори з півциркульними завершеннями, з боків - пілястри такого самого типу, як на інших фасадах та зрізаних кутах цього ярусу.

 

3. Якою була первісна архітектура Софійської дзвіниці?

Як уже вказувалося, зображення Софійської дзвіниці в її первісних формах нам невідомі. Втім, перші два її яруси, очевидно, збереглися майже без змін і додатково отримали лише ліплений декор. А для реконструкції її первісного вигляду в тій частині, яка не збереглася до нашого часу, можна звернутися до аналізу споруд, які були її прототипом, а також тих, які були зведені під її впливом.

 

3.1. Первісний вигляд двох нижніх ярусів

Порівнюючи оформлення першого та другого ярусів, можна прийти до висновку, що вони декоровані в одному стилі, з використанням однотипних архітектурних деталей. Виняток становлять хіба що середні пари пілястр і прилеглі до них іззовні бічні поля на південному та північному фасадах. Сказане, в свою чергу, підводить до думки, що другий ярус дзвіниці переважно зберігся від первісної споруди - принаймні, його східний та західний фасади.

Суттєві відмінності між архітектурою третього ярусу, безсумнівно зведеного в 1744-1748 рр., і архітектурою двох нижніх ярусів підтверджують думку про те, що останні збереглися від споруди 1699-1706 рр.

Тут доречно згадати свідчення сучасника, що під час реконструкції середини 18 ст. Софійська дзвіниця була «розбита мало не до дзвонів». Ці слова слід, мабуть, розуміти так, що розібрана була верхня частина дзвіниці до ярусу, де розміщувалися дзвони, тобто до другого ярусу. Таким чином, другий ярус, де висіли дзвони, зберігся в первісних формах.

 

а

 

б

Гаданий первісний вигляд Софійської дзвіниці:
 а - два нижні яруси західного фасаду, б - північний фасад нижнього ярусу.

 

Первісний вигляд двох перших ярусів можна уявити собі, подумки прибравши їхні ліпні прикраси. З іншого боку, певне уявлення про первісний вигляд східного та західного фасадів може дати північний фасад Троїцької надбрамної церкви Лаври (прибудова до основного масиву споруди, зведена в 1720-х рр.[29]) Він також ділиться по горизонталі на три поля триуступчастими пілястрами з фільонками (щоправда, вони більше виступають зі стіни, ніж на Софійській дзвіниці), а по вертикалі яруси відділяються один від одного складнопрофільованими розкрепованими карнизами. Можливо, ця схожість невипадкова, адже верхня частина північної прибудови до Троїцької церкви колись призначалася для розміщення дзвонів. До речі, в Києві триуступчасті пілястри, здається, не зустрічаються більше ніде.

За багатством архітектурних декорацій первісна частина Софійської дзвіниці, мабуть, не має собі рівних в архітектурі мазепинського бароко. Зокрема, такі деталі, як «капітелі» пілястр, «антаблементи» південного та північного фасадів першого ярусу, портали в’їздів, «портики» з триуступчастих пілястр у другому ярусі, є унікальними. У той же час можна помітити деякі будівельні огріхи: зайву нішу на південному фасаді першого ярусу, неоднакову ширину ніш і пілястр на північному фасаді першого ярусу, неоднакову форму й ширину фільонок на пілястрах західного фасаду другого ярусу. Втім, подібні порушення строгої симетрії, очевидно, не різали око людям тієї доби[30]. Загалом складається враження, що задум Софійської дзвіниці належить одній людині, а його здійснення в натурі - іншій.

У зв’язку з цим можна висловити обережне припущення, що автором проекту міг бути відомий архітектор українського походження Іван Петрович Зарудний, який від 1701 року працював у Москві (і через це не міг безпосередньо керувати будівництвом Софійської дзвіниці, датою завершення якої вважається 1706-й рік)[31].

Споруди І.Зарудного в Україні не відомі[32]. Свого часу І.Е.Грабар приписував йому проекти Великомикільського та Богоявленського соборів у Києві, але в документах будівництво цих храмів пов’язується з ім’ям знаменитого московського будівничого Осипа Старцева. Тут слід відзначити, що на початку ХХ століття, коли була написана «Історія російського мистецтва» І.Е.Грабаря, українська архітектура доби бароко була досліджена недостатньо. Тому І.Е.Грабар, здається, вважав декор названих соборів (фронтони та ліплення) первісними, що, мабуть, і зумовило його атрибуцію. В дійсності цей декор з’явився в середині 18 ст. і, на думку Є.Горбенко, пов’язується з роботою С. та І. Стобенських із Жовкви. І.Е.Грабар вважав І.Зарудного учасником перебудови П’ятницької церкви в Чернігові, ґрунтуючись на подібності її фронтонів та фронтонів Великомикільського собору. Ця атрибуція, очевидно, також є помилковою.

На нашу думку, незвичайний для своєї доби характер архітектури двох нижніх ярусів Софійської дзвіниці дозволяє гіпотетично пов’язати її авторство з ім’ям якогось яскравого майстра, який, однак, працював в Україні недовго. Цим характеристикам якраз відповідає І.Зарудний. Проти даного припущення говорить відсутність явних аналогій між архітектурою Софійської дзвіниці та московськими спорудами цього майстра. Але вона може бути пов’язана з різними смаками замовників (у Києві - митрополита Варлаама Ясинського, у Москві – князя О.Д.Меншикова), вплив яких на будівництво в цю добу був визначальним[33].

 

3.2. Можливі попередники

Вже говорилося про те, що Софійська дзвіниця для Гетьманщини була новаторською спорудою, і вказати її безпосередні прототипи важко. Тим не менше, деякі міркування висловити можна.

Серед мурованих споруд найближчим попередником Софійської дзвіниці виглядає вежа Корнякта у Львові. Як уже згадувалося, ці споруди (в первісному вигляді) подібні за кількістю ярусів і пропорційними співвідношеннями між їхніми висотами, а також за формою плану двох нижніх ярусів. Очевидні відмінності полягають у пропорціях плану ярусів (у вежі Корнякта вони квадратні, в Софійській дзвіниці - витягнуті в напрямку північ - південь) та їхніх фасадів (фасади вежі Корнякта більш витягнуті по вертикалі порівняно із Софійською дзвіницею), а також в оформленні фасадів ярусів (у вежі Корнякта вони членуються арками на два поля, в Софійській дзвіниці на східному та західному фасадах - пілястрами на три). Крім того, в першому ярусі Софійської дзвіниці існує проїзд, якого немає у вежі Корнякта (проїзд примикає до неї з півночі).

В українській дерев’яній архітектурі також відомі численні ярусні дзвіниці прямокутного плану. Такою була, зокрема, дерев’яна попередниця (попередниці?) теперішньої Софійської дзвіниці, зафіксована на плані Києва полковника Ушакова та на рисунку А. ван Вестерфельда. Вона триярусна, в першому ярусі посередині - проїзд. Другий ярус на рисунку А. ван Вестерфельда і третій ярус на плані Ушакова розділені по горизонталі на три частини. Можливо, ці особливості дерев’яної дзвіниці були повторені в мурованій споруді.

Схожою за типом (прямокутний план, проїзд у першому ярусі) була й дерев’яна дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря, зафіксована рисунком 1688 р. та планом Ушакова.

Софійська дзвіниця служила головним, парадним в’їздом до садиби Софійського собору - в цьому сенсі вона функціонально подібна до дзвіниці Єлецького монастиря (архітектура цієї споруди, втім, зовсім відмінна від Софійської дзвіниці), а також до своєї дерев’яної попередниці. Такі дзвіниці стали популярними в Киві від початку 18 століття[34]. Більшість із них мали в своєму складі надбрамні церкви. Можна думати, що надбрамні дзвіниці стали наступним кроком еволюції надбрамних храмів, найдавнішими з яких у вітчизняній архітектурі були Благовіщенська церква над Золотими воротами (близько 1037) і Троїцька надбрамна церква Печерського монастиря (після 1106).

 

3.3. Наслідування Софійській дзвіниці

Можна думати, що під безпосереднім впливом Софійської дзвіниці були зведені дзвіниці Михайлівського Золотоверхого та Видубицького монастирів[35].

Михайлівська дзвіниця триярусна, яруси знизу вгору звужуються. Всі вони в плані близькі до квадрату. В першому ярусі знаходився проїзд, обабіч якого розміщувалися крамниці, у другому висіли дзвони, в третьому певний час існував годинник (за свідченням М.Закревського)[36]. Перший ярус у 19 ст. зазнав перебудов[37]. Другий і третій яруси мають однотипні фасади, поділені пілястрами на три поля (на реконструкції М.Г.Дегтярьова та А.В.Реутова[38] третій ярус дзвіниці має пілястри лише на кутах). В середніх полях другого ярусу - отвори з арковим завершенням, обрамлені наличниками, в бічних - по дві декоративні ніші, розміщені одна над одною. Карнизи всіх ярусів розкреповані, складного профілю, у двох нижніх ярусів прикрашені кольоровими керамічними вставками.

Давня частина Видубицької дзвіниці двоярусна, майже квадратна в плані. Перший ярус значно вищий від другого. Первісно він уміщував проїзд та розміщену над ним надбрамну церкву пророка Даниїла.

Зараз для огляду доступний лише східний фасад першого ярусу (решта - затулені пізнішими прибудовами). Він розчленований пілястрами (ширина яких помітно змінюється з висотою) на три поля. Дві горизонтальні тяги відділяють нижню частину ярусу. В її середній частині - частково замурована первісна арка проїзду. У правій частині - глуха ніша з трицентровим завершенням. Ліве поле нижньої частини першого ярусу поділене на дві частини пілястрою, яка не доходить до верху ярусу. Праворуч від цієї пілястри - ніша, відмінна за формою від ніші по інший бік проїзду, по ліву - вузенькі двері на сходи, якими можна піднятися в надбрамну церкву. Верхня частина першого ярусу в лівому полі містить декоративну нішу, в середньому - вузьке віконце без жодних прикрас і декоративну нішу, зсунуту з осі праворуч, у правому - віконце з декоративним обрамленням[39]. Ярус завершується розкрепованим карнизом складного профілю.

Уявлення про західний фасад першого ярусу дає акварель М.Сажина кінця 1840-х рр[40]. Як і східний, він ділиться горизонтальною тягою на дві частини і розділений чотирма пілястрами на три поля (у верхній частині права середня пілястра, схоже, відсутня). В середньому полі нижньої частини - проїзд, у лівому бачимо витягнуту по вертикалі нішу. У середньому полі верхньої частини - прямокутне вікно без обрамлення. Праворуч від нього - ніша (?), завершена трикутним сандриком.

Другий ярус Видубицької дзвіниці зі сходу та півдня розчленовано пілястрами на три поля (на західному фасаді середня пара пілястр, ймовірно, не збереглася). На східному фасаді впадає у вічі, що осі середніх пар пілястр першого та другого ярусів не збігаються. В середніх частинах ярусу з усіх названих боків знаходяться великі ніші з арковими завершеннями, які вказують, що тут мали висіти дзвони. На східному фасаді така ніша, зсунута щодо осі поля стіни між пілястрами, фланкована декоративними колонками. Бічні частини східного фасаду другого ярусу прикрашені парами розміщених одна над одною декоративних ніш, такі самі ніші збереглися на західному фасаді. На південному фасаді другого ярусу бічні поля не мають жодних прикрас. Нарешті, на північному фасаді в обох ярусах бачимо дві кутові пілястри і ще одну, розміщену асиметрично (зсунуту на схід). Можливо, ще одна пілястра не збереглася. Не виключено, що первісний отвір було замуровано в процесі перебудов (дзвіниця протягом 18 ст. тривалий час перебувала в аварійному стані).

Особливістю Видубицької дзвіниці порівняно з Софійською та Михайлівською є підкреслена асиметрія і порівняна скромність декоративного оформлення фасадів.

Ще однією спорудою, прототипом якої послужила Софійська дзвіниця, є так звана південна в'їзна вежа Софійського монастиря. Вона традиційно датується кінцем 17 - початком 18 ст. (після 1695 р.)

Південний (з вулиці) і північний (з двору) фасади вежі двоярусні й оформлені однаково. Обидва яруси розчленовані пілястрами на три поля, причому осі пілястр у першому й другому ярусах не збігаються. В середньому полі нижнього ярусу розміщений проїзд (арка проїзду тяжіє до стрілчастої), над ним - прямокутна плоска ніша; середнє поле другого ярусу займає вікно, фланковане декоративними колонками[41]. У бічних полях обох ярусів розміщені декоративні ніші.

 

3.4. Про первісний вигляд верхньої частини Софійської дзвіниці

Таким чином, первісна Видубицька дзвіниця і південна в’їздна вежа за своїм оформленням у дещо зміненому вигляді повторюють два нижні яруси Софійської дзвіниці. Повторюється й загальна схема (в нижньому ярусі - проїзд, у верхньому - дзвони), і деталі декоративного оформлення.

У Михайлівській дзвіниці над ярусом дзвонів з’являється додатковий ярус, призначений для розміщення годинника. Таким самим було призначення нині існуючого третього ярусу Софійської дзвіниці.

Це дає підстави припустити, що третій ярус Софійської дзвіниці був від самого початку призначений для розміщення годинника і в цьому сенсі послужив прикладом для третього ярусу Михайлівської дзвіниці. За аналогією з останньою можна припустити, що він також був у плані прямокутним і дещо меншим, ніж два нижні яруси.

За аналогією з нижніми ярусами можна припустити, що східний та західний фасади первісного третього ярусу Софійської дзвіниці також членувалися двома парами триуступчастих пілястр на три поля. В середньому полі розміщувався циферблат годинника, в бічних - декоративні ніші. Завершувався третій ярус потужним складнопрофільованим карнизом.

Первісний верх дзвіниці був, напевне, подібним до завершення Михайлівської дзвіниці або південної в’їзної вежі й увінчувався маківкою з хрестом.

 

4. Висновки

1. Від первісної будівлі Софійської дзвіниці збереглися перший ярус, західний та східний фасади і (принаймні частково) північний та південний фасади другого ярусу.

2. Софійська дзвіниця послужила зразком для дзвіниць Михайлівського Золотоверхого та Видубицького монастирів, а також південної в’їзної вежі Софійського монастиря.

3. Первісний третій ярус Софійської дзвіниці був, мабуть, прямокутним у плані і призначався для розміщення годинника.

4. Первісна архітектура Софійської дзвіниці загалом лежить в руслі мазепинського бароко, але є унікальною (особливо це стосується оформлення першого ярусу). Це дає підстави приписати її авторство якомусь видатному архітектору, який, однак, пробув у Києві недовго (І.Зарудному?)



[1] Г.В.Алферова, В.А.Харламов. Киев во второй половине XVII века. К., Наукова думка, 1982.

[2] Крізь віки. Київ в образотворчому мистецтві ХІІ-ХХ століть. Автори-упорядники Ю.В.Белічко, В.П.Підопригора. К., Мистецтво, 1982. Табл. 38.

[3] В.Н.Ачкасова, І.Ф.Тоцька. Софійський заповідник у Києві. К., Мистецтво, 1978. С. 145.

[4] Початком 18 ст. датуються також дзвіниці кількох церков на Подолі - Іллінської, Миколи Доброго (1716). Але ці споруди за розмірами й оформленням значно скромніші порівняно з монастирськими дзвіницями.

[5] Не говоримо тут про оборонні башти Спаського монастиря в Новгороді-Сіверському та Молчанського монастиря в Путивлі, перетворені на надбрамні дзвіниці на пізніших етапах свого існування.

[6] Є Горбенко. В кн.: Києво-Могилянська академія в іменах XVІІ- XVІІІ ст. Видавничий дім “КМ Академія”. К., 2001. С.514.

[7] Г.Н.Логвин. Киев. М., Искусство, 1982. С.116.

[8] Евгений Кузьмин. Киев, которого не знают. К., Либідь, 2014. С.23.

[9] «Від мазепинської дзвіниці до нас зберігся лиш перший поверх». Київ. Провідник. За редакцією Федора Ернста. К., 1930. С. 315. «Два верхні яруси було розібрано і замість них споруджено нові». В.Н.Ачкасова, І.Ф.Тоцька, вказ. праця, с.145-146. «Оставшийся после пожара первый ярус здания <...> он (Шедель - И.А.) переделывает согласно новым вкусам и над ним возводит еще два яруса». Г.Н.Логвин. Там само. «Над першим ярусом, що вцілів, було зведено два нові». В.Ачкасова, Є.Горбенко, І.Тоцька. В кн.: Звід пам’яток історії та культури України. Київ. Т.1, ч.ІІІ, К., Українська енциклопедія, 2011, с.1510-1512.

[10] «От первоначальной трехъярусной колокольни, сооруженной после пожара 1697 г., сохранился только первый и часть второго яруса». Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Т.1. К., Будівельник, 1983. С.102.

[11] «Її перші два яруси повністю зберегли свою первісну архітектуру». Г.Н.Логвин. По Україні. Стародавні мистецькі пам’ятки. К., Мистецтво, 1968. С.47.

[12] В літературі зустрічається також дата 1746-1748 рр.

[13] В.Ачкасова, Є.Горбенко, І.Тоцька. Вказ. праця.

[14] Крізь віки... Табл. 79-81.

[15] Подібно до існуючого досі завершення (1829-1833) дзвіниці Видубицького монастиря.

[16] Виходячи з відзначеної подібності завершення Софійської та Видубицької дзвіниць, автором відбудови міг бути А.І.Меленський - автор проекту надбудови Видубицької дзвіниці.

[17] Там само, табл.106, 107, 110.

[18] Ф.Ернст. Вказ. праця, с.317.

[19] Можна припустити, що Єлецька дзвіниця відтворює тип російських шатрових дзвіниць, але традиційне шатро замінене двоярусним верхом з маківкою в дусі українського бароко.

[20] Цікаво, що таке саме відношення висоти (без аттика) до ширини - 0.59 - має арка Костянтина в Римі.

[21] Цікаво, що ніші схожої форми прикрашають фасади каплиці єзуїтського костелу (1610-1617) у Вінниці.

[22] Ця схема в дуже спрощеному варіанті використана для оформлення порталів Феодосіївської церкви на Печерську, 1698-1700.

[23] Мотив меншої пілястри, накладеної на більшу, зустрічаємо серед гравюр до Євангелія (Львів, 1574), зокрема, на листі із зображенням євангеліста Луки (майстер ЛП), а також до іншого Євангелія (Львів, 1636), зокрема, на листах із зображеннями євангелістів Марка (майстер Дорофій) та Луки (майстер Ілля). На останній з названих гравюр менші пілястри вкриті орнаментом. Див.: Г.Н.Логвин. З глибин. Гравюри українських стародруків XVI-XVIII ст. К., Дніпро, 1990. Іл. 9, 146, 158.

[24] Схожу форму мають, наприклад, західний вхід до Георгіївського собору Видубицького монастиря, 1696-1701, а також входи до Катерининської церкви в Чернігові, до 1715, та Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях, 1723-1734. Подібну форму нерідко мали також арки над царськими вратами іконостасів - наприклад, у вже згаданих храмах Видубицького монастиря та Великих Сорочинців, а також в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, Великомикільському соборі Пустинно-Микільського монастиря в Києві, Миколаївській церкві в Ніжині та ін.

[25] Подібними портиками з двоуступчастих пілястр оформлені північний та південний фасади Феодосіївської церкви на Печерську. У спрощеному вигляді подібне оформлення бачимо також на фасадах Покровської церкви в Сулимівці, яка, згідно останніх досліджень, була збудована у 1708 р. (див.: А.Шамраєва, С.Юрченко. В кн.: З історії української реставрації. К., Українознавство, 1996. С.94-97), і нині не існуючої Благовіщенської церкви 1722 р в Баришівці (обидві - Київська обл.). Не виключено, що прототипом цієї композиції міг бути південний фасад Успенської церкви у Львові, зведеної в 1591-1629 рр. Виступаюча частина цього фасаду розбита чотирма пілястрами на три поля. Поля завершуються арками, опертими на ширші пілястри, так що в нижній частині пілястри є двоуступчастими.

[26] Аналогічно вирішені центральні поля другого ярусу південної в’їздної вежі Софійського монастиря та східного фасаду третього ярусу дзвіниці Видубицького монастиря.

[27] Крізь віки... Табл. 106-107.

[28] Пілястри такого самого типу (і також без капітелей) бачимо на північному фасаді Староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії, верхній поверх якого зведений у 1739 р. за проектом того ж таки І.Г.Шеделя.

[29] На думку О.В.Сіткарьової – за проектом І.Г.Шеделя перед 1744 р. Див.: Сіткарьова О.В. Формування архітектурного ансамблю Києво-Печерської лаври XVII-XX ст. Частина ІІІ. Том 3. Архітектурна-будівельна діяльність у Києві та Києво-Печерській лаврі в 1740–1760-х рр. С.79.

[30] Вони ще більш помітні, наприклад, у Видубицькій дзвіниці та південній в’їздній вежі Софійського монастиря, а також у ряді чернігівських споруд кінця 17 - початку 18 ст. (Єлецька дзвіниця, Катерининська церква, будинок Лизогуба та інші).

[31] З його ім’ям пов’язують авторство проекту церкви архангела Гавриїла (Меншикової башти, 1704-1707) у Москві, іконостасів Преображенського собору в Таллінні (1719) та Петропавлівського собору в Петербурзі (1722-1727). Крім того, йому гіпотетично приписується участь у створенні ще ряду московських храмів петровської доби - церкви Петра й Павла на Новобасманній вулиці (1719), церкви Івана Воїна на Якиманці, надбрамної церкви Тихвинської Божої матері Донського монастиря, Спаського собору Заіконоспаського монастиря, а також новішої частини палат Аверкія Кирилова.

[32] Нещодавно зроблена спроба приписати І.П.Зарудному Спасо-Преображенський собор у м. Ізюмі, Покровський собор у Харкові та Миколаївську церкву Святогорського монастиря. Див.: В.П. Титар, О.В.Титар. Слобожанські храми ХVII століття і архітектор Іван Зарудний. // ysadba.rider.com.ua/upload/file/almanah/03/8.doc

[33] Це твердження можна проілюструвати порівнянням московських та київських споруд згаданого вище Осипа Старцева, які мають між собою дуже мало спільного.

[34] Дзвіниці Михайлівського Золотоверхого монастиря, 1716-1720, Видубицького монастиря, 1727-1733, Кирилівського монастиря, 1748-1760, архітектор І.Г.Григорович-Барський, Пустинно-Микільського монастиря, 1750, Братського монастиря, 1756, будівничий С.Д.Ковнір.

[35] М.П.Цапенко вперше об’єднав ці споруди в єдину типологічну групу, але помилково вважав найдавнішою з них Видубицьку дзвіницю. Див.: М.П.Цапенко. Архитектура Левобережной Украины XVII-XVIII веков. М., Стройиздат, 1967.

[36] Див.: М.Г.Дегтярьов, А.В.Реутов. Михайлівський Золотоверхий монастир. К., Техніка, 1997. С. 121.

[37] За припущенням М.Г.Дегтярьова та А.В.Реутова, перший ярус в якійсь частині належить до 1630-х рр. Там само. С. 118.

[38] Там само. С.122.

[39] Характерно, що на проектному кресленні А.І.Меленського (1828-1830) всі елементи асиметрії та неправильності усунуті. Див.: В.И.Ульяновский. Выдубицкий чуда архангела Михаила монастырь. История в лицах, памятниках архитектуры и церковного искусства. К., «Музей Шереметьевых», 2009. С. 487.

[40] Крізь віки... Табл. 177.

[41] Оформлення другого ярусу вежі дуже нагадує західний фасад верху Вознесенської церкві в Седневі (1690).