Р. П. ЗорівчаК

 

Іван Франко як поцінувач і перекладач англійської літератури:

перспективи майбутніх досліджень

 

Нема тих струн, яких би не торкала його рука, вся в чесних мозолях…” (М. Рильський). "...Передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння та спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями", – так уперше 1899 р. І. Франко  у передмові до збірки "Поеми" [10. –  Т. 5. –  С. 5] ствердив націєтворчу роль українського перекладу.  І. Франко сприймав літературу як головну духовну опору нації в боротьбі за самозбереження. Майстер вимріював відбудову світової літератури на рідному ґрунті і, як М. Драгоманів, П. Грабовський, а згодом М. Зеров, Г. Кочур і М. Лукаш, уважав саме цю споруду одним із засобів здобути інтелектуальну волю для своєї нації. Побудові цієї споруди присвятився повністю і  подарував українській перекладній літературі, за власним висловом,  “здоровий корм духовий” [Т. 13. – С. 121].   І. Франко цілеспрямовано вводив перекладну літературу в широкий потік національної культури – і не як побічний струмінь, а як один з її стрижнів. Усвідомити подвиг Франка-перекладача стало можливим лише завдяки Франковому п’ятдесятитомному виданню (1976-1986) з трьома додатковими томами (2008 р.) – наймісткішому щодо охоплення спадщини, найавторитетнішому в плані текстологічному.

Чималий доробок І. Франка як перекладача творів англійської літератури. Наскільки поет цінував Шекспірові та Байронові твори, свідчать хоча б спогади Марка Черемшини. Майбутній автор “Карбів” познайомився з І. Франком у Відні, згодом вони разом їхали поїздом, і І. Франко взявся екзаменувати Марка Черемшину з Байрона і Шекспіра і зауважив, що від цих двох велетів починається взагалі література так, як право від римського права, а наука про національну економіку від Адама Сміта.

І. Франко розпочав перекладати твори В. Шекспіра 1879 р. і згодом періодично звертався до  його творчості впродовж усього життя. Він повністю переклав трагікомедію В. Шекспіра “Венецький купець”, уривки з драм “Король Лір” і “Буря”. Перший в Україні він  зацікавився лірикою В. Шекспіра, переклавши 12 сонетів. І. Франко звернувся до них понад сто років тому, коли ці сонети цінувалися не так високо, як тепер. Якщо Шекспір-драматург справді був зразком і прикладом у боротьбі з класицистською драматургією, у становленні реалістичної драми, якщо ним захоплювались однаково і романтики, і реалісти, то Шекспірова лірика лишалася у затінку довгий час, і тільки в XIX сторіччі до неї, до її бароковості придивилися пильніше і оцінили сповна. Протягом 1882 – 1907 рр., тобто за чверть століття, І. Франко переклав 12 Шекспірових сонетів. За цей час зріс його перекладацький досвід, зазнали певних змін і його перекладацькі засади. Як слушно зауважив М. Стріха,                    І. Франко не завжди звертав належну увагу на  відтворення своєрідностей  Шекспірових сонетів   [6.     С. 122].

         1884 р. у Зорі І. Франко опублікував переклад сонета 76. У 1901 р. український читач одержав сонети 96, 130, 131. У  1907 р. “Літературно-науковий вістник” умістив сонети 29, 30, 66. Це були, без сумніву, найдосконаліші з перекладів.  Інші переклади – сонетів 14, 28, 31, 143 та сонета вельможі Лонгвіля з комедії “Loves labours lost” – “Did not the heavenly rhetoric of thine eye” опублікували після смерті І. Франка М. Возняк (1924 р.) та                  М. Шаповалова (1949 р.). У коментарях Франкового п’ятдесятитомника щодо перекладу сонета Лонгвіля допущено помилку – зазначено, що це начебто вільний переспів невідомого сонета [Т. 12. –  C.  713].

         І. Франка приваблювала не стільки рідкісна навіть для В. Шекспіра поетична вимережаність сонета, скільки глибінь, шляхотність висловленого в нім почуття, багатство і незрівнянна оригінальність словесних образів, місткість сентенцій. Перекладати твори В. Шекспіра , “відкривача слів“ (“the discoverer of words “ (Б. Шоу), – неймовірно важко.

         Характерна риса перекладів І. Франка – мислення художніми цілісностями, логічність і ясність думки. Відчувається, що перекладач має бездоганний смак, ерудицію, органічне знання рідної мови. А труднощів тут було чимало. Частково вони виникали тому, що окремі сонети були вирвані з єдиного контексту. Так, у перших сонетах В. Шекспір переконує свого адресата конче одружитися, мати сина, в якому відродиться батькова краса й моральні якості. Ось уривок з сонета другого:How much more praise deserved thy beautys use / If thou couldst answer, “This fair child of mine / Shall sum my count and make my old excuse” [19. –  С. 56] . А коли у Франковому сонеті 14 сказано: «Коли ти синові все лишиш у наслідді» [Т. 12. – С. 339], то читач може подумати, що цей син існує, і адресат, помираючи, має залишити йому у спадок усе майно.

         І. Франко намагався щиро й сміливо, але й без надмірностей передати домінантну ідею сонетів – роздуми ліричного героя, прості в повсякденні, його горе, болі, радощі. Ось перший катрен глибоко ліричного сонета 31 та його відтворення українською мовою: “Thy bosom is endeared with all hearts / Which I by lacking have supposed dead; / And there reigns Love and all Loves loving parts, / And all those friends which I thought buried” [19 –  С. 85] – “У твоїй груді всі серця заперті, / Які оплакував я, мов мерців, /  В ній зміст любові і любовних снів, / Тих другів, що я мав за здобич смерті” [Т. 12 –  С. 341]. Ось сонет 14 із знаменитою кінцівкою: “Or else of thee this I prognosticate: / Thy end is truths and beautys doom and date” [19. – С. 68] – “А як не лишиш, то, напевно пророкую, / Що враз з тобою і краса, і правда згасне” [Т. 12. – С. 339].  В оригіналі багатша синоніміка: адже три слова – end, doom, date – усі означають “кінець, зникнення, зруйнування”.  Багатший він і з боку евфонії: експресія посилюється повтором звуку [d].

         У сонеті 143 В. Шекспір використовує буденні порівняння, і цю образну особливість влучно передає І. Франко засобами нашої мови: поет порівнює свою кохану, байдужу до його благань, з господинею, яка, не звертаючи уваги на ридання дитини, марно ганяється за курчатком.

         І. Франкові належить дуже вдалий переклад знаменитого 66 сонету – сонету втоми, що поєднує особисту драму з бідуваннями народними, і тому-то, зокрема, близький українському поетові.  Сонет має особливу форму: він складається усього з двох речень, перше охоплює 12 рядків, а друге – двовірш.  І. Франко не зміг передати усіх засобів емфази сонета (втрачено, зокрема, анафоричний десятиразовий повтор сполучника and), але зміст і експресію цієї пристрасної філіппіки український перекладач відтворив блискуче.  Він переніс систему цілісних соціально-моральних орієнтацій в іншу епоху, на інший мовний ґрунт, не переступаючи тієї межі, де переклад переходить у переспів. У Франковій інтерпретації чимало просторічних висловів, що відповідають стильовому регістрові оригіналу, наприклад: “А капосне ніщо блищить у пишнім строю; А дурень мудрому відмірює права; А добрий в найми йде, а ледар ужива” [Т. 12. – С. 341 – 342] та ін.  Заслуговує на увагу переклад другого рядка. “Як ходить працівник в жебрацькому лахмітті” [Т. 12. – С. 341]. Порівняння з оригіналом «As, to behold desert a beggar born” [19. – С. 120] показує, що І. Франко посилював соціальне звучання поезії В. Шекспіра, наближаючи її до свого сучасника-читача.

         Щодо відтворення словесних образів на іншій мовній основі, в іншому соціально-культурному та національному контексті, цікавий переклад сонета 29, де в кульмінаційний момент автор вводить образ жайворонка. Коли, оточений одноманітністю, бідами і нещастями, поет згадує про своє кохання, з його серця виривається пісня, “Like  to the lark at break of day arising / From sullen earth” [19. – С. 83]. І. Франко дещо модифікував це порівняння: його пісня в’ється “Мов жайворонок із плідної скиби /  До неба вранці” [Т. 12.

– С. 340]. Ця видозміна виправдана: для поета хлібодарного краю, що безмежно любив Землю (Земле, моя всеплодющая мати!), епітетна конструкція sullen earth не прийнятна. У цьому перекладі І. Франко зберіг Шекспірову сонетну форму, але чоловічі закінчення замінив на жіночі. Враховуючи особливості англійської версифікації, наш перекладач може або обмежитися жіночими закінченнями, або чоловічими, або чергувати ті й інші, та не хаотично, а послідовно. У цьому разі І. Франко обрав перший спосіб і послідовно дотримувався його.

         Заслуговує на увагу сонет 130, сонет фальшивих порівнянь. В. Шекспір звертається у ньому до чотирьох відчуттів – зору, слуху, нюху й дотику і викликає, з полемічних міркувань, сатиричні образи, щоб висміяти поширене в тогочасній поезії, зокрема творчості Роберта Гріна (1553-1592), гіперболічне обожнювання коханих. Ось перший чотиривірш, що спирається здебільшого на візуальні відчуття: “My mistress’ eyes are nothing like the sun; / Coral is far more red than her lips’ red; / If snow be white, why then her breasts are dun; / If hairs be wires, black wires grow on her head” [19. – С. 184].  Тут у кожному рядкові – два образи, але, крім першого рядка, порівняння будується на семантиці кольору, барви, а не самого образу. В образному плані І. Франко передав цей катрен повносило: “У моєї пані очі / Не такі, як сонце, ні, / І коралі червоніші / Від пурпури уст її. / Коли білий сніг, то певно, / Що смаглява в неї грудь; / Коли волос – дріт, то в неї / Дроти чорнії ростуть” [Т. 12. – С.  343]. Зберігаючи Шекспірові порівняння, І. Франко водночас наблизив їх дещо до української фольклорної традиції, зокрема використав лексему коралі. Це слово з відповідними асоціаціями зустрічається і в оригінальній творчості І. Франка, зокрема, у “Другому жмуткові” ліричної драми  “Зів’яле листя” :  ”Я понесу тебе в душі на дні, / Облиту чаром ніжності й любові, / Твою красу я переллю в пісні, / Огонь очей в дзвінкії хвилі мови, / Коралі уст у ритми голосні …” [Т.2.  – С. 152 ].

         Виникає питання: чому в сонетах 96 і 130 І. Франко цілковито  відступив від сонетної форми?  Адже в перекладі сонета 130 замість першого катрена оригіналу маємо 8 рядків коломийкового характеру. Тут напрошуються деякі припущення. Сонети 96, 130, 131 було вперше надруковано в передмові до трагедіїАнтоній і Клеопатра, перекладеної П. Кулішем. Можливо, І. Франкові треба було терміново написати статтю, виникла, отже, потреба, не гаючись, зіставити трагедію з сонетами. Сонет 131, мабуть, був уже перекладений, а на два інші забракло часу. І. Франко, якому тут йшлося не про своєрідність форми, лиш про зміст, спростив завдання, переклав ці сонети звичним хореєм, чотирирядковою строфою з римуванням тільки парних рядків. Сонет 96 уклався в чотири катрени, а на 130-й треба було аж шість таких чотиривіршів.

         Поет вносив чимало змін у переклади, але завжди робив це дуже тактовно, талановито, не порушуючи естетичної цілісності оригіналу. Так, у переклад сонета 131 для компенсації лексичних та граматичних архаїзмів він впроваджує пряму мову. З перекладу сонета  30 вилучено судову та фінансову лексику: sessions, long since cancelled woe; the expense; the sad account; which I new pay as if not paid before” та ін.

         Лексика і фразеологія Франкових перекладів надзвичайно багаті, пор.: “Не вмію віщим духом провіщати; Та кождий день мій біль довжить; глухеє небо; судьбу ледачу; багатший на надію; в солодкій тиші любих дум; і кождий дав тобі часть мого паю; І всі паї – твої тепер; Світ сей не суддя над нами

 [Т. 12. – С.  339 – 345] та ін.

         Як було зазначено, І. Франко започаткував видання Шекспірових сонетів українською мовою. Його переклади, зроблені передусім з просвітницьких спонукань, мають не лише історико-літературне значення. Вони зберігають пізнавальну й певну художньо-естетичну вартість і нині, коли маємо чимало нових перекладів цих сонетів, зокрема Д. Паламарчука, Д. Павличка,                        С. Гординського, І. Костецького, О. Тарнавського.   Тут, як і в усьому іншому, справдилися пророчі слова: Підеш ти у мандрівку століть з мого духу печаттю [Т. 5. –  С.  237].

І. Франко – засновник шекспірознавства в Україні. На сторінках “Літературно-наукового вістника за 1899 р.  він ознайомив українського читача зі студією данського літературознавця Г. Брандеса про “Юлія  Цезаря” В. Шекспіра  [2] і того ж  1899 р. написав статтю про цього дуже цікавого дослідника, опубліковану також  у “Літературно-науковому віснику”. І. Франко – автор дванадцяти спеціальних шекспірознавчих розвідок: десяти передмов до Кулішевих перекладів з Шекспіра, однієї до власного перекладу “Венецького купця” та статті “Shakespeare bei den Ruthenen”(“Шекспір у русинів”). У своїх шекспірознавчих статтях І. Франко досліджував Шекспірову творчість у світовому літературному контексті, а її українські переклади як складову частину української перекладної літератури. І. Франко зробив чимало як редактор перекладів творів В. Шекспіра, що їх здійснили інші перекладачі.  Радів кожним українським перекладом, одначе підходив до них дуже критично.

         Гамлет уважається справедливо найгеніальнішим твором Шекспіра. В фігурі данського королевича можна бачити поетичний візерунок душі самого поета. Не дивно, що, як усі геніальні постаті, так і ся виявляє багато загадкового, – проникливо зауважив І. Франко [Т. 32. – С. 156]. Українська література почала глибше засвоювати творчість В. Шекспіра саме з його найвидатнішої і, очевидно, найскладнішої для перекладу драми Гамлет. Українську Гамлетіану започатковано у Львові. 1861 р. виникло тут товариство “Руська бесіда”, що домагалося заснування постійного українського театру. Його започатковано у Львові 29 березні 1864 р. мелодрамою “Маруся” за однойменною повістю Г.  Квітки-Основ’яненка. Незабаром організатори театру різко відчули дошкульну скромність українського театрального репертуару, зрозуміли, що потрібно його збагатити світовою класикою. Перекладачі звернулися зокрема до скарбниці В. Шекспіра. Перша спроба належала П. Свєнціцькому, поляку, родом із Східної України, якого І. Франко у статті Руський театр в Галичині охарактеризував як чоловіка дуже спосібного і поступового, щирого демократа [Т. 26. – С. 365]. 1865 р. львівський журнал Нива опублікував в його перекладі першу дію трагедії Гамлет [15]. П. Свєнціцький перекладав не з оригіналу, а з польського тексту. Хоча його переклад малопоетичний, хибний щодо просодії, та все ж – для свого часу – він не був позбавлений певної вартості. У ньому чітко відчувався відхід від традицій травестування та повного одомашнення, що були нормами тодішньої перекладацької практики.

         Перший повний переклад трагедії Гамлет В. Шекспіра українською мовою здійснив Осип-Юрій Федькович 1873 р. Талановитого буковинського поета запросили до Львова товариства “Руська бесіда” та “Просвіта”  для редакторської і  перекладацької роботи [5. –  C. 380-383]. Прибувши до Львовa у липні 1872 р., він почав редагувати  видання Просвіти і водночас перекладати  драми В. Шекспіра. І. Франко зазначав: “Що Федькович зараз по своїм приїзді до Львова почав займатися Шекспіром, на се маємо доказ у його фрашці “Як козам роги виправляють”, яку він на основі Шекспірівської комедії “Уговкання непокірної” зладив для “Руської бесіди” і надрукував у ч. 5-7 “Правди”  1872 р. Зараз потім він засів, мабуть, за переклад “Макбета”, бо про те, що Федькович працює над “Макбетом”, чув я 1873 р. в Дрогобичі, бувши тоді учеником 7-ої гімназійної кляси. Повний переклад Гамлета був для всіх, хто досі слідкував за діяльністю Федьковича та працями про нього, несподіванкою; він мусив повстати по Макбеті, хоч певно також іще у Львові [11. –  C. VIII].  На жаль,  у січні 1874 р. Ю. Федькович припинив роботу у Львові через певний конфлікт із керівництвом “Просвіти” і повернувся до Чернівців [5. – C. 377]. Федьковичів переклад “Гамлета” опубліковано лише 1902 р. в багатотомному виданні “Писаня Юрія Осипа Федьковича” (1902-1918) у другій частині третього тому, де вміщено також Шекспірів “Макбет” і трагедію німецького письменника    Р. Ґотшаля “Мазепа” [16]. Твори Ю. Федьковича побачили світ завдяки старанням Філологічної секції НТШ.

Ю. Федькович переклав повний текст Гамлета, опублікований у 1604-1605 рр. (т. зв. The Second Quarto – 3798 рядків). Зауважмо, що  інсценізувати повний текст “Гамлета” неможливо: річ у тому, що один рядок пентаметру (тобто Шекспірів рядок), декламують  протягом чотирьох секунд. Отже, для всього «Гамлета» потрібно б 4 год. 30 хв. До цього слід додати час для входів і виходів, пантоміми (дія 3, сцена 2) та поєдинку між Гамлетом і Лаертом. У       1594 р. лорд-чемберлейн розпорядився, щоб театральні вистави в Англії розпочиналися о другій годині і завершувалися між четвертою і п’ятою. Тож існувала давня традиція скорочувати деякою мірою текст для театральних вистав. У надії, що львівський театр поставить Гамлета, Ю. Федькович переклав текст із значним вкрапленням   гуцульського діалекту. Можливо, вірив, що глядачеві такий текст буде близький і зрозумілий. Редагував драматичні переклади І. Франко. Оскільки серед рукописів Ю. Федьковича були три версії Макбета, І. Франко доклав чимало зусиль, щоб якнайповніше представити переклад читачам. У текст Гамлета він вніс тільки правописні зміни. Якщо врахувати, що 1899 р. вийшов Гамлет у перекладі П. Куліша, і до нього І. Франко вніс надзвичайно багато поправок [1. – C. 5-8], то виникає запитання: чому І. Франко не вніс жодних стилістичних виправлень до тексту Ю. Федько­вича? Можна висловлювати різні припущення, але одностайну відповідь на  це запитання ледь чи можна знайти.

У передмові до Кулішевого “Макбета” І. Франко писав, що текст драми – надзвичайно важкий для перекладу, бо В. Шекспір з незрівнянною майстерністю зумів надати своїй мові “понурий, бурливий, дикий колорит”             [Т. 32. – C. 192], що відповідає змістові твору. Завершує І. Франко свою передмову ось якою оцінкою: “Се перша талановита проба перекладу сеї трагедії на нашу мову; та треба признати, що до тої сили і різнорідності тонів, якою визначається англійський оригінал, їй ще дуже і дуже далеко” [Т. 32. –               C. 192].

І. Франко справедливо писав, що в “Королі Лірі “англійський драматург

дав нам не фамілійну трагедію в королівських костюмах, а трагедію самого королівства на фамілій нім тлі “ [Т. 18. – С. 387].  Про “Ромео і Джульєтту

 І. Франко писав:”Головна принада її – той чар молодості і свіжості, те поетичне сяєво, яким обласкані всі фігури, та простота і сила чуття, яка надає тій індивідуальній і припадковими явищами обставленій любовній історії вищу силу і “правдивість тисячів любовних історій “[Т. 18. – С. 362]

Перше спеціальне наукове дослідження Кулішевих перекладів драм               В. Шекспіра належить Я. Гординському (ЗНТШ, т. 148), основну частину якого

присвячено  Франковій редакції Кулішевих перекладів В. Шекспіра. У 1950 р. М. С. Шаповалова  захистила у Львівському університеті кандидатську дисертацію про І. Франка як дослідника і перекладача В. Шекспіра, в якій  на основі ґрунтовних архівних розшуків  подала надзвичайно багато цікавого матеріалу про І. Франка як шекспіролога [13]. 1976 р. вийшла друком монографія М. С. Шаповалової “Шекспір в українській літературі”, де чимало місця присвячено Кулішевим перекладам та діяльності І. Франка як редактора цих перекладів [14]. Прекрасним посібником для тих, хто вивчає мистецтво перекладу, була б коментована англо-українська білінгва з двома Кулішевими перекладами драм В. Шекспіра – до і після редакції І. Франка. Опрацювання цієї теми було б значним внеском не лише до Франкознавства та Кулішезнавства, а й до історії української перекладної літератури загалом.

І. Франко – один з найглибших знавців Байронової творчості в Україні. Найбільше цінив він Дж. Г. Байрона та його сучасника П. Б. Шеллі за те, що вони – “два наскрізь новочасні геніальні поети, величні індивідуальності, високі революційні уми, революційні, власне, для свого часу тим, що ламали лід заскорузлої традиції і естетичної та й усякої іншої догматики” (“На склоні віку. Розмова вночі перед Новим роком 1901” – Т. 45. – C. 293). До речі, на характер цієї статті міг мати деякий вплив англійський поет А. Теннісон

(вірш “The death of the old year”), але це лише моє припущення. .І. Франко із захопленням пише про ”ряд чудових індивідуалістів у всіх літературах Європи” і включає до цього ряду Р. Бернса та Ч. Діккенса [Т. 45 –C. 293]. 1879 р. вийшла друком Байронова драматична поема “Каїн” у перекладі І. Франка. Через десять років І. Франко опублікував власну філософську легенду “Смерть Каїна”. Щодо сюжету, то Франкова легенда є начебто продовженням Байронової містерії, яка закінчується вбивством Авеля. Франків твір починається з блукань Каїна по світі. Але Франкова легенда – не просто продовження Байронової містерії. Якщо Байронів Каїн у запереченні несправедливого світу залишається гордим індивідуалістом, то Каїн І. Франка виступає в кінці твору як невід’ємна від людської громади особистість. Дуже вдалий Франків переклад вірша Дж. Г. Байрона “The Isles of Greece” під назвою “Новогрецька пісня” [Т. 12. – C. 556-558].

І. Франко створив цілісну концепцію Байронової творчості та її бунтарського, революціонізуючого значення у світовому історико- літературному процесі і висловив свої погляди у вступних розвідках до власного перекладу “Каїна” (“Замітка перекладача”) і до Кулішевого перекладу “Чайльд-Гарольдової мандрівки”, а також у статті “Лорд Байрон”. “Хоч чистокровний англічанин, а в творах своїх такий національний, як мало котрий поет від часів Шекспіра, – писав І. Франко, – Байрон мав величезний вплив на поетів інших народностей, в тім числі й слов’янських, і не переставав бути зрозумілим для широких мас інтелігенції усього світу” [Т. 29. – C. 283]. Письменник   захоплювався тим, як в містерії “Каїн Дж. Г. Байрон зумів перенести легенду про Каїна і Авеля на психологічний ґрунт в душах  героїв            [Т. 27. – С. 167].

І. Франко вписав славну сторінку в історію української бернсіани: 1896 р., з нагоди сотих роковин смерті шотландського поета, він переклав і опублікував у віснику літератури, політики і науки “Житє і слово” солідну статтю австрійського  фахівця з порівняльного літературознавства Карла Федерна (до речі, глибокого дослідника творчості Т. Карляйля та Данте) про Р. Бернса, опубліковану в номерах 178 і 179 додатку до мюнхенської  газети “Allgemeine Zeitung” та згодом включену в зібрання праць віденського літературознавця          [18. –С. 90-120]. До статті І. Франко додав власні переклади шести Бернсових поезій, в тому числі “А mans a man for athat” – “А муж є мужем, будь-що-будь”, а також славний, повний їдкого гумору вірш “The deils awa withe exciseman” – “Ішов дідько через місто свищучи”. У статті, зокрема, стверджується: “Не забуваймо, що в Шотландії в ту пору культура, література, звичаї – усе те було французьке, а тут раптом виринув чоловік, що пише не тільки по-англійськи, а ще й шотландським наріччям, що не бажає бути нічим, як тільки шотландцем. Се було не тільки відродження поезії, се повстала з гробу приспана віддавна шотландська гордість національна” [7. – С. 147] Тим прикріше читати статтю Олени та Віталія  Радчуків, в якій автори  необдумано критикують І. Франка за те, що він буцімто піддався міфу, що Р. Бернс – поет англійський [ 4].

Творчістю Ч. Діккенса І. Франко зацікавився ще в юнацькі роки. В автобіографічному оповіданні “Гірчичне зерно” письменник згадує, як він уперше дізнався про англійського романіста від сина свого шкільного товариша Лімбахa: “Хто не знає Діккенса, той властиво не знає нічого з літератури, не має смаку, не має очей” [Т. 21. – С. 322]. Перший твір Ч. Діккенса, який І.Франко перечитав, – це “Посмертні записки Піквікського клубу” (у німецькому перекладі). 2008 року в 51 додатковому томі до 50-томника Франкових творів уперше опубліковано переклади двох вставних новел                   Ч. Діккенса із “Посмертних записок Піквікського клубу” що їх переклав                   І. Франко ще в 1876 р. Це – “Оповідання вандруючого актора” [8.  – С. 696-702] (“The strollers tale” [17. – С. 52-59])  та “Рукопис божевільного“ [8. – С. 702-710] (“A madmans manuscript“ [17. – C. 169-177]).  Очевидно, для перекладу І. Франко використовував німецький текст,  адже в 1876 р. він  ще не володів вільно англійською мовою. Одначе переклади вражають вірністю відтворення оригіналів. Оскільки перший опублікований переклад твору Ч.  Діккенса українською мовою “Святий Вечір Є. Олесницького датується 1880 роком, Франко – перший перекладач творів Ч. Діккенса українською мовою,  і не його вина, що переклади новел  було опубліковано лише 2008 року – 135 років вони пролежали в архіві. 

У знаковій праці “Інтернаціоналізм та націоналізм у сучасних літературах” І. Франко  стверджував, що такі письменники, як Ч. Діккенс, зрозумілі і цікаві не тільки для своїх найближчих земляків, але й для всього цивілізованого світу, бо всі знайдуть у їхніх творах, хоч яка була би незвичайна та оригінально-національна їх форма, ті самі чуття, сумніви, страждання, симпатії та антипатії, що становили суть душі тодішнього освіченого чоловіка

[Т. 31. – С. 34-35]. У своїх працях дослідник звертав увагу на те, що англійський письменник – чудовий майстер індивідуалізації, глибокого психологічного аналізу, великий гуманіст. Ч. Діккенс та його герої згадуються також в художніх творах І. Франка – у повісті “Лель і Полель”, в оповіданні “Із записок недужого”, і ці згадки підтверджують, що І. Франко не ідеалізувава Ч. Діккенса, а  оцінював його творчість критично. В оповіданні “Із записок недужого”  герой згадує свою кохану Олю: “Ах, яка вона пречудно хороша, яка добра, щира, як любить людей, а особливо бідних, унижених і оскорблених долею! Як палало її лице, коли ми читали в переводі Діккенсові “Тяжкі часи” та “Різдвяні оповідання” – з якою бистротою духу та ясністю погляду вона вміла в тих оповіданнях відрізнити геніальне підхоплення фактів з життя робітницького від плиткого, англійсько-ліберального погляду самого автора на те, як зарадити подібним фактам і чим допомогти бідному народові” [Т. 15. – С. 203].

І. Франко захоплювався творчістю Дж. Мільтона, якого вважав найбільшим англійським поетом XVII ст. Поет переклав драму Дж. Мільтона “Samson Agonistes”, основану на біблійному сюжеті, поданому в формі грецької трагедії. Уривок перекладу “Самсон борець” уперше опублікував “Літературно-науковий вістник “1906 р., а повний переклад драми разом із студією про Дж. Мільтона вперше надруковано окремим виданням 1913 р. у Львові. У “Примітці“ до публікації частини перекладу у 1906 р. І. Франко писав: “Як глибоко  правдивий  “людський документ“, а при тім високо артистичний твір, “Самсон борець “  має безсмертну вартість і далеко ближчий для нашого чуття і розуміння, як головний епічний твір Мільтона “Втрачений рай “ [Т. 12. – С. 715]. Свій нарис про драму І. Франко закінчує такими рядками: “Для нас сей твір, окрім пам’ятки творчості великого англійського поета та борця за свободу думки та слова, має значення також задля тих глибоких почувань людського терпіння, що творять його основу, а не менше також задля численних глибоких та влучних спостережень із людського життя… Ся ідейна сторона запевняє Мільтоновій драмі визначне місце у всесвітній літературі і в пам’яті освіченого людства “ [Т. 12. – С. 485].

Досить багата Франкова Шелліана [Т. 12.C. 645-655; 9. – C. 520-539].  Він перший переклав українською мовою знаменитий сонет “Ozymandias”; уривок з блискучої ліричної драми “Prometheus unbound“ (“Звільнений  Прометей”) під заголовком “Будущий золотий вік”; фрагменти з філософських поем   Queen Mab” ( “Цариця Меб”) та “The Daemon of world “ ( “Демон світу“). “Звільнений Прометей – продовження Есхілової драми “Прометей закутий“, у ній ідеться про походження зла та можливості звільнення від нього. У Цариці  Меб             П. Б. Шеллі висловлював віру, що всезагальна революція може знищити в корені зло та несправедливість. Саме тематика П. Б. Шеллі була дуже близька  І. Франкові.. 1997 р. у  “Всесвіті“  опубліковано добірку українських перекладів вірша “Ozymandias авторства  І. Франка, О. Бургардта, Яра Славутича, В. Мисика, Г. Кочура, С. Караванського, В. Коптілова, О. Мокровольського [12.C. 138-139].  Прекрасний матеріал для перекладознавчої студії ! І. Франко був першопрохідцем і все ж –  щодо його перекладу     згадаймо думку  Г. П. Кочура.  Пишучи про  окремі хиби Франкових перекладів з Данте у статті, присвяченій сприйняттю творчості Данте в Україні, Г. П. Кочур усе ж зазначав: “Переклади Франка можуть багато в чому допомогти, підказати не одну розв’язку сьогоднішнім та майбутнім перекла­дачам Данте” [ 3. – С. 192].

         Перекладав І. Франко старошотландські та  давньоанглійські балади, вірші А. Теннісона  (“St. Simeon Stylites” – “Святий Симеон Стовпник”),            

Т. Мура (“Remember Thee!” – “Тебе  забути?”), Т. Гуда (“Song of the shirt” – “Пісня про сорочку”; “The Ladys dream ” – “Сон вельможної  пані”). І. Франко зробив досить точний переклад поезії Т. Гуда “ “Song of the shirt”. Тут напрошуються деякі дуже цікаві порівняння з творчістю П. Грабовського.   Його хрестоматійний вірш “Швачка“(опублікований уперше в збірці “Пролісок“ у Львові 1894 р.), що вважається оригінальним віршем поета,  по суті є переспівом  вірша Т. Гуда “Song of the shirt”.До речі, П. Грабовський також переклав вірш Т. Мура “Remember Thee!”  під заголовком “Тебе… тебе забути нам?” і його переклад не гірший за Франковий. Зацікавлення обох українських поетів віршем Т. Мура – зрозуміле, адже цей вірш – один із шедеврів патріотичної поезії  світового рівня. 

І. Франко зробив надзвичайно багато для того, щоб познайомити українського читача із літературним світом Великобританії. Своїми перекладами він прагнув виховувати українського читача, розширяти для нього світові горизонти. Не всі його переклади повністю зберегли естетичну вартість для сьогоднішнього читача, та все ж в них дуже багато цікавих перекладацьких знахідок. Очевидно, вони  мають велике історико-літературне значення. 

 

                                           ЛІТЕРАТУРА

1.      Ажнюк М. Т. Стиль “Гамлета” В. Шекспира как проблема перевода : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.04 «Германские языки» / Ажнюк Мария Теодоровна ; Киев. ун-т им. Т. Шевченка. – Киев, 1979. – 23 с.

2.      Брандес Г. Шекспірів Юлій Цезар / Г. Брандес ; з нім. переклав І. Франко // Літературно-науковий вістник. – 1899. – Т. 5, кн.. 1. – С. 1-27

3.      Кочур Г. П. Данте в украинской  лиературе / Г. П. Кочур  // Григорій Кочур. Література та переклад. Дослідження. Рецензії. Літературні портрери. Інтерв’ю / Упоряд. А. Кочур, М. Кочур ; передм. І. Дзюби, Р. Зорівчак. – К. : Смолоскип, 2008. – С. 813-832.

        4.  Радчук В. Хто він, Роберт Бернз: до проблеми перекладу / В. Радчук,  

            О. Радчук  // Всесвіт. – 2007. – Ч. 9-10. – С. 164-176.

5.     Сімович В. Праці : у 2 т. / В. Сімович ; упоряд. Л. Ткач, О. Івасюк за участю Р. Пиличука, Я. Погребенник ; передм. Ф. Погребенника. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2005. – Т. 2 : Літературознавство. Культура. –            901 с. – До 125-річчя від дня народження.

6.     Стріха М. Український художній переклад: між літературою і націєтворенням / М. Стріха. – Київ : Факт–Наш час, 2006. – 344 с. – (Сер. Висока  полиця).

7.     Федерн К. Роберт Бернс / К. Федерн ; переклад І. Франка // Житє і слово.                              

       – 1896. – Т. 5. –   С. 143-157, 231-235, 302-308.

8.Франко І. Я. Додаткові томи до Зібрання творів у п’ятдесяти томах /              І. Я. Франко ; редкол. М. Г. Жулинський (голова) [та ін.]. – Київ : Наук. думка,  2008 – Т. 51 : Прозові  переклади, 1876-1912 / ред. тому                      Є. К. Нахлік. . –  992 с.

9.Франко І. Я. Додаткові томи до Зібрання творів у п’ятдесяти томах /              І. Я. Франко ; редкол. : М. Г. Жулинський (голова) [та ін.]. – Київ : Наук. думка,  2008 – Т. 52: Оригінальні та перекладні поетичні твори / ред. тому  М. П. Бондар. –  1040 с.

10.                       Франко І. Я. Зібрання творів : у 50-ти т. / І. Я. Франко / редкол. :                      Є. П. Кирилюк (голова) [та ін.]. – Київ : Наук. думка, 1976-1986. – При посиланні на це видання вказуватимемо в тексті лише том та сторінку.

11.                       Франко І. Передмова / І. Франко // Писаня Осипа Юрія Федьковича. –Перше повне і критичне виданє. – Львів : З друкарні НТШ, 1902. – Т. 3,             ч. 2 : Драматичні переклади. – С. VXIII. – (Українсько-руська бібліотека ; Видає Фільольоґічна секція НТШ, т. IV).

12.                       Чолос І.Ozymandias” Шеллі: містерія чи містифікація? // Всесвіт. – 1997. – Ч. 5/6. – С. 135-139.

13.                       Шаповалова М. С. Франко как исследователь и переводчик Шекспира (борьба Ивана Франко против извращения Шекспира буржуазными комментаторами и переводчиками) : автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. филол. наук / Шаповалова Мария Семеновна ;  Львов. гос. ун-т им. Ивана Франко. – Львов, 1950. – 16 с.

14.                       Шаповалова М. С.  Шекспір в українській літературі / М. С. Шаповалова. – Львів : Вища шк., 1976. – 212 с.           

15.                       Шекспір В. Гамлет, данський королевич / В. Шекспір ; пер. Павло Свій // Нива. – 1865. – № 3. – C. 36-42 ; № 4. – C. 52-56 ; № 5. – C. 69-73 ; № 7. –             C. 100-104 ; № 8. – C. 117-120 ; №. 9. – C. 132-138.

16.                       Шекспір В. Гамлет / В. Шекспір // Писаня Осипа Юрія Федьковича. –  Перше повне і критичне виданє. – Львів : З друкарні НТШ, 1902. – Т. 3,           ч. 2 : Драматичні переклади. – С. 1‑173. (Українсько-руська бібліотека ; Видає Фільольоґічна секція НТШ, т. IV).

17.                       Dickens Ch.  The posthumous papers of the Pickwick club / Ch. Dickens. – Moscow : Foreign languages publ. house, 1949. – 896 p.

18.                       Federn K. Essays für vergleichenden Literaturgeschichte / K. Federn. – München ; Leipzig : bei Georg Müller, 1904. – 200 S.

19.                        Shakespeare W.  Sonnets / W. Shakespeare ; ed. with an introd. and crit. comment. by B. H. Smith. – New York : New York Univ. Press, 1969. – 290 p. 

 

Р. П. Зорівчак.

                                                                            академік  АН  ВШ України

 

Київ, 20 лютого, 2011 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

RESEARCH     CONFERENCE                                                    Fe 8, 2011

 

                   Ivan Franko as an evaluator and translator of  British literature

 

"...Передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння та спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями", – thus for the first time in 1899   I. Franko [10. –  Т. 5. –  С. 5] formulated the nation-shaping function of artistic translation for Ukrainian literature.

 

A poet of great and original talent, he devoted much time and effort to such a thankless task as translation. His proficiency in practically all the modern European languages and his insatiable interest for reading brought him into direct contact with the greatest of world classics. Franko felt the basic artistic urge to share with his countrymen his aesthetic experiences. Thus, Franko’s motives were of a purely artistic-aesthetic nature. The second motivating factor is a social-didactic one. The poet was keenly aware of the generally underdeveloped Weltanschaung of his countrymen and attempted through the translations to broaden their cultural horizon

 

W. Shakespeare:

 

“The merchant of Venice”; “King Lear” (excerpts), “The Tempest” (excerpts),

 

Sonnets (1592-1600).

 

1884 – Sonnet 76;

1901 – Sonnets 96, 130, 131;

1907 – Sonnets 29, 30, 66

After Franko’s death – Sonnets 14, 28, 31, 143

“Did not the heavenly rhetoric of thine eyes” – the comedy “Love’s labour’s lost”

 

Sonnet 31:

 

Thy bosom is endeared with all hearts / Which I by lacking have supposed dead; / And there reigns Love and all Loves loving parts, / And all those friends which I thought buried” [l9. – С. 85] – “У твоїй груді всі серця заперті, / Які оплакував я, мов мерців, /  В ній зміст любові і любовних снів, / Тих другів, що я мав за здобич смерті” [Т. 12 –  С. 341].

 

Sonnet 130:

“My mistress’ eyes are nothing like the sun; / Coral is far more red than her lips’ red; / If snow be white, why then her breasts are dun; / If hairs be wires, black wires grow on her head” [19. – С. 184] – “У моєї пані очі / Не такі, як сонце, ні, / І коралі червоніші / Від пурпури уст її. / Коли білий сніг, то певно, / Що смаглява в неї грудь; / Коли волос – дріт, то в неї / Дроти чорнії ростуть” [Т. 12. – С.  343].

: Я понесу тебе в душі на дні, / Облиту чаром ніжності й любові, / Твою красу я переллю в пісні, / Огонь очей в дзвінкії хвилі мови, / Коралі уст у ритми голосні …” [Т.12.  – С. 152 ].

 

George   Gordon, Lord  Byron. “Cain” (1821) – “Каїн !879). Смерть   Каїна (1889).

 

Robert Burns

 

CHARLES DICKENS,  the master of early Victorian novel

“the key of the street” (Chesterton).

“Оповідання вандруючого актора” [8.  – С. 696-702] (“The strollers tale” [17. – С. 52-59])   and “Рукопис божевільного“ [8. – С. 702-710] (“A madmans manuscript“ [17. – C. 169-177]. 

 

John Milton  (1608-1674)  “Samson Agonistes” is a tragedy to be read, not acted.

 

REFERENCE  LIST

 

1Ажнюк М. Т. Стиль “Гамлета” В. Шекспира как проблема перевода :  

        автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филол. наук : спец.

         10.02.04 «Германские языки» / Ажнюк Мария Теодоровна ; Киев. ун-т

         ім. Т. Шевченка. – Киев, 1979. – 23 с.

2.Брандес Г. Шекспірів Юлій Цезар / Г. Брандес / з нім. переклав І.

Франко // Літературно-науковий вістник. – 1899. – Т. 5, кн.. 1. – С. 1-27

3.     Кочур Г. П. Данте в украинской  лиературе  // Григорій Кочур. Література

    та переклад. Дослідження . Рецензії.Літературні портрери. Інтервю /

      Упоряд. А. Кочур, М. Кочур. Передм. І. Дзюби, Р. Зорівчак. – К. :

     Смолоскип, 2008. – С. 813-832.

                      

4.     Радчук В. Хто він, Роберт Бернз: до проблеми перекладу / В. Радчук,               О. Радчук  // Всесвіт. – 2007. – Ч. 9-10. – С. 164-176.

5.     Сімович В. Праці : у 2 т. / В. Сімович ; упорядкув. Л. Ткач, О. Івасюк за участю Р. Пиличука, Я. Погребенник ; передм. Ф. Погребенника. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2005. – Т. 2 : Літературознавство. Культура. –            901 с. – До 125-річчя від дня народження.

6.     Стріха М. Український художній переклад: між літературою і націє- творенням / М. Стріха. – Київ : Факт–Наш час, 2006. – 344 с. – (Сер. Висока  полиця).

7.     Федерн К. Роберт Бернс / К. Федерн / переклад І. Франка // Житє і слово.                              

       – 1896. – Т. 5. –   С. 143-157, 231-235, 302-308.

8.Франко І. Я. Додаткові томи до Зібрання творів у п’ятдесяти томах /

       І. Я. Франко / редкол. : М. Г. Жулинський (голова) [та ін.]. – Київ :

       Наук. думка,  2008 – Т. 51 : Прозові  переклади, 1876-1912 / ред. тому 

       Є. К. Нахлік. . –  992 с.

9.Франко І. Я. Додаткові томи до Зібрання творів у п’ятдесяти томах /              І. Я. Франко / редкол. : М. Г. Жулинський (голова) [та ін.]. – Київ : Наук. думка,  2008 – Т. 52: Оригінальні та перекладні поетичні твори / ред. тому  М. П. Бондар. –  1040 с.

10.                       Франко І. Я. Зібрання творів : у 50-ти т. / І. Я. Франко / редкол. :                      Є. П. Кирилюк (голова) [та ін.]. – Київ : Наук. думка, 1976-1986. – При посиланні на це видання вказуватимемо в тексті лише том та сторінку.

11.                       Франко І. Передмова / І. Франко // Писаня Осипа Юрія Федьковича. –Перше повне і критичне виданє. – Львів : З друкарні НТШ, 1902. – Т. 3,             ч. 2 : Драматичні переклади. – С. VXIII. – (Українсько-руська бібліотека ; Видає Фільольоґічна секція НТШ, т. IV).

12.                       Чолос І.Ozymandias “ Шеллі: містерія чи містифікація? // Всесвіт. – 1997. – Ч. 5/6. – С. 135-139.

13.                       Шаповалова М. С. Франко как исследователь и переводчик Шекспира : (борьба Ивана Франко против извращения Шекспира буржуазными комментаторами и переводчиками) : автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. филол. наук / Шаповалова Мария Семеновна ;  Львов. гос. ун-т им. Ивана Франко. – Львов, 1950. – 16 с.

14.                       Шаповалова М. С.  Шекспір в українській літературі / М. С. Шаповалова. – Львів : Вища шк.., 1976. – 212 с.           

.      

15.                       Шекспір В. Гамлет, данський королевич / В. Шекспір ; пер. Павло Свій // Нива. – 1865. – № 3. – C. 36-42 ; № 4. – C. 52-56 ; № 5. – C. 69-73 ; № 7. –             C. 100-104 ; № 8. – C. 117-120 ; №. 9. – C. 132-138.

16.                       Шекспір В. Гамлет / В. Шекспір // Писаня Осипа Юрія Федьковича. –     Перше повне і критичне виданє. – Львів : З друкарні НТШ, 1902. – Т. 3,           ч. 2 : Драматичні переклади. – С. 1‑173. (Українсько-руська бібліотека ; Видає Фільольоґічна секція НТШ, т. IV).

17.                       Dickens Ch.  The posthumous papers of the Pickwick club / Ch. Dickens. – Moscow : Foreign languages publ. house, 1949. – 896 p.

18.                       Federn K. Essays für vergleichenden Literaturgeschichte. – München ;

     Leipzig: bei Georg Müller, 1904. – 200 S.

19.                        Shakespeare W.  Sonnets / ed. with an introd. a crit. comment. by B. H. Smith. –    New York : New York Univ. Press, 1969. – 290 p. 

 

 

Prof. R. P. Zorivchak